Читати книгу - "Темна пристань, Марія Дивосвіт"

Забутий ліс неподалік містечка. Пізня ніч.

Темрява огортала все навколо, лише світло факела розрізало густий морок. Марта йшла вперед, а Алексій крокував поруч, напружено вдивляючись у тіні дерев. Вони відчували, що близько — там, де час і простір зливалися в одне, де можна було знайти відповідь.

Вітер шепотів крізь гілки, несучи з собою запахи старого моху і гнилих листів — як символи забутого світу.

— Ти готова? — тихо спитав Алексій.

— Готова. — Марта відчула, як серце б'ється шалено, але страх поступається рішучості. — Я не боюся. Ні темряви, ні того, що там чекає.

Вони підійшли до старої кам'яної арки, покритої ліанами, яка ніби тримала вхід до іншого світу.

— Тут живе вона, — прошепотів Алексій, — чаклунка, про яку я тобі розповідав. Але будь обережна — вона нікому не довіряє.

Марта зробила крок вперед і ступила у коло дивного світла, що мерехтіло на камінні. Раптом повітря навколо стало густішим, і з темряви вийшла вона — жінка з пронизливим поглядом, що здавалося, бачить крізь душу.

— Ви прийшли за відповідями, — голос був низьким, магічним, — але я попереджаю — ці відповіді можуть змінити вас назавжди.

Марта зустріла цей погляд, не відводячи очей.

— Я не боюся змін. Я хочу знати правду.

Чаклунка усміхнулася, і в її очах заіскрилась древня мудрість.

— Тоді слухай уважно. Твоє прокляття — це не кара, а шанс. Шанс вибрати світло або вічну темряву. Демон, що живе у твоєму серці, прагне поглинути твою душу, але він також частина тебе. Лише через прийняття можна знайти свободу.

Алексій ступив ближче.

— Але як прийняти те, що здається нашим ворогом? Як боротися з тим, що не можна перемогти силою?

Чаклунка кивнула.

— Через любов. Через біль. Через вибір. Ти повинна пройти через тінь, щоб побачити світло.

Вона простягнула руку і поклала Марти на лоб холодний камінь, що випромінював м'яке світло.

— Зараз ти побачиш своє минуле. Прийми його.

Марта відчула, як світ навколо затремтів і зник, а замість нього розгорнувся калейдоскоп образів: дитинство, будинок тітки, сни, Алексій, демон, абатство двісті років тому... І серце, роздиране на шматки.

Раптом голос демона лунав прямо в її свідомості.

— Ти належиш мені... Ми — одне... Піддайся, і біль зникне.

Але поряд був Алексій, його тепло, його підтримка.

— Ти сильніша за темряву, — прошепотів він, — не відступай.

Марта склала волю докупи, і в її душі виникла боротьба — світло проти темряви. І вона вибрала...

— Світло.

Камінь засвітився яскравим спалахом, і образи зникли.

Вона впала на коліна, дихаючи важко, але в очах вже не було страху.

— Я готова йти далі, — сказала вона.

Чаклунка кивнула:

— Твій шлях тільки починається...