Читати книгу - "Шантарам"

— Я знаю про це, Ліне...

— Ні, зачекай, дай мені договорити. І раптом у мене виникло дуже дивне почуття: наче я ширяю сам над собою, дивлюся на себе самого і на них зверху і спостерігаю за тим, що відбувається. І я відчув, що розумію все це. Я зрозумів, хто вони такі, що вони роблять і чому. Я бачив це все якось дуже чітко і усвідомлював, що у мене тільки два варіанти — зненавидіти їх або пробачити. І... не знаю, як і чому я прийшов до цього, та мені було ясно, що я повинен простити їм. А то я просто не міг би вижити. Я розумію, це звучить дивно.

— Це не дивно,— відгукнувся Халед рівним тоном, майже з жалем.

— Мені це досі здається дивним, я так і не зрозумів цього. Але саме так і було, і я простив їм. І я чомусь упевнений, що саме тому я витримав усе це. Я простив їм, але це не означає, що я не перестріляв би їх, якби в руках у мене був автомат. А може, і не перестріляв би. Не знаю. Але знаю одне: я внутрішньо простив їм, і коли б не це, якби я й далі їх ненавидів, то я не дожив би до того моменту, коли Хадер звільнив мене. Ця ненависть убила б мене.

— Це зовсім інше, Ліне. Я розумію, що ти хочеш сказати, але те зло, якого завдали мені ізраїльтяни, не порівняти з цим. Та якби навіть було не так, все одно на твоєму місці я зненавидів би всіх індійців. Всіх до єдиного і назавжди.

— А я люблю їх. Люблю цю країну і це місто.

— Тільки не кажи, що ти не хочеш помститися.

— Ти маєш рацію, я хочу помститися. Я хотів би бути вищим за це але не можу. Але я хочу помститися тільки одній людині — тому, хто це організував, а не всій нації.

— Ну, ми з тобою різні люди,— мовив він, так само безпристрасне вдивляючись у море, де мерехтіли далекі вогні морських нафтових платформ.— Ти не зрозумієш мене. Ти не можеш зрозуміти.

— Зате я розумію, що ненависть вбиває тебе, Халеде.

— Ні, Ліне.

Очі його в напівтемряві салону блищали, на знівеченому обличчі блукала крива усмішка. Такий вираз був у Вікрама, коли він говорив про Летті, і в Прабакера, коли той згадував про свою Парваті. У декотрих людей такий вираз з’являється на обличчі, коли вони говорять про свої стосунки з Богом.

— Моя ненависть врятувала мене! — мовив він спокійним тоном, але з глибоким внутрішнім хвилюванням.

Завдяки по-американському заокругленим голосним у поєднанні з арабським придихом його мова звучала як щось середнє між голосами Омара Шарифа й Ніколаса Кейджа. За іншого часу, в іншому місці і в іншому житті Халед Ансарі міг би читати вірші перед публікою, викликаючи у слухачів радість і сльози.

— Знаєш, ненависть — річ дуже стійка, вона уміє виживати,— сказав він.— Мені довго доводилося ховати її від людей. Вони не знали, що з нею робити, і боялися її. Тому я випустив її з себе назовні. Але вона лишилася зі мною. Я вже багато років живу у вигнанні, й вона теж. Потому як... як усіх моїх близьких убили, зґвалтували і зарізали, я почав убивати людей... я стріляв у них, перерізував їм горло... і моя ненависть пережила все це. Вона стала ще твердіша і дужча. І одного разу, вже працюючи на Хадера, маючи гроші і владу, я відчув, що моя ненависть знову вселяється в мене. Тепер вона знов у мене усередині, де їй і належить бути. І я радий цьому. Мені це необхідно, Ліне. Вона дужча за мене і хоробріша. Я поклоняюся їй.

Він замовк, але й далі дивився на мене фанатичним поглядом. Потім обернувся до водія, що дрімав за кермом.

— Чало, бгай! — кинув він.— Поїхали, брате!

За хвилину він запитав мене:

— Ти чув про Індіру?

— Так, по радіо, в «Леопольді».

— Люди Хадера в Делі дізналися подробиці. Те, що не потрапило в пресу. Вони повідомили їх нам по телефону якраз перед тим, як я виїхав на зустріч з тобою. Досить брудна справа.

— Справді? — запитав я, все ще під враженням проспіваного Халедом гімну ненависті.

Деталі вбивства Індіри Ганді не дуже мене цікавили, але я був радий, що він змінив тему.

— Сьогодні вранці о дев’ятій годині вона підійшла до дверей своєї резиденції, де стояли два охоронці-сикхи. Вона склала руки, вітаючи їх. Це була її особиста охорона, вона добре їх знала. Після операції «Блакитна зірка» їй радили прибрати сикхів з охорони, але вона не вірила, що її гвардія зробить щось проти неї. Вона не усвідомлювала, яку ненависть викликала у сикхів, давши наказ штурмувати Золотий храм. І от вона всміхнулася їм і сказала: «Намасте[112]». Один з охоронців вихопив свою табельну зброю — револьвер тридцять восьмого калібру — і тричі вистрілив у неї. Він влучив їй в живіт. Коли вона впала, його напарник розрядив у неї пістолет-кулемет системи Стена — всю обойму, тридцять патронів. «Стен» — стара зброя, але на близькій відстані надійно вколошкає людину. Не менше сімох куль потрапили їй в живіт, три в груди, одна прошила серце.

Він замовк. Я першим порушив тишу.

— І як це, по-твоєму, вплине на грошовий ринок?

— Гадаю, на бізнесі це позначиться сприятливо,— відповів він безпристрасно.— Якщо рід не уривається — як в цьому разі, коли є такі Радживи[113], то вбивство сприяє бізнесу.

— Але ж будуть заворушення. Кажуть, цілі загони ганяються за сикхами. Дорогою сюди я бачив демонстрацію.

— Так, я теж бачив її,— сказав він, обернувшись до мене. У його темних, майже чорних очах мерехтіла навмисна і вперта байдужість.— І навіть це корисно для бізнесу. Що більше буде заворушень і що більше уб’ють людей, то вищий буде попит на долари. Завтра уранці ми піднімемо ставки.

— Але дороги можуть бути заблоковані. Якщо всюди будуть натовпи і заворушення, то їздити містом буде непросто.

— Я заїду по тебе о сьомій ранку, ми поїдемо до Раджубгая,— сказав