Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

        Ну і головна хороша новина полягала в тому, що РІТЕГ все ще працювали і забезпечували капсулу електроенергією. Кендра, професор і Галон одразу попрямували всередину, щоб захиститися від радіоактивного випромінювання, Галону належало реанімувати системи капсули, а мені розчистити шлях для капсули і встановити на ній наші саркофаги.

          Поки телекінез повністю захищав мене від п'ятикратного смертельного рівня опромінення. Але й затримуватися не варто було, витрати енергії на підтримання бар'єру навколо мене були більшими, ніж відновлювалося.

          Рятувальна капсула була, по суті, ракетою, у конкретно нашому випадку це була ракета діаметром три метри і довжиною сім метрів. Багажного відділення в ній не передбачалося, а тому встановити саркофаги я міг лише на корпусі.

           Проблема була в тому, що стартовий тунель був лише на півметра ширшим, ніж діаметр ракети. А тому необхідно було або його розширити, або придумати щось іще.

          Але, оскільки мені нічого не придумувалося, я просто почав зі знищення стартового тунелю. Метал був однією з перших версій дюрасталі і з легкістю піддавався моїй здатності.

          До опору на рівні каменю в цьому астероїді було дуже далеко.  За наступні півтори години мені вдалося повністю знищити стартовий тунель і опинитися у відкритому космосі.

          Повна темрява, позбавлена світла зірок була похмурим видовищем, на щастя, я вчасно взяв себе в руки і взявся за залишок роботи. Капсули я вирішив закріпити на зовнішньому корпусі, поглибивши їх на двадцять сантиметрів за допомогою моєї здібності, а після зміцнивши всю поверхню корабля.

          Це зайняло у мене ще півгодини часу, і лише після цього я зміг приєднатися до інших у капсулу. Шлюз у ній був невеликим, навряд чи більше двох людей взагалі змогли в ньому поміститися, але цього було достатньо для моєї шлюзовки.

        - У тебе все готово? - запитав у мене Галон, коли я зняв шолом скафандра. Повітря в капсулі було прохолодним, тут явно було менше нуля.      Перевіривши, я переконався, що всередині капсули було близько мінус тридцяти градусів.

         - Так, але мені треба відпочити і відновити сили, - вимовив я, - А тепліше не зробити?

        - Обігрівачі майже всі вийшли з ладу, лише два запрацювало, тож терпимо. - відповів Галон.- І, до речі, у мене є для тебе сюрприз. Варто було зруйнувати тобі стартовий тунель, і сканери капсули змогли виявити дещо цікаве.

         - І? - запитав я в нього.

          - Твого знайомого,- вимовив Галон і вивів зображення трупа, що плаває недалеко від астероїда.  Розібрати чітко можна було лише контури і з них було видно, що у трупа не вистачало однієї руки й обох ніг... Мабуть, у процесі втечі він помер і не зміг вчасно вимкнути протифазу, так і провалився в космос, а вже тут накопичувач сів і знову опинився у фазі, от і літає тепер як супутник навколо астероїда, за кілька місяців упаде на нього.

         - Не впаде, ми його заберемо із собою. - вимовив я,- Кендро, ти ж не проти будеш?

         Дівчина у відповідь лише згідно кивнула. На цьому розмови в нас завершилися, і ми занурилися в тишу, яку я вирішив використати для того, щоб у медитації відновити свої сили.

         За годину повітря в капсулі трохи нагрілося від нашого дихання, та й на панелях почали з'являтися кристалики льоду, це була волога, яку ми видихали, до цього часу я зміг частково відновитися, і цього мало вистачити для польоту.

         Зосередившись на капсулі, я за допомогою телекінезу розкрив кріплення, що утримують її на одному місці, після чого, ігноруючи слабку силу тяжіння астероїда і планети під нами, я спрямував наш транспорт у бік трупа Ордіна.

         Дорогою до нього я трохи призвичаївся керувати капсулою, завдяки чому мені вдавалося витримувати більш-менш рівні траєкторії і прискорювати та сповільнювати капсулу в межах можливості людського організму.

          Але ось із точністю у мене все одно були проблеми, на те, щоб опинитися поблизу трупа, у мене пішло сім спроб. І то востаннє мені пощастило і я встиг схопити труп телекінезом, після чого підтягнути його до капсули.

         Галон відразу активував відкриття одного із саркофагів на поверхні рятувальної капсули, і я туди поклав труп Ордіна.  Більше нам тут робити було нічого, і я спрямував рятувальну капсулу на планету, що лежала під нами.

           Найскладніше було розрахувати швидкість, необхідну для входження в атмосферу планети, і при цьому швидкість має бути в межах можливостей капсули. І при цьому всьому враховувати, щоб ми опинилися не надто вже й далеко від місця, в якому висаджувалися тіїсці і теократи. 

           Перші кілька разів у нас не вийшло зайти по пологій траєкторії, і стався відскік у космос. Довелося чекати обертання планети, щоб знову спробувати увійти в атмосферу під правильним кутом на необхідній швидкості в розрахованій точці, щоб у підсумку опинитися над човниками тіїсців і теократів. 

         Цього разу розрахунки робив Галон, і він же коригував мої дії, передаючи на нейромережу необхідні дії. Використовувати Галона виявилося правильним рішенням і ми з першого разу увійшли в атмосферу під правильним кутом.

        Поступово температура в капсулі стала підніматися через нагрівання зовнішньої оболонки капсули. Головне - контролювати швидкість і кут спуску. З наближенням до планети її вплив на капсулу почав ставати дедалі сильнішим і мені доводилося з кожною секундою складніше.

         Через десяток хвилин ми нарешті опинилися в нижніх шарах атмосфери, падаючи на поверхню планети. Зорієнтувавшись швидко з нашим поточним місцем розташування, я почав коригувати падіння. Це було зробити не так вже й просто, оскільки з'явився ще й повітряний опір.

          Але в підсумку через ще кілька хвилин ми опинилися приблизно в потрібному місці, останні хвилини падіння я поступово сповільнював рятувальну капсулу, за два кілометри від поверхні я розгорнув її кормою вниз.