Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Новий день приносить нові надії і нові сюрпризи. Роан встав з самого ранку, поснідав і знову пішов гуляти. тільки тепер він мав ціль. Він хотів ще раз побачити ту вчорашню дівчину. Саме так, ще раз побачити цю чарівну незнайомку, котру вчора бачив якихось десять хвилин і котра так сильно засіла в його пам’яті.

І тут, як то не раз буває, його план заледве не знищив один дзвінок. Телефонував його давній друг Елоіт. Він обіцяв навідатися до Роана сьогодні після полудня, оскільки знаходиться не далеко і заїде до міста аби полагодити якісь там свої справи.

– Це, звичайно, класно, що ти подзвонив. – сказав Роан. – Однак, я мав на сьогодні деякі інші плани. Я хотів би побути один. Посидіти на самоті.

– Шкода! – відповів Еліот. – Ну, але раз ти собі там знайшов якусь роботу. – і в його голосі почулася якась хижа нотка. – Раз ти знайшов нарешті «свою самотність» – то я ні в якому разі не буду томі заважати. Ну а якщо все-так передумаєш – то подзвони. Я буду ще яких днів зо два. Щасливо тобі, друже!

Однак, коли розмова була вже завершена, Роан почав шкодувати, що відмовився від компанії і відшив друга. Адже він буде знову сидіти і сумувати тут повністю одинокий. Хіба що, йому знову повезе і він знову візьметься за свій ноутбук і буде писати продовження свого роману.

Та жереб уже кинуто і що-небудь змінювати чи повертати назад не хотілося. Крім того, Роан все ще не втрачав надії побачити ту незнайомку, зустріч з котрою так його надихнула вчора.

З цією надією в думках, він знайшов те кафе, де він вчора сидів. Але її там не було. А старий, котрий ту працював нічого не знав про таку. Та Роан не розчаровувався. Адже, лише наполегливість торує шлях до успіху. Хіба не так? Ось вона – істинна. Значить треба бути більш наполегливішим у своїх пошуках. Але вже завтра. Сьогодні ж він повернеться до себе і буде продовжувати писати.