Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

Гершковіц продовжив: «У південних районах Нью-Джерсі утворилася громада, щось на кшталт нью-джерської Гринвіч-Віллидж, в якій багато людей уже пройшли терапію і тепер відправляли своїх дітей на сеанси до Дюваля та Елзворта Бейкера, а до мене поступово доходили розповіді про те, як усі ці діти ненавиділи ходити туди, обурювалися, і вже згодом я чув історії про статеві контакти між Дювалем і декотрими з цих дітей… вочевидь, дітлахи також дивилися на сеанси з Бейкером як на тортури… божевіллю, що коїлося, не було меж». Я запитав Гершковіца, чи Дюваль навчався в Райха. «Так, навчався, — відповів той. — Це одне, що завжди твердив Майрон Шараф: що Райхові слід було говорити зі своїми пацієнтами більше, аніж він це робив, бо ж він, напевно, не встиг вивчити Дюваля». (Право на існування має і думка, що Гершковіц також не до кінця вивчив свого маленького пацієнта, якщо інформація про ранній випадок сексуального насильства не вийшла на поверхню під час сеансів терапії з ним.)

Алан Котт, який керував Американським медичним оргономічним комітетом з питань медичної етики та практики, поїхав до Райха із доповідями про декотрі зі скарг на Дюваля. «Нічого з цим не вдієш, — відповів йому Райх. — У нього чудова репутація серед дітей». Райхові здавалося, що якщо людська сексуальність не спроможна до природного самовираження, то процес її виходу назовні спотворювався. І Дюваль був охочим запобігти цьому, закликаючи до статевої безпосередності дітей, але, здається, забув поцікавитися труднощами, які такі заклики несли за собою (у 1960-х Райхову ідеалістичну програму щасливого статевого життя для дітей цитували різноманітні групи педофілів, як, наприклад, Спільнота Рене Ґуйона[83], чиїм слоганом було «секс до восьми або спізнились ми»). Незрозуміло, якими були докази вини Дюваля: Райх стовідсотково вважав, що призначення Дюваля було рішенням правильним і що то лиш звична напускна скромність суспільства та непорозуміння щодо тонкого питання дитячої сексуальності призвели до таких заяв стосовно нього. Незабаром Райх підвищить Дюваля до члена ради правління Фонду Вільгельма Райха, бо Котт подав у відставку й потім співпрацюватиме із УПМ, яким скаже, що більше не вірить в оргонну енергію.

Чи можна вважати Райха вплутаним у педофілію через те, що той закрив на неї очі, через те, що не розслідував належним чином тих заяв і не вжив належних заходів? Через його віру в сексуальні права дітей його й самого часто звинувачували в педофілії, і це, мабуть, внесло свою лепту в поблажливий вирок щодо Сільверта та Дюваля. У щоденнику Райха, написаному одразу по приїзді до Америки, Райх занотовує, що Енні наклала часові рамки на його зустрічі з власними дітьми. «У чім проблема? Боїшся, що я спокушатиму її?» — запитав Райх, коли Лорі заборонили залишитися у нього на ніч. «Я б не здивувалася, якби так і сталося», — відповіла Енні.

Коли я зустрівся з Лорою Райх у Пітсбурзі, вона завела мову про цей інцидент. «У мене були свої причини, щоб не контактувати з ним, — сказала Лора, пояснюючи, чому в Штатах було так мало інтеракції між нею та її батьком. — Я думаю, що він був сексуальним агресором. Шкода, звичайно, але я не вірю йому. Він був дуже небезпечною, важкою людиною, і я вважаю, що він був сексуально нестабільним, і мене б геть не здивувало, якщо б я дізналася, що він чіплявся до моєї сестри, хоча, я певна, що вона ніколи б у цьому не зізналась… Я не хотіла проводити ніч у його будинку, бо вважала, що стану жертвою сексуального безладу, що панував у його житті, хоча, як на мене, це не крайня гріховність. Не знаю, чи між нами мав би місце повноцінний статевий акт, але щось він точно та й утнув би. Він і справді був сексуальним агресором, мені шкода, що кажу таке: у мене немає жодних на те доказів, але я вважаю, що так і було. Принаймні збоченцем він точно був — це щонайменше. У будь-якому разі, я не хотіла залишатися на ніч у його помешканні. Він дуже розсердився і був певен, що то моя мати ставала на заваді цьому, і йому геть не спадало на думку, що я й сама могла цього не хотіти».

Одного разу хтось навів Лору Райх на думку, що передчасний сексуальний досвід її батька в ранньому віці також можна розглядати як сексуальне насильство над ним — до цього моменту вона ніколи не розглядала це питання у такому світлі. «Цей чоловік вважав, що передчасна сексуальність була нав’язана батькові звабою від дорослих, якій той піддався. Відтак, нічого дивного в цьому немає, як психоаналітик я це розумію; коли людина стає жертвою сексуального насильства, перед нею відкривається два шляхи: тотальна фригідність або одержимість сексом… і він пішов дорогою, що вистелена сексом». На її думку, «спочатку він приміряв роль жертви, а потім нападника». «Усі ці фото моєї сестри на пляжі з Ельзою [Лінденберґ]; моя сестра… у неї вже провиднілися груди, і вона бігала пляжем голяка… Ці фото з пляжу… на кожному з них він завжди вбраний з ніг до голови… Я думаю, йому більше подобалося підглядати за тим, як збуджуються інші… збоченець».

Коли я намагався зв’язатися з Євою, у неї вже прогресував Альцгеймер — тож інтерв’ю з нею унеможливилось. Однак підозри в сексуальному насильстві виказали стежку, якою первинна тріщина дійшла до повномасштабного розколу їхньої сім’ї. Лора Райх залишилася вірною своїй матері і, здобуваючи в Нью-Йорку фах психоаналітика,