Читати книгу - "Сонячний Птах"

А трохи далі бігли бойові слони, цілих п’ятеро з воїнами та погоничами у баштах. Слони не відставали від собачої зграї, біжучи інохіддю, якою можна покривати п’ятдесят миль за день.

Тимон прикрив очі дашком і спробував виокремити примітну постать головного жерця між людьми в баштах. Вони були ще досить далеко, але гончаки швидко наближалися.

Він акуратно обгорнув плащем ліву руку й міцніше вхопився за меч. Коротко змахнув зброєю, щоб розім’яти м’язи.

Передні собаки побачили його серед уламків скель, і глибоке ритмічне гавкання змінилося на збуджене виття. Їхні вуха ляпотіли, коли вони бігли, а їхні довгі рожеві язики метлялися над білими іклами у вовчих пащах, коли вони розгорнули перед ним стрій.

Тимон відступив в отвір, де лежала Селена, обороняючи її від злого шумного натиску коричневих тіл.

Перший пес налетів на нього, клацаючи щелепами, і хотів схопити його за обличчя.

Тимон устромив йому меча під саме горло, убивши собаку вмить, але не встиг він витягти лезо, як на нього стрибнув другий пес. Він устромив йому в пащу свою обмотану плащем ліву руку й рубонув мечем третього.

Вони кишіли перед ним, а він рубав, колов і відмахувався. Він ударив собаку, який повис на його лівій руці, об скелю позад себе й розтрощив йому ребра, але інший устромив ікла йому в литку й жорстоко смикав, намагаючись вибити його з рівноваги. Він устромив меча в його волохату спину – гончак заверещав і відпустив його. Ще один хотів схопити його за обличчя, й він ударив йому в голову руків’ям меча. Велике волохате тіло налетіло йому на груди, іклом розірвавши йому м’яз на плечі.

Їх було надто багато, усі вони навалилися на нього: хапали зубами, розчавлювали своєю вагою й силою. Він упав навколішки, тримаючи спіненого, заслиненого пса якнайдалі від свого горла й обличчя однією рукою й задушивши його, але він відчував, як інші зуби вгороджувалися йому в спину, в живіт, у стегна.

Раптом з’явилися дресирувальники псів і повідганяли зграю від нього, криками кличучи собак на ім’я, відтягуючи їх назад і тримаючи їх за тугі нашийники.

Тимон повільно підвівся на ноги. Він загубив свій меч, і кров струменіла його блискучим чорним тілом з глибоких укусів та подряпин, які пошматували його.

Він подивився вгору на бойового слона, що височів над ним. Його остання надія вмерла, коли він побачив, що Гая Бен-Амона не було серед мисливців і що Ланнон Гіканус, Великий Лев Опета, сміється.

– Непогана втеча, рабе, – похвалив його Ланнон, – я думав, ти зможеш добігти до річки. – Він подивився туди, де за Тимоном лежала Селена. – Отже, мої начальники полювання мали слушність. Роздивляючись знаки, вони дійшли висновку, що жінка пошкодила собі ногу, й ти поніс її на руках. Благородний учинок, рабе, вельми незвичний як на поганина. Та все одно це коштуватиме тобі дорого. – Ланнон подивився на одного з наглядачів за рабами. – Думаю, ми нічого не виграємо, якщо повернемося назад із ними. Убийте їх тут.

Тимон подивився вгору на царя і заговорив сильним чистим голосом:

– Я живий символ цієї любові, – сказав він, і голова Ланнона смикнулася, коли він пригадав ці слова.

Сміх покинув його губи, й він пильно втупився в закривавленого царевого раба, зустрівшись із його задимленими жовтими очима. Кілька секунд Тимонове життя хиталося на краю прірви, потім очі Ланнона відірвалися від очей Тимона.

– Ну гаразд, – кивнув він головою. – Ти нагадав мені про мій обов’язок у ставленні до друга. Я шануватиму його, але, присягаюся, ти житимеш, проклинаючи ту хвилину, коли тобі спало на думку промовити ці слова. Ти житимеш, але у своєму житті ти мріятимеш, якою солодкою може бути смерть. – Обличчя Ланнона було маскою холодного гніву, коли він обернувся до своїх людей, що здійснювали нагляд за рабами. – Цей чоловік не буде страчений, але я оголошую його «невиправним», і він буде закутий у ланцюги вагою в два таланти. – Ланцюги вагою майже в сто фунтів, які людина мусить носити вночі й удень, коли не спить і коли спить. – Відправте його в шахти Гальї, скажіть там наглядачу, щоб його використовували на найглибших рівнях.

Ланнон подивився Тимонові в обличчя, коли провадив:

– Жінка не може претендувати на мою протекцію, та все одно ми заберемо її із собою. Прикуйте її до башти одного з бойових слонів, і нехай вона йде за ним.

Уперше емоції проявилися на обличчі Тимона. Він ступив уперед і благально підняв свою пошматовану собаками руку, із якої звисали чорні шматки свіжого м’яса.

– Мій володарю, жінка поранена. Вона не може йти.

– Вона йтиме, – сказав Ланнон. – Або її потягнуть. Ти їхатимеш на слоні й підбадьорюватимеш її. Ти матимеш час, аби з’ясувати, чи швидка смерть, яку я тобі запропонував, не є чимось кращим, аніж життя, яке ти собі обрав.

Вони прикували Селену за зап’ястки до легкого ланцюга двадцять кроків завдовжки, яким водять рабів. Другий кінець ланцюга прикріпили до задньої стінки башти на спині слона.

Тимон зі своїми важкими ланцюгами на шиї й на щиколотках сидів у башті. Його посадили так, щоб він дивився назад, де Селена стояла, злегка хитаючись на одній нозі, оберігаючи свою жахливо розпухлу щиколотку. Її обличчя посіріло від болю, але вона спробувала всміхнутися Тимонові.

Перший посмик ланцюга, коли слон пішов уперед, примусив її впасти обличчям на землю з твердими сланцевими грудками й пучками жорсткої, гострої, як бритва, трави. Її протягло п’ятдесят кроків, перш ніж вона спромоглася перекотитися на ноги і стрибати та спотикатися за слоном, який не мав наміру зупинятися. Її коліна й лікті були роздерті до живого м’яса, її живіт і груди також були подряпані.

Вона падала й вставала на ноги з десяток разів, і щоразу її тіло було більше побите й подерте. Востаннє вона впала незадовго перед заходом сонця.

Сидячи в башті, обмотаний важкими ланцюгами, Тимон дав присягу. У своєму гніві, переживаючи горе й біль, бачачи, як безживне тіло Селени стрибає й ковзає на твердій землі, залишаючи брудні коричневі плями на сухій, червоній африканській землі, Тимон заприсягнувся помститися. Потім Тимон заплакав, востаннє у своєму житті він не зміг стримати сліз. Вони збігали по його обличчю й капали з підборіддя, змішуючись із кров’ю та пилюкою, що обліпили йому тіло.

Гай наповнив вином чашу з однієї зі своїх улюблених амфор, тієї, яку він зберігав для особливих випадків. Він тихенько наспівував сам до себе, й легка усмішка раз у