Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Україна-Європа 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Європа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна-Європа" автора Лада Лузіна. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 131 132 133 ... 158
Перейти на сторінку:
телевізору. Знав, що з'явишся. Судячи з усього, ти там від початку?

– Я не міг вчинити по-іншому.

– Знаю. Якимось чином причетний до цього і я. Зрештою, ти мій учень. Твоя поява там, це мої погляди на життя, втілені у тобі. Я готовий відповісти на твої запитання.

– Скажіть, це потрібно? Все, що ми робимо? Ми повинні продовжувати? Для мене це важливо.

Петро Орестович відповів не одразу. Очевидно, зважував кожне слово.

– Розкажи мені, для чого ви там стоїте, – озвався нарешті. – Ні, я не про фрази, якими засоби масової інформації озброїли обивателя. Мені, як історику, цікаво зрозуміти глибинні процеси. Те, чого не демонструють назовні. А вони відбуваються, я у тому можу бути впевнений ще й як суспільствознавець. Тож будь ласкавий, поділись тією інформацією, якою людина з передової може поділитись з кабінетним пацюком на кшталт мене.

– Ми відстоюємо європейський вибір, професоре.

– Погоджуюсь. Шлях до об'єднаної Європи є найкращим вибором для нашої держави. Але такі прагнення не збирають мільйонні маніфестації, мій друже. Це, скоріше, робота романтиків серед журналістської братії, дипломатів та прогресивних політиків. Тут щось глибше.

– Ми хочемо змін у владі.

– Із цим погоджуюсь. Усі більш-менш розумні люди уже давно осягнули, що наші біди не в природних лінощах пересічного українця. Не у безголовості людей навколо. Хоча і ці фактори впливають на сучасне українське суспільство. Головна наша біда у тому, що керманичі, яким ми доручаємо керівництво країною, зовсім не розуміють, для чого їх обрано. Вони навіть думки не припускають, що, пробігшись по головах суперників нагору, вони мусять думати про країну, а не про інтереси власних кланів. Українська державність для них – нічим не підкріплена абстракція. Натомість клан поплічників і покровителів, цілком матеріальні речі. І їх потрібно задобрювати й посилювати. Адже у час, коли по головах оточуючих до влади почнуть дертися наступні шукачі привілеїв, саме клан стане на захист завойованого. Але подібні речі відбуваються роками. І майже нікого не турбують. Чому ж зараз наше суспільство так захвилювалось? Тож я повторюю запитання: для чого ви там?

– Справедливість.

Петро Орестович глибоко зітхнув.

– Так, справедливість. Усі про неї говорять. Та ніхто не бачив. Для мене справедливість – це величина відносна, як і свобода. Хіба хто-небудь у нашому недосконалому світі може вважати себе вільним? Так, працівник заводу, наприклад, відчуває набагато більше свободи, аніж ув'язнений. Він вільний пересуватись у межах певної території, вільний займатись власними справами у вільний від роботи час. Але він мусить третину свого життя віддавати праці біля верстата, не маючи права порушити створений стан речей. Більшу свободу отримує людина творчої професії, але й цьому індивіду потрібно час від часу покидати захмарні висоти своєї творчості, щоб втамувати голод, заплатити за рахунками або просто випрати шкарпетки. А ще фінансові зобов'язання, зобов'язання перед сусідами, друзями, рідними. Ніхто не має справжньої свободи. Не менш сумні справи зі справедливістю. Надто часто вона у кожного своя.

Артем замислився. У словах Петра Орестовича була незаперечна логіка. Було щось таке у хвилі масових протестів, які захлеснули країну, чого Артем не міг осягнути. Щось неосяжне, можливо навіть містичне. Сам хід протистояння немов підштовхували невідомі сили у бік ескалації. А Майдан, всупереч здоровому глузду, після чергового загострення або погіршення погодних умов не розходився, а лише укріплював свої позиції. Зародившись у листопаді під стелою Незалежності, зараз він займав позиції від стадіону «Динамо» до Бесарабки. Цим різношерстим суспільством неможливо було керувати, але Майдан виявляв чудеса самоорганізації. Йому неможливо було нав'язувати ідеологію, але він вперто співав гімн України. На Майдан була закрита дорога міліцейським патрулям, проте з точки зору криміногенної ситуації це була найбільш безпечна частина столиці. Безпомилково можна було стверджувати лише одну істину – Майдан перетворився на новітнє явище в історії країни. Раніше не бачене й не випробуване. А усі вони, його громадяни, йшли вперед, немов стародавні мореплавці теренами Нового Світу, не маючи змоги спиратись на життєвий досвід. Те, що породив Майдан, неможливо було вписати у рамки прагнення євроінтеграцїї, змін у владі або справедливості.

– Можливо, ми хочемо побудувати нову Україну, професоре?

І на обличчі старого засяяла посмішка.

– Так! Ось чого я домагався від тебе, Артеме! Саме цього. Конче важливо розуміти усі цілі, які ти поставив перед собою.

– Їх поставило перед нами життя.

– Мій хлопчику, вам дуже важко там, я знаю. Проте я хотів, щоб ти знав ще одну річ – я щиро захоплююсь вами. Захоплююсь і боюсь вас одночасно.

– Чому?

Петро Орестович підійшов до вікна. Він хвилювався і це було помітно.

– Мені здається, Артеме, ви не повною мірою розумієте, що ви зробили. А це страшні речі.

– Ми все розуміємо, – Артем не збирався залишатись в очах колишнього викладача невинним хлоп'ям. Він знає, що робить. Усі вони знають, чим ризикують.

– Ми загнали у глухий кут людей з безкінечними владними й фінансовими можливостями і без надлишку моральних принципів. І вони нам цього не подарують. А ви не замислювались над тим, що тепер ці люди втратили значну частину своїх можливостей і просто не можуть нічого вдіяти?

– Це очевидно. Проте я про інше.

– Що ж саме?

Петро Орестович дістав цигарку і припалив. Кілька секунд помовчав, збираючись з думками.

– Ну, добре. Уяви собі, що Майдан, будучи найбільш прогресивною частиною суспільства, це дбайливий господар, а сама країна – город. Простий город з картоплею, буряками і зеленню на грядках. Господар довгий час спостерігав, як серед його городини росте й зміцнюється бур'ян. І от нарешті він вирішив, що досить терпіти й на грядках потрібно навести лад. Він розпочав боротьбу з бур'яном. Але, намагаючись дістатись до коренів лиха, він був просто-таки ошелешений. Ці корені вразили увесь простір його городу. Великими й малими відгалуженнями вони зайняли кожен клаптик землі, п'ючи сік, який мав належати культурним рослинам. День за днем ці корені руйнували працю господаря, роз'їдали землю і марнували сподівання на врожай. Але навіть не це найстрашніше. Вони, ці страшні корені, йшли під землю значно глибше, аніж можна було б подумати. Колись жив один відомий американський письменник на ім'я Гаррі Гаррісон. Його перу належить книга «Неприборкана планета». Це оповідання про світ, у якому природа є ворогом людині. Де кожен представник флори чи фауни створений лише для однієї цілі – убити за допомогою отрути, зубів чи кігтів. І люди, які колонізували цю планету, змушені боротися з цілим ворожим світом. Виграли вони чи програли, не важливо. Для нас у контексті нашої розмови цікавим є один

1 ... 131 132 133 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Європа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Європа"