Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Ну, бачиш, я зовсім не страшний, - ласкаво промовив я.

Щеня ще раз понюхало мою долоню, потім чхнуло, весело пискнуло і відскочило вбік, запрошуючи погратися. Я залюбки долучився до забави, і веселився так доти, доки у двір не вийшов Дірас. Щеня і на нього насторожено подивилося, принюхалося, але тікати й ховатися не стало. Стоячи трохи осторонь, він уважно спостерігав, як чоловік підійшов і запросив нас із Малим на урок. Майк засмучено зітхнув і пішов із Реєм у замок.

- Вас можна привітати з успіхом? - запитав Дірас, киваючи вслід ельфу і цуценяті.

Я відразу відзначив одну особливість - на поясі у Діраса висіли піхви з мечем. Невже в нас буде бойове тренування з магією? Або й того гірше, батько так хвилюється за безпеку замку, що вирішив завжди ходити зі зброєю?

- Ага, вийшло. Звісно, обійматися та облизувати ще не біжить до Вітру, але наважився підійти та дав себе помацати за ніс. І навіть вас не злякався.

- Молодці, вітаю. Може, потім інших псів натренуєте? А то в них у всіх істерика, коли я повз псарню проходжу.

- Із задоволенням! - кивнув Аїн. - Тільки без вашої участі ніяк.

- Розумію, я і Сарід будемо вам по черзі допомагати.

За цією розмовою ми дійшли до тренувального майданчика. На небі вже панував місяць і мерехтіли зірки. Навколо нас світили ліхтарі. За грою, я навіть не встиг помітити, коли сіло сонце, а ліхтарник виконав свою роботу.

- Сар, сьогодні ми з тобою продовжимо вчитися тому, як випускати блискавку. Аїн же потренує магію звуку, - роздав завдання Дірас, паралельно знімаючи наші браслети.

Першим відреагував Аїн. Учитель ще не встиг заховати браслети в кишеню, як хлопчик струснув кучериками, стрибнув убік від нас, одразу ж огорнувся білим сяйвом, і приземлився вже у формі вовка. Одразу ж після цього по окрузі рознісся тихий смішок. Я здивовано озирнувся.

- Я вчу Аїна говорити за допомогою магії, так само як і тебе, - пояснив Дірас. - Але поки що в нього виходить тільки хихикати. - Він докірливо похитав головою, дивлячись на білого вовка.

- Не. Пра-в-да! - почулася старанна відповідь Аїна.

- Ось, це вже краще, - похвалив учитель. - Зараз продовжимо, розкажеш мені вірш, який я тебе просив вивчити. Але для початку, я дам завдання Саріду. Ти вже вибач, - батько розвів руками, - але тобі знову доведеться налаштуватися, тобто посидіти спокійно і порахувати до ста. Однак є одна поправка, при цьому постарайся згадати грозу, відчути всю міць блискавки, що виблискує в небі, почути душею гучний гуркіт грому. Потім, коли дорахуєш до ста, налаштуєшся, як слід, ледве розведи долоні й постарайся викликати між ними невелику блискавку. Ось так, - Дірас виставив руки перед собою, і між ними засяяла блискавка. - Зрозуміло все? - уточнив він.

Я кивнув.

- Тільки, Сар, прошу тебе, будь дуже обережним, - батько продовжив настанови, - не нервуй, не переживай, якщо відразу не вийде. Блискавка - дуже сильна і непередбачувана магія. Якщо що, просто переривай потік сили, але в жодному разі не забирай її назад. Тут же відпускай блискавку. Ось, візьми, - він витягнув із піхов свій меч і простягнув мені, руків'ям уперед.

Я прийняв його зброю, відзначаючи її важку вагу, я хоч і достатньо тренувався зі справжньою зброєю, але до такої ще не доріс. Утримуючи меч обома руками, я продовжував слухати настанову від Діраса:

- Дійдеш до лавки, заженеш меч у землю, якомога глибше, потім відійдеш кроків на десять і використовуй його як мішень. Я буду за тобою наглядати, але ти теж особливо не розслабляйся. Усе зрозумів?

- Так, - рішуче кивнув я.

- Добре, ступай.

Після цих слів Дірас повернувся до свого хвостатого учня і попросив у нього починати розповідати вірш. Я неквапливо пішов до лавки, по дорозі починаючи рахувати до ста.

- Раз перлин-ка, два перлин-ка, - пролунали за спиною старання Аїна. - Доб-ра вий-шла на-мес-тин-ка. - Кожну частину слова він вимовляв різко й чітко, немов би кидався ними.

Тим часом я дістався до потрібного місця, дорахувавши до двадцяти трьох. Застромив меч, увігнавши його наполовину у вологу землю, він увійшов напрочуд легко, немов ніж у тепле масло. Відійшов до лавочки та присів на неї, продовжуючи подумки промовляти кожну цифру.

- Ні-ні, - Дірас зупинив вірш Аїна. - Намагайся створювати слово цілком і плавно. А то ти немов гавкаєш на мене.

Далі я вже не слухав, зосередився на лічбі та став викликати в пам'яті спогади про грозу. Десь після шістдесяти я забув про цифри, уже на всю занурившись у фантазію. У ній я пронизував грозові хмари, намагаючись спіймати за хвіст яскраву блискавку, і в мене вийшло. Після цього я зважився спробувати. Розплющив очі, розвів руки, трохи менше, ніж показував батько, звернувся до сили, потихеньку направляючи її до долонь. Між ними замерехтів вогник. Я прибрав його. Постояв трохи, налаштовуючись заново. І знову невдача. На наступну спробу я налаштовувався довше, знову став рахувати, тільки до п'ятдесяти та згадувати грозу. З долоні зірвався вогник і з різким вибухом зник, змусивши мене відскочити вбік. Спробував знову - невдача. І знову...

- Стій, - Дірас перебив мою чергову спробу. - Аїн, почекай трохи, відпочинь поки що, - попросив він вовка і попрямував у мій бік. - Що я тобі казав про настрій? - запитав батько, зупиняючись поруч.

- Холодний спокій.

- А в тебе що?

- Але я рахую і думаю про грозу, - злегка роздратовано сказав я.

- При цьому злишся і нервуєш. Тебе ніхто не квапить. Розслабся. У тебе обов'язково все вийде. Давай допоможу.

Дірас став у мене за спиною і поклав долоні мені на плечі. Я мало не задихнувся від несподіванки.

- Та перестань ти так нервувати, - батько усміхнувся. - Давай, дихай зі мною. Повільно. Вдих-видих.

Я став повторювати, потихеньку заспокоюючись.

- Холоднокровність і міць своєї сили - це все, що ти маєш зараз відчувати, - почав наставляти батько. - Звертайся одразу до блискавки. Не через вогонь, як ти робив до цього. Блискавка може спричинити пожежу, але ніяк не навпаки. Не думай, що в тебе немає з нею зв'язку. Є. Пробуй, - м'яко скомандував він, продовжуючи тримати мене за плечі.