Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь 📚 - Українською

Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

845
0
05.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пані Язикатої Хати 2" автора Ялинка Ясь. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 76
Перейти на сторінку:

-Він не мій! А хоча, так, блін, мій! Колишній!

-Нехай буде колишній!

 

-З чого ти взяв, що Антон чимось там володіє?

-Відчуваю.

-Що саме?

-Степаніє, це довго і складно пояснити, просто повір моєму слову. У ньому щось є, якась частина божої сили. Скільки та якій, я не зрозумію.

 

-Чому він вчора так демонстративно виступив, сектантами нас назвав?

-Та не знає він! – вигукнув мер.

-Жований торт! Він не знає, а ти знаєш?

-Не знає він, сто відсотків! Я багато років за ним спостерігаю, а сила й досі не прокинулася.

-То може й не прокинеться…

-Якщо сьогодні помре, точно не прокинеться! – буркнув Микита.

-Так, гаразд, у нього якась сила... Може все буде добре, якщо він теж "особливий хлопець"?

-Поки не схоже, що буде добре. Боюсь за нього, всерйоз боюсь, - у голосі Микити звучала справжня тривога, - вперше в житті.

-Господи, - Степанія стиснула його руку на кермі, - все обов’язково буде добре!

 

«Хорош дім, да чорт живе в нім»

-Микито, а навіщо ти мені зараз про це сказав? - спитала Степанія, коли вони, припарковавши автівку біля воріт особняка Грізного, чекали, поки їх впустять.

-Ти зараз побачиш, - відповів мер, - все побачиш.

-Чому він не в лікарні?

-Ти все побачиш сама… - повторив Микита.

Степанія почала дратуватися, така таємничість злила. «Чому не можна сказати прямо, терпіти не можу ці довбані загадки!» - обурювалася сама про себе, крокуючи за мером мармуровими коридорами маєтку. Але варто було їм піднятися на другий поверх, як все забулось...

 

Спочатку вони зіткнулися з чоловіком у білому халаті, який здався Стьопці дивним. Коли він пройшов повз них, їй почулося рохкання і запах гною. «У натертому до блиску маєтку гній?» - здивувалася вона. Чоловік окинув Стьопку злим поглядом і прискорив кроки.

-Це хто? - запитала  Микиту.

-Лікар.

-Дивний, якийсь…

-Гадаєш? – насупився Микита ще гірше, але більше нічого не сказав, бо їм на зустріч вийшло ще двоє чоловіків у білих халатах у супроводі охоронця.

 

 Охоронець зупинився, подивившись на гостей звіром і майже прогарчав:

-Антону Вадимовичу гірше, до нього не пускають!

-Він чекає на нас! – від гороподібного голосу Микити Стьопка мало не присіла. У повітрі відчутно запахло озоном, наче після зливи, а на обличчі охоронця виступив піт. Він стер його рукавом, насупився, став схожим на справжнього козла і Стьопці почулося тихе мекання. Вона злякано схопилася за рукав мера, а охоронець, скануючи поглядом їх обох по черзі, нарешті, видавив із себе:

-Добре, на одну хвилину!

 

-Микито, в мене галюни, або тут щось не те… – пролепетала Стьопка.

-Колективні галюцинації бувають тільки у наркоманів і те, у кожного свої, - буркнув Микита. Стьопка не знайшлася з відповіддю.

 

Після лабіринту дверей та коридорів, вони підійшли до спальні Грізного. Те, що це його спальня, Степанія здогадалася, бо з неї вискочила заплакана Зоя, а за нею високий широкоплечий чоловік, від якого теж погано пахло гноєм:

-Кохана, почекай...

 

-Чорт зна що! - Степанія потрясла головою, намагаючись позбутися поганих передчуттів і неприємного запаху. Та варто їм було переступити поріг олігархової спальні, запах посилився.

Побачивши Антона лежачим серед подушок із жовтою восковою шкірою на обличчі, у Степанії підігнулися коліна і вона осіла б на килим, не підтримай її Микита.

 

-Антон... - пролепетала перелякано, не чекаючи побачити Грізного в настільки жахливому стані. Таке відчуття, що з їхньої останньої зустрічі пройшло не кілька годин, а кілька тижнів!

-Шановна, тільки без істерик! Антону Вадимовичу потрібна тиша! - пролунав незнайомий голос і тільки тоді Степанія помітила, що біля ліжка, на табуреті, сидів дідок у білому халаті. Жінка затулила собі рота долонею, стримуючи крик і те, тільки тому, що Микита боляче стиснув її долоню і труснув.

 

«Лікар» мало був схожий на людину! Через чорну напів-прозору хмару, що оточувала його тіло та  копита, які виглядали з рукавів, він був схожим на демона, яких Степанія бачила лише в кіно. Лисувату голову дідка, подібно короні, обвивала біла змія.

 

- Антон просив привести до нього Степанію Станіславівну, - спокійним тоном сказав Микита і жінка витрощила на нього очі. У відповідь їй знову боляче стисли руку.

-Добре, - відповів «лікар» і неохоче підвівся. Перевівши погляд на його ноги, Степанія побачила ще одні копита і заплющила очі. "Та ні, це просто стрес..."

1 ... 12 13 14 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"