Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

У статті я встиг дійти до протизаконних методів слідства: шантажу, провокацій, фальсифікацій, психологічного терору, використання фармакологічних засобів, «квочок».

Свою статтю я прочитав багатьом з тих, хто вже сидів або ж пройшов через слідство як свідок. Вони щось виправляли, щось додавали.

Наприкінці 1970 року я поїхав до Москви. Потрібен був самвидав, треба було віддати наші матеріали, інформацію про Україну. Мені також була потрібна фашистська дореволюційна література й література сучасного анти- і прорадянського фашизму для третьої частини «Спадкоємців Сталіна». У другій частині під назвою «Обмовки реакції» я поширив аналіз Шевцова-Кочетова на все радянське суспільство, розглядаючи поняття суспільної свідомості, підсвідомості, цензури, суспільної символіки. Тут були процеси над Лєвіним-Лєніним, плутанина з Леніним-Бауером, маразматичні мемуари Мікояна, у яких було «виказано» таємниці Кремля.

Як символ мене особливо зацікавила «біла пляма» в гімні СРСР — немає слів. Гімн без слів видає суть нового етапу сталінізму: слова про Сталіна маються на увазі, але вимовляти їх поки що соромно. А нових не хочуть. З цим співвідноситься й небажання виконати обіцянку — замінити Конституцію «диктатури пролетаріату» Конституцією «всенародної держави». Сталінська Конституція їм здається надто ліберальною, а доведеться ж сказати ще більш прекраснодушні слова. Слова ніколи їм не заважають, але «антирадянщики» використовують ті самі слова проти них. Це неприємно. Технократи збираються і зовсім відмовитись від добрих слів — навіщо їм слова про демократію, свободу й гуманізм? У них кібернетика, ракети, атомні бомби, вся техніка, промисловість і наука. Бюрократи ж шанують папірці і люблять гарні слова. Це їхня слабкість.

Гімн без слів означає те саме, що й біле коло на червоному прапорі націонал-демократів у ФРН. Але в НДП це свідомий натяк, кулак у білих рукавичках (на взірець статті російського фашиста під назвою «Без жидів» — тут вже є присмак тонкого естетизму, у дореволюційному «Бєй» замінили тільки «й» на «з» — і гуманно, й послідовно). А у Брежнєва біла пляма в гімні — несвідома погроза і розгубленість, слабкість, нетривкість влади.[12]

Поняття «загальнонародна держава» — для марксиста алогічне. Це абсурд, алогізм, що розкриває причини того, чому в гімні немає слів. Всенародна держава — брехня, така сама як і «диктатура пролетаріату» за Сталіна, але брехня алогічна, брехня й правда відмови від доктрини марксизму. Адже «загальнонародна держава» — це «грубий казармений комунізм» за Марксом. Але й це, найточніше визначення алогізму цього звороту не точне, бо ж треба сказати ще й про «антинародну державу», про машину придушення всіх класів (адже й бюрократів придушує ця машина, і вони нею не задоволені: одні хочуть безкарно користуватись матеріальними благами відкрито, всенародно; іншим хочеться відкрито підкорятись Сталі нові і тотально тероризувати народ, треті хочуть поліпшити роботу народного господарства, четверті мріють про прекрасний буржуазний Захід, п’яті… весь час чогось не того хочуть). Держава — машина для придушування одного класу іншим (Ленін). Загальнонародна? Всенародна машина, що придушує весь народ усім народом… Що це таке?Павуки в банці? Та ж ні, селяни крадуть, п’ють, але нікого як клас не гризуть. Робітники? Те саме. Значить, не всенародне взаємопригноблення. Якби в ідеологів КПРС залишилось хоч щось марксистське, то вони повинні були б сказати: визначення держави, які давали Маркс, Енгельс, Ленін, застаріли. Ось вам нове, точніше. І тоді «загальнонародна держава» мала б якесь логічне значення, нехай воно б і не відповідало реальній радянській державі. Але ж для цього мислити треба, а не брехливо бити поклони батькам-засновникам теорії.

Цікава й несвідома символіка радянської держави. У Києві стоїть пам’ятник Леніну у вигляді фалоса. З’явився звичай після шлюбної церемонії їздити до пам’ятників Леніну. Вони, батьки народу та його слуги, люблять їздити в авто чорного кольору, працювати в будівлях з чорного граніту (два роки тому в Києві будинок ЦК вже облицювали, прикривши свою чорну роботу, — збагнули, мабуть-таки, що таке чорнота, яка у слов’ян означає смерть, ядуху, хворобу, сатанізм?). Вони звикли розміщати у газетних статтях вождів по порядку їхньої близькості до чергового Вождя або ж відповідно до того, яке значення вони насправді мають в олігархії. Звикли їздити в машинах, номери яких точно відповідають їхньому місцю в ієрархії. Кашкети на офіцерах все більше стають схожими на красиві гітлерівські, обмундирування на «білопогонне» з його розкішними ментиками, стрічечками, барвами, кастовими відмінностями. Термін «радянський патріотизм» все більше витісняє брехливий «інтернаціоналізм». Дуже смішно було мені у Київській тюрмі прочитати статтю про те, що урочисто введено звання «прапорщик», а потім побачити моїх наглядачів уже прапорщиками.

Якось вся історія Росії заглянула мені до камери, коли я на 1-е Травня — свято трудящих — побачив п’яне усміхнуте обличчя прапорщика в… блакитному святковому мундирі.

Ну як же тут обійтися без поезії: