Читати книгу - "Антоній і Клеопатра (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям"

Служив я чесно
Антонію, що справді гідним був
Старанної і відданої служби.
Допоки міг стояти й говорити,
Він був мені господарем. Життя
Я не щадив, воюючи за нього.
Захочеш взяти ти мене на службу, –
Тобі я буду вірним, як йому.
А ні, – роби зі мною все, що хочеш.

Ц е з а р
Що означає це?

Д е р ц е т
Антоній вмер.
Ц е з а р
Не може бути! Бо його падіння,
Напевне, цілий Всесвіт потрясло б.
І землетрусом зажбурнуло б левів
На вулиці, а мешканців – в пустелю.
Його кінець – це не звичайна смерть:
Півсвіту у ім'я його вмістилось.

Д е р ц е т
І все ж він вмер. Та тільки свій кінець
Знайшов не від сокири правосуддя,
Не від кинджала найманця. О ні!
Безтрепетна рука, якою він
В історію вписав свої діяння,
Знайшовши в серці мужньому рішучість,
Встромила в нього свій славетний меч.
Погляньте, ось він. Запеклась на ньому
Його безцінна, благородна кров.

Ц е з а р
Ви спохмурніли, друзі? Присягаюсь,
Ця розповідь достоту варта сліз.

А г р и п п а
Як часто ми оплакуємо те,
Чого самі уперто добивались!

М е ц е н а т
Недоліки його і переваги
Вигадливо в Антонії сплелись.

А г р и п п а
Він мав найкращі якості. Пороки ж
Богами нам даються, вочевидь,
Щоб ми були людьми, а не богами.
Як Цезар вражений!

М е ц е н а т
Звичайно. Перед ним
Немов відкрилось дзеркало, і в ньому
Побачив він себе.

Ц е з а р
Невже це я,
Антонію, довів тебе до цього?
Що вдіяти, якщо нам довелось
Свої болячки різати на тілі?
Один із нас повинен був померти –
Було на світі тісно нам удвох.
Та все ж дозволь оплакати тебе
Тяжкими і кривавими сльозами.
Дозволь мені, товаришу і брате
У владі і у спільних починаннях,
Соратнику, союзнику в борні,
Мій раднику і мій заклятий друже, –
Дозволь мені печалитись, що нас
Далеко розвели сузір'я наші. –
Я розкажу вам, друзі… Ні, не зараз,
Колись пізніше…
Входить г о н е ц ь.
За його обличчям
Неважко здогадатися, з яким
Дорученням його сюди послали.
Послухаймо. – Ти хто?

Г о н е ц ь
Я єгиптянин.
Цариця Клеопатра, що сховалась
В останньому своєму володінні,
У царській усипальні, жде твоїх
Наказів, щоб свою дізнатись долю.

Ц е з а р
Скажи – нехай вона відкине страх.
Їй сповістять невдовзі шанобливі,
М'які й ласкаві рішення мої.
Жорстоким бути Цезарю не личить.

Г о н е ц ь
Хай бережуть за це тебе боги!
(Іде геть.)
Ц е з а р
Ти до цариці підеш, Прокулею.
Скажи – їй не загрожує ганьба.
Що хочеш обіцяй, щоб заспокоїть.
Боюся, щоб від гордості вона
На себе часом не наклала руки.
Це зовсім зруйнувало б наші плани.
Якщо її привеземо у Рим,
Тріумф запам'ятається навіки.
Отож, іди й негайно повертайся.
Узнай, що каже й думає вона.

П р о к у л е й
Все виконаю, Цезарю.
(Іде геть.)
Ц е з а р
Ти, Галле,
Іди із ним також.
Галл виходить.
Де Долабелла?
Хай він їм допоможе.

У с і
Долабелло!
Ц е з а р
Не треба. Я згадав, що відіслав
З дорученням його. Він скоро прийде.
Тепер прошу до мене у намет.
Я покажу листи, щоб зрозуміли,
Яким у переписці я насправді
Був миролюбним, стриманим; що я
У цю війну втягнувся проти волі.
Ідіть усі за мною.
Ідуть геть.

Сцена друга

Олександрія. Царська усипальня.
Входять нагорі К л е о п а т р а, Х а р м і а н а
та І р а д а.

К л е о п а т р а
Нещастя нам дає свої уроки:
Володар світу Цезар – смертний теж.
Він – жалюгідний раб своєї долі;
Що та накаже, те і робить він.
Ні, той величний, хто з своєї волі
Все обірвав, приборкав випадковість
І, зупинивши рух, навік заснув,
Щоб врешті-решт забути присмак гною,
Який годує бідних і царів.

Входять внизу П р о к у л е й, Г а л л і солдати.

П р о к у л е й
Володарці Єгипту Цезар шле
Свої вітання й просить, щоб вона
Йому свої бажання сповістила.

К л е о п а т р а
Як звешся ти?
П р о к у л е й
Зовуся Прокулеєм.

К л е о п а т р а
Антоній називав таке ім'я.
Казав – тобі я можу довіряти.
Оскільки не страшний тепер обман, –
Знецінилась і чесність. Твій володар
Бажає, щоб єгипетська цариця,
Немов жебрак, просила подаяння.
То ти йому у відповідь скажи,
Що подаяння меншого, ніж царство,
Просити государині не личить.
Якщо моєму сину він віддасть
Єгипет, завойований ним щойно,
Навколішках я дякувати буду,
Що він подарував мені моє.

П р о к у л е й
Відкинь свій страх. Твоя подальша доля
У Цезаря в руках. Йому повір:
Він сповнений людського милосердя,
І радий він знедоленим служити.
Дозволь, я передам йому, що ти
Покірно покладаєшся на нього,
І твій великодушний переможець,
З колін тебе піднявши, сам попросить,
Щоб ти від нього милість прийняла.

К л е о п а т р а
Скажи, що я схиляюсь перед ним
І визнаю його могутню владу,
Що вчуся я мистецтву підкорятись
І мрію тут побачити його.

П р о к у л е й
Все передам, царице, не турбуйся.
Я знаю, що для Цезаря нестерпно
Тобі здаватись винуватцем бід.

Г а л л
Її неважко буде захопити.
Прокулей і двоє солдат залазять по приставній драбині на верхній поверх усипальні і оточують
Клеопатру. Інші солдати відсувають засуви і відчиняють двері.
Охороняйте, доки прийде Цезар.
(Іде геть.)
І р а д а
Увінчана царице!

Х а р м і а н а
Клеопатро!
Тебе вже захопили вороги!

К л е о п а т р а
(дістаючи кинджал)
Скоріше, руки!

П р о к у л е й
(обеззброюючи її)
Зачекай, царице!
Не завдавай поспішного удару!
Не зрадив я тебе, а врятував.

К л е о п а т р а
Від смерті? І пораненому псу,
Жаліючи, у ній не відмовляють.

П р о к у л е й
Нежданим самогубством, Клеопатро,
Принизила б ти Цезареву щедрість.
Хай бачать всі, який шляхетний він.
А ти помреш – і не оцінять люди
Його великодушність.

К л е о п а т р а
Де ти, смерть?
Прийди до мене! Досить забирати
Дітей і жебраків. Мене візьми!

П р о к у л е й
Прошу вас заспокоїтись.

К л е о п а т р а
Не буду
Ні їсти, ані пити, ані спати,
Щоб тіло зруйнувалося моє.
Хоч як би клопотався щедрий Цезар,
Рабою при дворі його не стану.
Святенниця Октавія не буде
Презирливо дивитися в мій бік.
І грубій римській черні на потіху
Мене не вдасться виставити вам.
Ні, краще вже нехай мій труп зариють
В якійсь канаві, в нільському багні,
Щоб оводи і мухи обліпили
Й кишіли в ньому. Хай мене у путах
Повісять на одній із пірамід,
Та все ж – в Єгипті.
П р о к у л е й
Звідки ці страхи?
Для них ніяких приводів серйозних
Не надавав наш Цезар.
Входить Д о л а б е л л а.
Д о л а б е л л а
Прокулею,
Про ваші дії Цезарю відомо.
Тебе він відкликає, а мені
Звелів надалі стерегти царицю.

П р о к у л е й
Чудово. З нею лагіднішим будь.
(до Клеопатри)
Що Цезарю від тебе передати?
Чого б хотіла ти?

К л е о п а т р а
Хотіла б вмерти.
Прокулей і солдати ідуть геть.
Д о л а б е л л а
Уславлена царице! Чи тобі
Доводилось хоч щось про мене чути?

К л е о п а т р а
Не пам'ятаю.
Д о л а б е л л а
А повинна б чути.

К л е о п а т р а
Хіба важливо, чула я чи ні?
Коли про сни свої жінки чи діти
Говорять вам, ви смієтеся з них.

Д о л а б е л л а
Не розумію. Ти про що, царице?

К л е о п а т р а
Мені наснилось – жив колись на світі
Антоній – імператор… Ще б у сні
Побачити такого чоловіка!

Д о л а б е л л а
Дозволь сказати…
К л е о п а т р а
Сяяло лице
У нього, наче небо, де по черзі
Гуляють сонце й місяць, щоб світити
На жадюгідну землю…

Д о л а б е л л а
О царице!..

К л е о п а т р а
Він міг переступити океан.
Рукою він би міг накрити Всесвіт,
Немов шоломом. В голосі його
Гармонія небесних сфер звучала,
Коли розмову з друзями він вів;
Коли ж хотів він залякати світ,
Цей голос був неначе гуркіт грому.
Він скупості не знав, бо дарував,
Як щедра осінь. У своїх забавах
Ніколи не спускався він на дно,
Та, як дельфін, завжди спливав нагору.
Царі йому, як конюхи, служили.
Немов дрібні монети, розкидав
Він острова і царства…

Д о л а б е л л а
Клеопатро!..
К л е о п а т р а
Як ти вважаєш, – міг би наяву
Він бути, чоловік, який приснився?

Д о л а б е л л а
Не міг.
К л е о п а т р а
Ти брешеш! В дійсності було
Усе ще краще, аніж в сновидінні.
Матерії забракло у природи,
Щоб з мрією зрівнятися. Однак,
Антонія придумавши й створивши,
Природа перевершила себе.

Д о л а б е л л а
Послухай-но, царице незрівнянна!
Твоя велика втрата, як і ти.
Співмірна з горем і твоя скорбота.
І хай мені це коштувати буде
Опали й втрати честолюбних мрій,
Не можу серцем я не відгукнутись
На біль твого пораненого серця.

К л е о п а т р а
За доброту спасибі. Чи не чув,
Що вирішив зробить зі мною Цезар?

Д о л а б е л л а
Мені сказати гірко, та повинен…

К л е о п а т р а
Ну, що?
Д о л а б е л л а
Великодушний він, та все ж…
К л е о п а т р а
Мене за колісницею своєю
Він поведе?
Д о л а б е л л а
Моя царице, так.
Здалеку чути сурми.
Г о л о с и з а с ц е н о ю
Дорогу імператору! Дорогу!
Входять Ц е з а р, Г а л л, П р о к у л е й,
М е ц е н а т, С е л е в к та інші.

Ц е з а р
То хто ж тут Клеопатра?

Д о л а б е л л а
(до Клеопатри)
Ось і Цезар.
Клеопатра стає навколішки.
Ц е з а р
Царице, встань з колін. Не падай ниць!
Встань, я прошу, правителько Єгипту.

К л е о п а т р а
Боги так присудили. Я хилюсь
Перед своїм володарем і паном.

Ц е з а р
Не думай упереджено про мене.
Хай завинила ти, та хочу я
Вважати випадковими провини,
Хоча вони образливі мені.

К л е о п а т р а
О Всесвіту єдиний повелитель!
Не можу так подати власні вчинки,
Щоб виглядати зовсім бездоганно.
Були мені властивими завжди
Ті вади, що плямують всіх жінок.

Ц е з а р
Готовий я на них закрити очі,
Не схильний перебільшувати їх.
Якщо подальшим намірам моїм, –
Які цілком сприятливі для тебе, –
Не будеш заважати й опиратись,
Тобі на користь зміниться життя.
Якщо ж на крайність підеш, як Антоній,
І цим на мене кинеш тінь злодійства,
То викличеш мій справедливий гнів
І приречеш дітей своїх до смерті.
А я би міг загрозу відвести.
Сама вирішуй. Прощавай. Я йду.

К л е о п а т р а
Ти хоч куди б пішов, володар світу,
Ступати будеш по своїй землі.
А ми – твої трофеї переможні;
Де хочеш, нас розстав. Ось маю я…

Ц е з а р
Про всі свої потреби, Клеопатро,
Сама мені сміливо говори.

К л е о п а т р а
…Ось повний список всіх моїх скарбів:
Всі гроші, всі коштовності і посуд
Описані докладно. – Де Селевк?

С е л е в к
Я тут, царице.

К л е о п а т р а
Ось скарбничий мій.
Хай поклянеться він під страхом смерті,
Що я не приховала ні гроша.
Ну, присягнись, Селевку.

С е л е в к
Не наважусь
Брехати, ризикуючи життям.
Не присягну, нехай мені заціпить.

К л е о п а т р а
І що ж я приховала?

С е л е в к
Та достатньо,
Щоб викупити все, що є у списку.

Ц е з а р
Бентежитись не треба.