Читати книгу - "Темна пристань, Марія Дивосвіт"

Повернення до приморського містечка. Ранок після ночі в лісі.

Марта сиділа на березі, дивлячись на рожево-золотавий світанок, який розсіював туман над водою. Вона відчувала, що щось змінилося. В її серці залишився слід тієї ночі — глибокий, ніби шрам, але теплий, як подих життя.

Алексій стояв поруч, мовчки, але її погляд шукав у ньому підтвердження того, що вони пережили разом — не просто битву, а початок.

— Ти зробила свій вибір, — його голос був тихим, але сильним. — І це змінило все. І мене.

— Я відчуваю це, — Марта повернулася до нього, — ніби темрява відступила, але тінь ще зі мною.

Він кивнув.

— Демон не зникне, поки ти не знайдеш спосіб домовитись з ним. І це найважче.

Раптом повітря затремтіло, і туман, який здавався таким ніжним, почав рухатися — утворюючи тінь, що повільно наближалася.

— Він прийшов, — прошепотіла Марта, напружуючись.

З туману вирвався темний силует демона, його очі світилися вогнем і холодом одночасно.

— Ти не можеш сховатися, — голос лунав у її голові, ніби відлунням з пекла. — Я — твоя тінь, і поки я живий, ти не будеш вільна.

Алексій зробив крок уперед, піднявши руку.

— Ми не боїмося тебе. І ти не один. Ми — разом.

Марта відчула, як сила в її грудях розгорається — не страх, а воля боротися.

— Я не дозволю тобі поглинути мене. Ні зараз, ні коли-небудь.

Демон глузливо посміхнувся, але його форма почала розсіюватися, як туман на світанку.

— Це не кінець, — згаряючи, мовив він, — це початок вашої боротьби.

Коли тінь розвіялася, Алексій підійшов і обійняв Марту.

— Ми пройшли крізь темряву, але битва ще не завершена. Та тепер я знаю — ти сильніша, ніж будь-хто.

Марта вдивлялася у його очі — там було щось, що раніше вона не могла прочитати. Щира любов і страх втратити.

— Разом — ми переможемо, — тихо сказала вона.

І світло світанку впало на них, як обітниця нового початку.