Читати книгу - "У пущі, Леся Українка"

відомо, вже така жіноча вдача.

Ти ж, батьку Джошуе, тут не довів,

щоб Річард справді вводив Дженні в славу,

то нащо ж ти сказав такеє слово?

Кембль

Не бійсь, я слів не кидаю на вітер…

А через що ж тепер уся жінота

«невісткою Едіти» Дженні дражнить?

Та що казати, сам я помічав,

що Річард задивляється на неї.

Чого він саме з неї подобизну

зліпив? Чи мало тут у нас дівчат?

Крістабель

Батьки мої, я знаю, що ніколи

мій брат не сватав Дженні.

Кембль

Отож-то!

Не сватав, а дурив.

Крістабель

Та поспитайте

її саму. Коли боїться бога,

то мусить же вона сказати правду!

Калеб

Так, брате Джошуе, хай прийде Дженні

і скаже нам, чи обіцяв їй Річард

її узяти за жону. Як скаже

і доведе, що справді обіцяв,

то мусить він із нею одружитись.

Громада баламутства не попустить.

Кембль

Та дівчині ж воно неначе й сором

прилюдно про такеє говорити.

Абрагам Сміт

(говорить уривчасто, рішуче, суворо, але з відтінком добродушності)

Повинна. Річ громадська. Треба приклад.

Розпустяться молодики - що ж буде?

Кембль

Якби кого послати…

Крістабель

Я пошлю.

(У ванькир до Деві.)

Біжи до Дженні, синку, та швиденько.

Кембль

Скажи, що батько їй велить прийти.

(До громади.)

Інакше б не насмілилась, я знаю.

Деві йде.

Калеб

А поки прийде дівчина, провадьмо;

ще маємо про що поговорити.

(До Річарда.)

Так от, чутки недобрі йдуть про тебе:

що з дикунами водишся на пущі,

приводиш їх сюди…

Річард

Не знав я, батьку,

що християнин мусить гордувати

створінням божим. Сам Христос ходив

до самарян 19 і ханаанців 20 - чим же

сі дикуни від тих народів гірші?

Годвінсон

Вважайте, браття, як се він зухвало

себе рівняє до Христа!

(До Річарда.)

Скажи ж ти,

чого Христос ходив до тих невірних?

Чей не за тим, щоб нечисть ідолянську

у них і переймати й прищепляти?

Вже ж ти не скажеш сам, що ти ходив

Христової науки уділяти

тим дикунам?

Річард

(до Калеба)

Ти, батьку, запевняв,

що ви мене тягти на суд не мали,

а тут уже й суддя знайшовся. Знайте ж,

що я йому відповідать не буду.

Годвінсон

(встає, до громади)

Судіте, браття, ви між ним і мною.

(Показує на Річарда рукою.)

Сей чоловік одразу став мені,

мов камінь спотикання на дорозі,

хоч я йому ніколи зла не зичив,

я, навпаки, про його душу дбав,

як про свою - яка ж за сеє дяка

була мені? Брат Джошуе посвідчить,

яку вчинив наругу надо мною

ненависний сей ідолотворитель.

(До Кембля.)

Ти ж пам’ятаєш тую подобизну,

що він зліпив, на глум неначе, з мене?

Я по одежі взнав, що то мій образ.

Кембль

(ховає мимовільний усміх)

Вже ж пам’ятаю! Та вона, запевне,

ще й досі в нього.

(До Річарда.)

Покажи її.

Годвінсон

(поспішно)

Показувати я не вимагаю.

Річард

Чому ж? Я можу.

(Іде і дістає з шафи ту фігурку, що колись зліпив Деві.)

Ось вона, дивіться.

Дехто з громади не може вдержати сміху і захиляється за сусіда.

Джірімая Ортвін

(тихо до свого сусіда Фільдінга)

Я б се пізнав не тільки по одежі.

Годвінсон

(гнівно)

Гадаєте, він по́слух вашій волі

тим об’явив, що показав оце?

Коли його безчельний, ниций вчинок

не знайде осуду з руки громади,

то я прийму собі се за ознаку,

що час мені шукать деінде місця,

де б голову тружденну прихилити,

бо тут її неславою вкривати

усякий блазень може безборонно.

Калеб

Спокійся, гідний вчителю, будь певен,

що ми тебе на глум не віддамо

молодикам.

(Бере в руки фігурку Годвінсона.)

Ти, Річарде, признайся,

з яким ти заміром зробив сю постать?

Річард мовчить. В сю хвилину в хату входять Дженні і Деві і спиняються коло порога. Деві остовпів, угледівши свою фігурку в руках Калебових.

Калеб

Ми розумієм так твоє мовчання,

що ти нічим не можеш оправдатись,

бо тямиш всю гидоту свого вчинку.

І наша рада батьківська тобі

направить каяттям свою нечемність.

Учитель наш, ти знаєш, братолюбний,

і він тобі простить по-християнськи,

як ти його прилюдно перепросиш.

Годвінсон

(поспішно)

А сю фігурку знищиш.

Калеб

(до Годвінсона)

Вже ж, не як.

(До Річарда.)

Тут, сину, довго думати нема що.

От приступи, гречненько уклонися,

скажи: «Згрішив я, батьку, перед богом

і проти тебе». Що ж? Чого уводиш?

Річард

Я перепрошувать його не буду.

Калеб

То, значить, буде суд.

Річард схиляє голову на знак згоди.

Деві

(з поривом)

Се я зробив!

Зовсім не дядько Річард!

Годвінсон

(до Деві)

Справді, хлопче?

А хто ж тебе навчив таке робити?

Деві

Ніхто, я сам! Та, їй же богу, сам!

Годвінсон

Ти не божись, то нечестива звичка.

(До громади.)

На суд з малим, звичайно, я не стану,

я сподіваюсь, що в його родині

і так його не