Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українські казки 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки"

288
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українські казки" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 37
Перейти на сторінку:
лісі познаходили, бо люди як довідаються, відразу здогадаються: то знак, що я гроші знайшов.

— Добре, — каже Хвеська, — нікому у світі не скажу!

А вже надвечір на селі чути галас.

— Чоловіче, я піду подивлюся, що там таке, — проситься Хвеська.

— Ет, не дивись та не слухай поганого, — каже Петро.

А Хвеська:

— Та ну-бо, Петрику, голубчику, ріднесенький, скажи, що то за галас!

— Та то, — каже чоловік, — наш економ покрав у пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б'ють, щоб більше не крав!

Чоловік це собі для сміху вигадав, а жінка вже й повірила.

— Ох, лишечко! Побіжу я до куми Меланки та розкажу! — так і схопилася Хвеська з місця.

— Не ходи, краще сиди вдома! — наказує Петро. — Хіба ти не знаєш нашого економа? Він як довідається, що ти про нього таке розказувала, то й тебе, й мене з'їсть.

Хвеська послухалась і не пішла. Терпить вона, терпить. Мовчить день, другий, а далі таки не втерпіла — і побігла до куми Меланки. Прибігла, «добридень» сказала, сіла і мовчить — хочеться сказати, та боїться.

А далі каже:

— Горе на світі убогому, хоч би й нам. Хотіла справити собі нові чоботи до свята, та нема за що.

А кума Меланка й собі:

— Що правда, то правда, кумасю!..

А Хвеська не дає їй доказати, та знову за своє:

— Ну, та, може, Бог дасть, скоро не будемо вбогі…

— Як це так? — питає кума Меланка, а сама вже й вуха нашорошила.

— Ох, кумасю, не знаю, як і сказать…

— Та кажіть-бо, кажіть, — умовляє кума Меланка.

— Та не знаю, як і казати, бо це діло таке, що нікому, нікому не велів чоловік ні словечком прохопитися!

— Ох, ненько! Та хіба ж я така? Та я все одно, що стіна! — запевняє кума Меланка.

— Ну, кумасю, — каже Хвеська, — це я вже тільки вам, та глядіть же — нікому-нікому!

Та й розказує пошепки про ті гроші.

Тільки Хвеська з хати, а кума Меланка за свиту та до куми Пріськи:

— Ох, кумасю, чи ви чули?..

А кума Пріська пішла до куми Горпини, а та — до куми Явдохи. Отак уже все село про Петрові гроші гомонить.

Саме того дня Петро посварився за щось із Хвеською і добряче на неї нагримав. А вона тоді:

— Стривай же ти, такий-сякий! Коли так, то матимеш!..

І побігла роздзвонила по всьому селу, що чоловік її налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними, і все…

День чи два проминуло — і вже кличуть Петра до економа. А той на нього як накинеться:

— Кажи, такий-сякий, ти знайшов гроші?

— Ні, — каже Петро, — не знаходив.

— Як же не знаходив? Та ж твоя жінка каже, що знаходив!

— А що моя жінка каже? Моя жінка не сповна розуму, то вона чого й на світі нема, наплете!

— А покликати сюди жінку! — каже економ.

От приводять Хвеську. Економ питається:

— Знайшов твій чоловік гроші?

— Знайшов, паночку, знайшов!

— Ну що, — питається тоді економ у Петра, — бачиш?

— Та що ж, — каже той, — вона чого тільки не наплете! А ви краще спитайте її, коли це було.

— А коли це було? — допитується економ.

— Еге! Коли! Саме тоді, як ми ходили в ліс по рибу та під кожним кущем рибу збирали.

— А що далі скажеш? — питається Петро.

— Еге, що! Тепер уже не одберешся! Саме тоді й було, як ми рибу в лісі збирали, і бублична хмара йшла, і ми в лісі бубликів натрусили, і у вершу заєць упіймався.

— Ото слухайте, пане, що вона плете, — каже Петро. — Нехай вона ще розкаже до пуття, коли і як те було.

— Еге, коли і як! Саме тоді, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили…

— А чого ж мене по селу водили? — питається економ.

— Та того, що вас ковбасами били, які ви у пана покрали…

Економ як закричить:

— Ах ти така-сяка! Як ти смієш таке казати?! Візьміть її та дайте доброго хльосту, щоб казна-чого не базікала!

Тут Петро заступився і почав просити, щоб Хвеську відпустили, бо вона не сповна розуму.

Економ подумав, подумав — і справді дурна, — та й відпустив її.

Ідуть удвох Хвеська з Петром. Він сміється собі у вуса, а вона носа похнюпила. Прийшли додому, а жінка в плач:

— Так ти, — бідкається, — мене підвів!

— Хвесько, жінко моя люба! — каже Петро. — Не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то нічого й не буде. А тепер не сердься, та давай помиримося.

Ото й помирились. А Хвеська бачить, що багато балакати — лихо, та й прикрутила собі язика.

Як баба чорта дурила

Зосталась жінка удовою і вже зостарілась. Сидить і журиться. Та, горюючи, й каже:

— Хоч би сам чорт прийшов та виорав мені ниву.

А чорт почув, перекинувся на чоловіка, до неї в хату зайшов та й каже:

— Здорова будь, бабо!

А вона йому:

— Здоров!

— Я чув, що ти клопочешся, що нема кому ниву виорати?

— Клопочусь, — каже баба.

— То я тобі виорю.

Заходився той чорт і виорав ниву. А тоді питає в баби:

— А що ми посіємо?

Баба каже:

— Посіємо моркву. Морква добре росте, а бадилля ще більше.

Чорт не знав, що з моркви їсти, думав, що бадилля. Баба його й питає:

— Як же ми будемо ділитися?

— Ділитися, — каже чорт, — будемо так: те, що зверху, — мені, а тобі — коріння.

Баба тільки усміхнулась і дума собі: «Добре!»

От насіяли, як годиться, вродила морква. Чорт забрав бадилля і приносить додому. Його чорти-товариші й кажуть:

— А каже, що розумний. Де ж ти розумний, в біса? Тебе і баба обманула. Було б тобі те брати, що в землі, а їй віддати те, що зверху.

Чорт і каже:

— От на другий рік я її обдурю.

На другий рік виорав чорт бабі ниву та й питає її:

— Що посіємо?

— Мак, — каже баба.

Чорт старається, поливає мак. Бадилля росте велике, а маківки ще більші. Поспів мак. Баба й питає:

— А як ми будемо ділитися?

— Мені те, що в землі, а тобі — що зверху.

Баба позрізувала собі маківки, а чорт бадилля зв'язав і поніс додому.

Чорти його знову соромлять. А він розсердився і каже:

— Піду сякої-такої віри бабу вб'ю!

Приходить до баби, а вона й питає:

— Чого ти прийшов?

— Я

1 ... 12 13 14 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки"