Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Ні. Ми з Майконом його добре виховуємо. Тільки ось він Вітру боїться.

- У сенсі, Саріда? - уточнив Дірас.

- Ага, його, - підтвердив Аїн. - Подобається мені його прізвисько, не хочу відвикати. - Він усміхнувся.

- Справді, підходить, - Дірас глянув на мене. - А з собаками, це сімейна проблема.

- Правда? - зрадів я.

- Правда, - підтвердив батько. - Причому бояться не тільки собаки, а й усі тварини близькі до псових. Тобто, вовки, лисиці, койоти й так далі.

- А чому? - поцікавився Аїн.

- Напевно, чують дракона, - припустив Дірас.

- Я теж так думав, - сказав я, - але чому тільки собаки?

- Не знаю, - батько знизав плечима. - Утім, мене й коти не особливо люблять. І деякі молоді коні. У нашій стайні звиклі, та й у Вейку я беру перевірених. Тож Сар, будь обережний.

Я кивнув. А Малий засяяв посмішкою.

- Значить, я мав рацію, Рейя можна привчити.

- Звісно можна, головне покажіть йому, що Сар його не з'їсть, - Дірас усміхнувся і повеселив нас.

За розмовою ми дійшли до ґанку та увійшли в замок. На щастя, ми встигли закінчити тему, яка у випадкових і досить розумних свідків могла б викликати деякі здогадки. На додачу Аїн згадав, що він поспішає, швидко розпрощався з Дірасом, спіймав мене за руку і повів нагору. Я тільки й встиг, що крикнути батькові "до зустрічі", далі довелося швидко переставляти ноги, щоб не звалитися і не перерахувати всі сходинки носом.

- Де ти ходиш? - накинувся на Аїна Майк, коли ми переступили поріг їдальні. - Я вже майже доїв.

- Зачекай, я зараз, швидко.

І справді, Аїн настільки швидко вм'яв тарілку картоплі з м'ясом, що залишалося тільки дивуватися, як він не подавився.

- Пішли годувати, - нерозбірливо сказав Аїн, дожовуючи останній шматок картоплі.

Він узяв свою порожню тарілку і прямував до столу з добавкою. Перед тим, як піти з їдальні, він обернувся і повідомив мені:

 - Вітер, ми на тебе чекатимемо на вулиці.

Я кивнув і продовжив неквапливо поїдати свою вечерю.

- Малі тебе в рабство взяли? - хихикнув Рін.

- На кшталт того, - я знизав плечима. - Наполегливо привчають цуценя до мене.

- Попросили б у Діраса зняти браслети ненадовго, - запропонував Торен, - Ось, приміром, на уроці, та впоралися б за п'ять хвилин.

- Думаю, їм так цікавіше, - припустив Чейз, невизначено махнувши порожньою ложкою.

- Або просто соромляться попросити, - фиркнув Елан.

- Не думаю, - я похитав головою. - Вже, хто-хто, а вони Діраса не бояться, Аїн так точно. До речі питання, а ви чого його так боїтеся?

- З чого це ти взяв? - заперечив Елан.

- Ще з першого дня помітив. Або скажеш, я не правий?

- А ти, типу, з першого дня не боявся? - не поступався Елан.

- Ні, придивлявся тільки. Маг усе-таки, а я недотепа, ще й із браслетами.

- А зараз вибився в улюбленці...

- Елан, не починай, - перебив Чейз. - А ти, Сар, не став дурних запитань. Дірас наш учитель і якщо ми й боїмося, то не більше ніж будь-якого іншого вчителя. Поїжмо спокійно.

- Та я ж не зі зла, - усміхнувся Елан, потягнувся через стіл і легенько ляснув мене по плечу.

- А я чисто з цікавості, - зніяковіло посміхнувся я й опустив погляд у тарілку.

- Їжте вже, - по-доброму наказав Рін, остаточно закриваючи розмову, яка ледь нас знову не посварила.

Подальша вечеря пройшла в мовчанні. Після неї, дотримуючись обіцянки, я спустився у двір. Молодші мешканці нашої кімнати на всю гралися з цуценям - кидали йому палицю, той її через раз приносив, а коли відмовлявся віддавати, хлопчики радісно носилися за ним, намагаючись відібрати здобич. Я неспішно підійшов і став осторонь, але все одно зіпсував забаву. Цуценя відчуло мене, притулило вуха, підібгало хвіст, виплюнуло палицю й обережно сховалося за своїми господарями.

- Уже щось! - радісно вигукнув Майк. - Він, хоча б не тікає.

- Зараз ми закріпимо результат, - діловито додав Аїн, копіюючи манеру Тайлора. - Вітер, сідай на землю, ми з Майкі підійдемо до тебе і будемо підкликати Рейя, показуючи, що ти безпечний.

- Сідати обов'язково? - я з сумнівом глянув на землю, вологу після нічного дощику.

- Хоча б присядь, ти не повинен бути таким великим і грізним.

Я присів навпочіпки, Майк і Аїн неспішно пішли в мій бік, покликавши за собою цуценя. Спочатку він слухняно плентався за ними, побоюючись дивитися на мене, але потім, усе ж таки, вперся. Зупинився, притиснув вуха і невпевнено загарчав, попереджаючи господарів, щоб вони не підходили до мене.

- Я ж казав, він сміливий! - захопився Аїн.

- Ага, захищає нас від тебе, Сар. Ти головне сиди й не ворушись.

Я так і робив, навіть нічого відповідати не став, щоправда, з кожною хвилиною сидіти так було все важче й важче, ноги починали потихеньку боліти, вимагаючи руху.

- Рей, іди сюди!

- Маленький, не бійся! - почали кликати хлопчики, обступаючи мене з двох боків.

Щеня не зрушило з місця. Хлопчики присіли, як і я, простягнули до собаки руки та продовжили кликати.

- Не хоче... - засмутився Аїн.

- Думаю, нам варто трохи відійти назад, а Саріду самому його покликати, - запропонував Майк.

- Так, спробуй, - погодився Аїн і першим відійшов трохи назад.

Я повільно, щоб не злякати цуценя, сів зручніше, простягнув долоню і ласкаво покликав:

- Рей, іди до мене!

Щеня, не очікуючи таких звуків з мого боку, здивовано схилило голову на бік. Але з місця не зрушив. Я продовжив кликати, потім до мене приєдналися хлопчики. Рей завиляв хвостом, Аїн тихенько пискнув, радіючи результату. Ми продовжили кликати. Нарешті, цуценя потихеньку почало йти в наш бік. Крок за кроком, принюхуючись до мене, поглядаючи на своїх улюблених господарів. Ми всі разом затихли, коли Рей зупинився за крок від мене. Я повільно простягнув до нього руку, даючи понюхати, обережно доторкнувся до мордочки. Цуценя виляло хвостом, але підняті вушка видавали настороженість. Я почув за спиною радісний схлип, потім тихе "вийшло".