Читати книгу - "Свобода"

— Що ж, тоді, може, краще закрити засідання? — сухо спитала Джесіка. — Оскільки ми все одно нічого не можемо зробити.

— Це не я створив проблему, — зазначив Катц. — Я просто вказав на неї.

— Ми усвідомлюємо цю проблему, — відповіла Лаліта. — Але ми — організація прагматична. Ми не намагаємося подолати всю систему, ми просто хочемо пом’якшити її. Ми намагаємося надати можливість культурному діалогу наздогнати кризу, перш ніж стане занадто пізно. Ми хочемо зробити з населенням те саме, що Ґор робить із кліматичними змінами. У нас є мільйон доларів готівкою, і ми можемо досягти певних цілей просто зараз.

— Та я, взагалі, не проти скидання всієї системи, — зізнався Катц. — Давайте, де треба розписатись?

— Причина, чому така система в цій країні не може бути скинута, — пояснив йому Волтер, — міститься у свободі. Причина того, чому в Європі теж самий вільний ринок стримується соціалізмом, полягає в тому, що вони таї не носяться зі свободами особистості. І рівень зростання населення у них нижчий, хоча рівень доходів майже такий самий. Взагалі, європейці набагато раціональніші за нас. А розмова про права у цій країні не раціональна. Боні відбувається на рівні емоцій і класових обурень, ось чому питання, прав таке популярне і так експлуатується, І саме тому я хочу повернутися до того, що Джесіка говорила про сигарети.

Джесіка кивнула йому, наче кажучи «дякую».

З коридору донісся цокіт підборів по кахлю (певно, то Цетті зайшла в кухню). Катцу захотілося запалити; він узяв чашку Волтера і замість сигарети сунув до рота жуйку.

— Позитивні соціальній зміни ідуть з верху до низу, — продовжував Волтер. — Керівник відділу охорони здоров’я публікує доповідь, освічені люди її читають, розумні діти починають розуміти, що палити — безглуздо, а не круто, і кількість курців у країні знижується. Або Роза Паркс[152] сідає у свій автобус, студенти коледжів чують про це, влаштовують марш у Вашингтоні, сідають в автобуси до Півдня, і ми раптом стаємо свідками національного руху за громадянські права. Ми опинились у такій ситуації, коли будь-яка освічена (у розумних межах) людина може зрозуміти проблему, що міститься у зростанні населення. Тож наш наступний крок — переконати студентів коледжів, що цікавитися цим питанням — це круто.

Поки Волтер розкривав тему студентів коледжів, Катц щосили намагався почути, що саме Петті робить у кухні. До нього почала доходити головна підлість ситуації. Та Петті, яку він хотів, була тією Петті, яка не хотіла Волтера: домогосподарка, яка більше не хотіла бути домогосподаркою; домогосподарка, яка хотіла трахатися з рокером. Але замість того, аби завітати до неї та сказати, що хоче її, він сидить тут, наче якийсь недоумок, і насолоджується інтелектуальними фантазіями давнього друга. Яка саме риса Волтера примусила Катца відмовитися від улюбленої гри? Він почувався волелюбною комахою, що несподівано потрапила до липкого павутиння родини. Він не міг не намагатися бути милим із Волтером, бо той йому подобався; коли б той йому не подобався, можливо, Катц не хотів би Петті; а коли б він її не хотів, він би не сидів тут і не прикидався. От плутанина.

Тепер її кроки наближались до конференц-залу. Волтер замовк і глибоко вдихнув, відверто намагаючись опанувати себе, Катц розвернув крісло до дверей — і побачив її. Матусю з невинним личком, яка мала й темний бік. На ній були чорні черевики, червоно-чорна парчева спідниця, що вільно облягала стегна, і шикарний короткий плащ, у якому вона виглядала водночас сексуальною і не схожою на себе. Катц не міг пригадати, щоб хоч раз бачив її, вдягнену у щось інше, ніж джинси.

— Привіт, Річарде, — сказала вона, коротко глянувши в його бік. — Всім привіт. Як тут у вас справи?

— Ми тільки-но почали, — збрехав Волтер.

— Тоді не стану вам заважати.

— А чому ти так вичепурилася? — спитав Волтер.

— Іду по крамницях, — відповіла Петті. — Можливо, побачимося ввечері, друзі, коли ви ще будете тут.

— Ти приготуєш вечерю? — поцікавилась Джесіка.

— Ні, я ж працюю до дев’ятої. Коли хочете, то, гадаю, я можу заскочити кудись і купити щось поїсти, перш ніж піти.

— Це було б дуже люб’язно з твого боку, — зазначила Джесіка, — оскільки ми збираємося працювати весь день.

— Ну, я б із радістю приготувала вечерю, коли б не мала відпрацювати вісім годин.

— Та нічого, — сказала Джесіка. — Не звертай уваги. Ми пообідаємо в місті чи ще щось придумаємо.

— Це і справді дуже легко зробити, — погодилася Петті.

— Ну, щось таке, — кивнув Волтер.

— Точно: щось таке, — повторила Петті. — Тож, сподіваюсь, усі добре розважаться.

І, таким чином миттєво розлютивши, проігнорувавши чи розчарувавши усіх чотирьох, вона пройшла коридором і вийшла на вулицю. Лаліта, яка почала натискати кнопки на «Блекберрі», щойно Петті увійшла, мала найбільш нещасний вигляд.

— Вона тепер що — сім днів на тиждень працює? — буркнула Джесіка.

— Зазвичай ні, — відповів Волтер. — Не розумію, що сталося.

— У неї завжди щось трапляється, чи не так, — пробурмотіла Лаліта, граючись із пристроєм.

Джесіка миттєво накинулась на неї, повернувши роздратування на іншу особу.

— Просто дай нам знати, коли закінчиш надсилати е-мейли, гаразд? А ми поки що просто посидимо й почекаємо на тебе, гаразд?

Лаліта продовжувала клацати кнопками, міцно стуливши губи.

— Може, зробиш це пізніше? — привітно спитав її Волтер.

Лаліта грюкнула «Блекберрі» на стільницю і заявила:

— Все! Я готова.

В міру того, як нікотин прокладав собі шлях організмом Катца, він почувався все краще. Петті здалася йому зухвалою, а це добра ознака. Той факт, що вона «вичепурилася», також не пройшов повз нього. З якої причини вона так вирядилася? Щоб показатися йому. А з якої причини вона працює в нічну зміну у п’ятницю та суботу? Аби уникати його. Так, вона теж хоче пограти у хованки — гру, яку почав він. Тепер, коли вона пішла, він міг краще