Читати книгу - "Наша спільна брехня, Ксана Рейлі"

— Ей, ти йдеш? — спитала Лола та уважно подивилася на мене.

— Трішки пізніше підійду, — відповіла я, усміхнувшись.

Мартин відчинив вхідні двері, а дівчина зайшла всередину. Він ніжно усміхнувся їй. Лола міцно взяла його за руку, а тоді вони попрямували до зали. Я деякий час спостерігала за ними зі скляних дверей, а потім знову подивилася на цих гостей.

— Лілі! — раптом крикнув мій тато. — Підійди сюди, будь ласка.

Я наліпила на обличчя широку усмішку та почала повільно спускатися сходами.

— Доброго вечора! — привіталася я, намагаючись не видати свого роздратування.

— Моя донька Ліліана, — заговорив батько і поклав свої руки мені на плечі. — Вона у мене зараз у випускному класі. У майбутньому, я сподіваюся, теж буде хорошим лікарем.

— Якщо вона вдалася у свого батька, то я впевнений, що буде, — сказав якийсь старший чоловік. Він мило усміхнувся мені. — Ада та Арсен теж випускники вже.

— Знаю, — буркнула я.

— О, то ви знайомі? — спитав мій тато.

— Ми вчимося в одному класі, — втрутився у розмову Арсен.

— Так, — кивнула я. — Дуже рада бачити тут своїх хороших друзів. Якщо чесно, це було дуже неочікувано.

— Це, до речі, той лікар, про якого я тобі розповідав, — прошепотів мені на вухо батько. — Ну що, ходімо всередину!

Чоловік кивнув. Ада взяла, як я розумію, свого батька під руку та пішла з ним. Мій тато йшов попереду. Арсен теж поспішив за ними, але я швидко підбігла та встала навпроти нього, висунувши руку.

— Стоп-стоп! Куди це ми так поспішаємо? — сказала я й уважно подивилася йому в очі.

— Здається, Лі, — він засунув руки в кишені своїх чорних штанів і нахилився ближче до мене, — твій батько запросив нас усередину.

— Мені інколи здається, що доля грається зі мною в якусь жахливу гру. Чому ти постійно з'являєшся там, де і я?

— Може, доля нас намагається звести? — спитав хлопець, піднявши одну брову. Я трохи напружилася. — Це був жарт! Можеш розслабитися.

— Не буду брехати, — я поклала свої руки на талію з обох сторін, — мені не подобається ваша присутність.

— Не буду брехати, — заговорив Арсен, — мені на це байдуже. І на тебе теж, якщо раптом цікаво.

— Який же ти... — я замовкла, бо не могла ніяк підібрати слова. — Грубіян!

— Ауч! — Арсен поклав свою руку собі на груди та скривився. — Ти ранила мене в самісіньке серце.

Я міцно стиснула кулаки та тупнула ногою. Хлопця це лише розвеселило. Я вже кипіла від злості й була готова розірвати цього Арсена на маленькі шматочки.

— Уф! Як же ти мене бісиш! — крикнула я.

— Навзаєм, — спокійно сказав він і нещиро усміхнувся. — Піду я, а то мене вже встигли зачекатися.

Арсен пройшов повз, а тоді попрямував до виходу. Я відчула приємний аромат його одеколону. Дивно було бачити хлопця в костюмі, але йому справді личило. Особливо чорна сорочка яскраво підкреслювала його темні очі. Я похитала головою, щоб викинути з неї ці дурні думки.
 

— Негарного тобі вечора, — голосно мовила я, а потім помахала йому своєю рукою, мило усміхнувшись.

— Оу, забув сказати, — Арсен раптом зупинився й обернувся до мене. — У цій сукні ти дуже сексуальна.

— Що-о? — майже закричала я, відчуваючи, як почервоніли мої щоки. Такого мені ще ніколи не казали.

— Схоже, принцеса не звикла до таких компліментів, — хлопець дивно усміхнувся, а тоді розвернувся і попрямував до входу.

— Та пішов ти! — крикнула я йому в спину.

Арсен більше нічого не сказав. Він просто зайшов у ресторан, а я все ще залишилася на вулиці. Я глибоко вдихнула, а тоді поправила свою зачіску на голові. Зібравшись з думками, я попрямувала до ресторану. Коли зайшла всередину, то помітила, що вже майже усі з'явилися. Посеред зали стояв довгий прямокутний стіл, за яким сиділи гості. Я помітила, що біля Лоли є вільне місце, тож впевнено попрямувала туди. Мартин піднявся, щоб допомогти мені сісти, а я подякувала йому.

— Де ти ходиш? — спитала Лола. — Твій батько вже зачекався на тебе.

— Була одна не надто приємна розмова, — відповіла я, глянувши на Арсена, що сидів навпроти мене.

— Ти сьогодні п'єш тільки сік, — сказав мені Мартин, коли офіціанти почали наливати усім у келихи алкоголь.

— Але ж я вже доросла.

— Це не обговорюється, Лілі!

Я просто кивнула, бо розуміла, що з братом нема сенсу сперечатися. Тож, коли офіціант спитав у мене, що мені наливати, я без вагань відповіла, що сік. Тато почав свою довгу промову, чим дуже сильно розчулив мене. Особливо, коли говорив про маму та про нас з братом. Це здалося мені таким милим, що я ледь стрималася, щоб не заплакати.
Весь вечір ми розмовляли з Лолою, але коли заграла повільна музика, її від мене забрали. Точніше брат запросив дівчину на танець. Я помітила, що Арсен подав руку своїй сестрі. Вона ж усміхнулася йому, а тоді вони обоє теж пішли танцювати. Я трохи насупилася, коли побачила, що усі танцюють парами. Офіціант якраз приніс салат з морепродуктами. І поки майже всі радісно хиталися в такт музиці, я їла. Коли я поклала у рот чергову креветку, помітила, що біля мене з'явилася чиясь рука. Повільно підняла погляд і побачила тата. Звісно ж, хто б ще запросив мене на танець. Я відклала вилку, а тоді поклала свою руку в його долоню. Батько повів мене в центр зали, де усі танцювали.

— Як тобі? — поцікавився він.

— Непогано, — я усміхнулася. — Головне, щоб тобі подобалося.

— Мені ж теж важлива твоя думка.

— Якщо чесно, то трішки нудно.

— Це не дивно, — тато подивився уважно мені в очі та усміхнувся. — У твоєму віці в голові одні вечірки та хлопці. Ти так швидко виросла, Лілі. Пам'ятаю, коли ти тільки з'явилася, то я не міг ніяк натішитися.

— Я зроблю усе, щоб ти пишався мною, — впевнено сказала я.

— Знаю, — батько поцілував мене у чоло. — Які в тебе стосунки з цими твоїми новими однокласниками?

— Хороші, — збрехала я.

— Це дуже добре. Я знав, що вони перейшли в нову школу, але я не думав, що це буде та, де ти вчишся. У нашому місті все-таки багато шкіл.

— Але наша найкраща.

— Ще кажуть, що тридцять третя хороша, — сказав тато.

— Навіть не говори мені про неї!

— Що таке? Невже ще досі точиться війна між вашою школою та тридцять третьою?

— Ага, — я кивнула. — Особливо за чемпіонат з футболу між усіма школами. Вони наші найбільші конкуренти.

— Ох, ця конкуренція, — тато похитав головою.

— А цей лікар, то він їх батько? — спитала я, кивнувши в сторону Арсена та Аделіни.

— Так. Бачиш, як Ада подібна на нього? І він її дуже любить. Постійно розповідає про успіхи доньки. Арсеном він теж пишається. Хлопець професійно боксом займається.

— А де тоді його дружина? Він чомусь без жінки прийшов.

— Вона високоякісний провізор і зараз у неї якась конференція за кордоном.

— Цікава у них сімейка, — тихо сказала я.

— Ти щось сказала? — перепитав тато.

— Ні, нічого.

— Щось ти не вмієш танцювати в парі, — батько примружив очі. — Займаєшся тими танцями, а вже всі ноги мені обтоптала.

— Я займаюся трохи іншими танцями. Не звикла до пари.

— Треба звикати. У тебе такий вік, що скоро вже і якийсь парубок з'явиться.

— Тату, перестань!

Ми засміялися, а потім я повернулася до столу. Треба ж ще салат доїсти. Я помітила, що Аделіна витягнула телефон зі своєї сумочки. Вона прочитала якесь повідомлення на екрані, усміхнувшись. Потім дівчина сказала щось Арсенові, а тоді попрямувала до виходу. Мені стало цікаво, куди ж Ада пішла. Може, їй тут набридло і вона вирішила повернутися додому? Чому тоді Арсен залишився? Я повільно піднялася зі свого стільця, а тоді теж попрямувала до виходу. Намагалася я зробити це максимально непомітно.
Блакитна сукня блиснула неподалік між деревами. Навіщо Аделіна пішла туди? У голові з'явилася думка, що у неї там зустріч з людиною, яка передає різні заборонені речовини. Чому ж тоді їй іти в цей парк?
Не роздумуючи, я попрямувала за нею. Мені довелося йти на носочках, бо тоненькі підбори надто голосно цокали по бруківці.

— Мені вже так нудно тут, — заговорила Ада. — Добре, що ти прийшов.

— Як тільки ти написала, я одразу ж приїхав, щоб розвеселити тебе, — я почула голос Сави й завмерла на місці.

— Я рада, що ти тут.

— Ти нікому не казала, що я приїду?

— Ні! Арсен теж не знає, що у мене з тобою зустріч. Я сказала йому, що трохи побуду на вулиці.

— Здається, у нас не дуже багато часу, — з якимось сумом заговорив Сава. — Якщо твій брат помітить, що тебе довго нема, то точно піде шукати.

— Думаю, що він все і так зрозумів.

— Тобто?

— Я розповіла йому, — радісно сказала Ада, — про нас з тобою. Він знає, що ми разом.

Мене наче хтось кинув у холодну воду. Я відчула сльози на очах, бо не могла повірити тому, що почула щойно. Я підійшла трохи ближче і побачила їх. Вони сиділи на лавочці та дивилися одне на одного.