Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

зроблено у межах роду (учасники цивільних відносин), стосовно якого поняття юридичної особи є видовим. В одному із попередніх параграфів цієї роботи зазначалось на те, що значення правової норми можна надавати судженням, отриманим за допомогою висновку від протилежного, зробленого не тільки в межах найближчого роду, а і в межах роду, щодо якого найближчий рід є видом. Отже, отримане за допомогою висновку від протилежного із положень другого речення ч. 2 ст. 396 ГК судження має значення правової норми. Проте, ця правова норма не може застосовуватись з огляду на те, що при формулюванні положення другого речення ч. 2 ст. 336 ГК законодавець припустився помилки. Вона полягає в наступному.

Із позитивного правила, текстуально закріпленого в першому реченні ч. 2 ст. 336 ГК, за допомогою висновку від протилежного виявляється логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, згідно якої будь-які інші учасники цивільних відносин не можуть бути учасниками банку. У подальшому законодавець міг, не порушуючи логіку нормативного тексту, або текстуально перелічити усіх учасників цивільних відносин, що не можуть бути учасниками банку (це було б нетрудно, оскільки родове поняття учасників цивільних відносин чітко поділяється на види), або вказати, що він встановлює виняток із правила, що стосується певного виду учасників цивільних відносин (юридичних осіб), або включити до другого речення ч. 2 ст. 336 ГК слово «зокрема». Законодавець не зробив ні одного, ні другого, ні третього, порушив логіку викладення нормативного матеріалу, унаслідок чого судженню, яке виявляється за допомогою висновку від протилежного із другого речення ч. 2 ст. 336 ГК і про яке тут йдеться, не можна надавати значення правової норми.

Глава X Колізії між правовими нормами, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки, та іншими правовими нормами
§ 76. Правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки, як невід’ємна частина юридичного змісту актів законодавства

Правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного і навпаки, текстуально в актах законодавства не закріплені, але вони є невід’ємною частиною юридичного змісту нормативно-правових актів. Такі норми закріплюються в актах законодавства логічно. Неврахування таких норм, відмова від їх застосування привели б до звуження змісту і ігнорування логіки відповідних положень законодавства.

1. Австрійський науковець-юрист Вурцель у першому десятиріччі XX століття, як свідчить про це російський представник школи вільного права А. В. Завадський, писав: «Законодавча воля яскраво висвітлює на широкому полі життя тільки одиничні точки, і це світло неможливо через суто логічні операції (пошук підстави, дедукцію і т. д.) зробити... більш обширним. Освітлені місця мають своєю функцією тільки бути центрами уваги (конвергенції). І включення фактичних складів, що лежать у перехідних поясах (проекція), не має нічого спільного з волею законодавця (якщо під ним розуміти щось реальне), а користується явно іншими засобами»[246]. Ця думка наведена автором як аргумент на користь ідеї вільного права. Але ж у певній частині вона є правильною, має загальне значення і як така є цілком правильною, створює логічне підґрунтя для використання при тлумаченні актів законодавства, індивідуальних правових актів і юридичних документів узагалі висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки.

Не тільки законодавча воля, виражена в законі, а й будь-яка думка, що висловлюється людиною усно або письмово, фіксує тільки певні точки, що мають місце в реальності, хоч суспільні відносини, що описуються в актах законодавства, в диспозиціях і гіпотезах правових норм, не знають розривів. Так, у ч. 3 ст. 4 ГК зазначається на те, що правила цього Кодексу за відповідних умов «застосовуються» до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства. Як би широко не розумілось поняття застосування правил Господарського кодексу і застосування актів законодавства взагалі, це поняття не охоплює собою всього того юридичного змісту, який охоплюється поняттям правового регулювання. Чи зміниться зміст ч. 3 ст. 4 ГК, якщо в ній слово «застосовуються» замінити словом «регулюються» і відповідно змінити текст ч. 3 ст. 4 ГК? Ні, не зміниться. Як же це можна пояснити?

Єдиним поясненням цьому феномену є дискретність нормативного тексту і випливаюча звідси необхідність використання висновку від наступного правового явища до попереднього. Не може того бути, щоб законодавець, розумно формулюючи нормативні положення, допускав застосування певного закону до тих чи інших відносин і при цьому не допускав регулювання цим законом зазначених відносин. Отже, із положення ч. 3 ст. 4 ГК випливає і за допомогою висновку від наступного правового явища (застосування правил Господарського кодексу) до попереднього виявляється текстуально не закріплена (а закріплена тільки логічно) в цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої за відповідних умов господарські відносини, що виникають із торговельного мореплавства, Господарським кодексом регулюються.

Подібно до ч. 3 ст. 4 ГК без використання висновку від попереднього правового явища до наступного частина третя ст. 8 Конституції України («звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується») буде тлумачитись так, що вона гарантує лише можливість звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції, але не гарантує того, що суд буде вирішувати справу безпосередньо на підставі Конституції. Якщо ж при тлумаченні наведеного конституційного положення зробити висновок від попереднього (гарантії звернення) до наступного правового явища (гарантії вирішення), то відповідно явище дискретності нормативного тексту буде долатись.

Необхідність врахування цього явища при тлумаченні нормативних текстів була помічена давно. У Дигестах Юстініана ця ідея виражена таким формулюванням: хто має право користуватися водою із приватного водоймища, той вважається таким, що має право проходу до водоймища для того, щоб брати із нього воду; якщо надається право проходу до чужого приватного джерела, то це право включає до свого змісту і право черпати воду