Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

Вислухавши розповідь імператриці, імператор мовив:

– А я не можу навіть просто прочитати три-чотири томи поезії.

– Як же так може бути! Виходить, що раніше навіть люди низького рангу знали більше! – шепотіли між собою придворні дами.

А мені було так цікаво про все це слухати!

Я ненавиджу жінок, які не мріють про майбутнє, а намагаються лише зберегти своє теперішнє маленьке щастя. Як би хотілося мені, щоб кожна з молодих дівчат мала мрію, щоб кожна з них побувала в палаці хоча б деякий час, відчула справжнє життя.

Мені також не подобається, коли люди говорять неправду про придворних дам, особливо прикро, коли це роблять чоловіки. Адже придворним дамам не заборонено зустрічатися з різними людьми, насамперед – високого рангу, наприклад, вельможами, фрейлінами, придворними особами четвертого, п’ятого, шостого рангів.

До того ж, придворна дама мусить спілкуватись і з іншими людьми – низького звання: служницями, що прибувають до двору з дому хазяйки, навіть зі служницями, які прибирають сміття. Чоловіки зазвичай не повинні розмовляти з такого роду челяддю, а от нам цього не уникнути. Проте, якщо вже чоловік прислуговує при дворі, то він також має чимало різних знайомств.

Коли ж дівчина виходить заміж, то всі нібито радіють, але в глибині душі думають, що вже не буде вона такою чистою, як раніше. Проте, як же радіє чоловік, коли дружину посилають на свято Камо від імені імператора.

Але ж є жінки, які покидають службу при дворі і насолоджуються сімейним щастям. Така жінка завжди вміє тримати себе перед людьми і пізніше. Наприклад, на свято П’яти танцівниць,[40] коли всі правителі провінцій посилають своїх дочок до палацу, така придворна дама гідно тримає себе. А це, погодьтесь, дуже приємно.

Собака, що виє посеред білого дня.

Сітка для риби, яка вже не потрібна навесні.

Зимове кімоно кольору сливи, яке одягають у березні або в квітні.

Кімната для пологів, де померла дитина.

Жаровня без вогню.

Погонич, у якого помер бик.

Учений високого звання, у якого народжуються лише доньки.

Мандрівник, що зупинився в чужому домі і хоче змінити напрямок своєї подорожі,[41] а хазяїна немає вдома. Особливо сумно це в день зустрічі весни.

Також сумно, коли до листа, який прислали з провінції, не доклали якогось гостинця. Якщо отримуєш листа зі столиці, то можна хоча б дізнатися, що відбувається в країні.

Також прикро, коли на лист, який ти писала з таким старанням, чекаєш відповіді і думаєш, що вже сьогодні відповідь ну точно прийде, але посильний все ніяк не приходить, а коли він нарешті прийшов, то бачиш, що в руках у нього твій же лист, але в жахливому стані: кінці листа пом’яті, папір потертий, а риска, яку ставиш, щоб його ніхто не відкрив, – взагалі стерта. І у відповідь лише чуєш: «Вдома нікого не було». Ось тоді робиться дуже прикро на душі.

Сумно також, коли чекаєш на когось, навіть посилаєш за ним екіпаж, а його все немає й немає, потім, нарешті, чуєш стук коліс, вибігаєш на вулицю, а в повозці нікого, мовляв: «Не було нікого вдома. Сказали, що вони кудись поїхали», – та відводять бика в стійло.

Або ж таке: зять, якого прийняли до сім’ї, раптом перестає навідуватися до своєї дружини. Якась поважна людина засватала йому власну дочку. Як же соромно тоді перед іншими людьми!

Або ж прикро, коли годувальниця дитини каже, що відійде на деякий час, а сама потім не повертається до ночі. Як же хочеться, щоб вона швидше прийшла!

А як же сильно чекає чоловік свою кохану.

А як сумно дівчині, коли вона чекає коханого всю ніч, потім під ранок вона чує, як її кличуть, але прийшов не той, на кого вона так довго чекала. Як же тоді стискається серце від болю.

Буває ще й таке, коли цілитель обіцяє вигнати злого духа, з усіх сил він робить вигляд, що дійсно намагається це зробити, верещить, як цикада, але зовсім не видно, щоб відбувалися якісь зміни. Уся родина в зборі, і всі починають сумніватися, що це допоможе. Цілитель уже дві години щось робить, уже й сил у нього немає, а потім раптом каже хворому: «Вставай, сьогодні захисник з небес не прийшов», – та й забирає чотки. «А-а, все марно!» – каже він, куйовдить своє волосся, перебирає його з потилиці на лоба та й лягає трохи відпочити.

Людина, яка цього року знову не отримала звання у дні, коли призначаються правителі. Усі думають, що цього разу чоловік обов’язково отримає посаду, його приїхали підтримати люди, які прислуговували йому. Лише й видно, як приїжджають екіпажі. Кожний хоче супроводжувати свого хазяїна, коли він піде до храму, отримавши посаду. Всі їдять, п’ють. Проте немає вісника, вже й закінчився термін, коли приходять вісті, і от уже остання зоря… Вісники з палацу імператора повертаються додому, а слуги, які з вечора на холоді чекали на новину, стають чорніші від землі. Вони також повертаються додому. Слуги в домі навіть не питають їх. Лише приїжджі гості питаються: «Ну що, і яку ж посаду отримав ваш хазяїн?» – у відповідь вони чують: «Ніякої. Він все так само залишився екс-губернатором провінції». Мрії всіх зруйновані. Наступного ранку гості, яких так багато було в домі, по два, по три повертаються до себе додому, проте є й старенькі люди, яким не так просто покинути дім. Вони все ходять і підраховують на пальцях, скільки ж провінцій залишаться без губернаторів у наступному році. Дуже похмура картина.

Буває й таке, що ви відправили пісню, яку вважаєте гарною,