Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

містилась у кінці північного крила будинку. Надворі все бурхав вітер, і голі віти фламбойянового дерева бились об стіни й вікна. В льодовнику не виявилось ніякої їжі, і в кухонній коморі теж нічого не було, крім спецій, бляшанки з американською кавою, ще однієї з ліптонівським чаєм та пляшки арахісової олії. Кухар-китаєць щоранку купував на базарі харчі на день. Томаса Хадсона не чекали, і китаєць Уже, напевне, пішов по харчі для слуг. Тільки-но з'явиться хтось із хлопців, подумав Хадсон, пошлю його до селища купити фруктів і яєць.

Він скип'ятив води, запарив у чайнику чай і поніс його з чашкою та блюдечком назад до кімнати. Сонце вже підбилося вгору, і кімнату заливало світло, а він сидів у великому кріслі, пив чай і в свіжому та яскравому зимовому сонячному світлі розглядав картини на стінах. Мабуть, треба деякі перевісити, подумав він. Найкращі висять у спальні, а я тепер ніколи там не буваю.

З його крісла кімната здавалася після катера просто-таки величезною. Він не знав, яка вона завдовжки. Власне, коли замовляв мату на підлогу, то знав, а потім забув. Та хоч би яка вона була, а цього ранку однаково здавалася втричі довшою. Такі речі одразу помічаєш свіжим оком, повернувшись на берег, — оце та ще те, що льодовник порожній. Зате відчуття, ніби все хитається, як ото катер у неосяжному морі, розбурханому шаленим північно-західним вітром, що знявся супроти потужної течії, тепер зовсім зникло. Відійшло кудись далеко від нього, як і саме море. Він міг побачити море й тепер, видивляючись із відчинених дверей цієї білої кімнати чи з вікон ген через пагорби, порослі деревами й перетнуті стрічкою шосе, і через дальші голі пагорби, що колись були для міста природними укріпленнями, і через гавань та біле місто за нею. Але звідси море було лише синім маревом за далеким білим обширом міста. Воно було тепер таке ж далеке, як і все, що відійшло в минуле, і навіть підлога вже не хиталася під ногами, і він волів, щоб так воно все й лишалось, аж поки настане час знову виходити в море.

А найближчі чотири дні нехай у ньому гуляє німчура, подумав він. Цікаво, чи підпливає до них близько риба й чи ходить навкруги, коли вони стоять на глибині за такої негоди? І як глибоко сягає шторм? У цих водах риба є на будь-якій глибині, хоч би куди вони поринули. І їй, напевне, дуже цікаво. Днища підводних човнів мають бути доволі брудні, і риба неодмінно крутитиметься навколо. А втім, можливо, що не такі вже й брудні, коли взяти до уваги, яким курсом вони ходять. Але риба однаково крутитиметься. Він на мить уявив собі, як там сьогодні у відкритому морі, де здіймаються сині гори води і вітер зриває з їхніх гребенів білу піну, але зразу ж відігнав від себе це видиво.

Він простяг руку й погладив кота, що досі спав на ковдрі. Той прокинувся, позіхнув і випростав передні лапи, а потім знову скрутився клубочком.

— Я ніколи не мав дівчини, що прокидалася б разом зі мною, — сказав Томас Хадсон. — А тепер не маю навіть і такого кота. Та вже спи собі, Бою. І потім, це паскудна брехня. Мав я таку дівчину, і вона прокидалася разом зі мною, а то й раніше за мене. Тільки ти не знав її, та й взагалі не знав ніколи жодної путящої жінки. Не пощастило тобі, Бою. То й пропади все пропадом. А знаєш що, Бою? Треба б нам знайти якусь милу, хорошу жінку. Ми могли б обидва закохатися в неї. Якби ти зміг її утримувати, нехай би вона була твоя. Але я ніколи ще не бачив жінки, що могла б довго прожити, харчуючись садовими пацюками.

Чай на якийсь час заглушив у ньому голод, та потім йому знову страшенно захотілося їсти. В морі він би вже годину тому добряче поснідав, а за годину перед сніданком, може, ще й кухоль чаю випив би. Коли вони вчора йшли назад, катер так кидало, що куховарити було неможливо, і він, не сходячи з містка, з'їв два бутерброди з солониною і товстими кружальцями сирої цибулі. А тепер був страшенно голодний і роздратований, що в кухні нічого не знайшлося поїсти. Треба купити консервів і тримати їх на такі випадки, подумав він. Але тоді доведеться поставити на буфет замок, щоб бути певним, що їх тут не поїдять без мене, а я терпіти не можу, коли в домі замикають їжу.

Зрештою він налив собі шотландського віскі з содовою, сів у крісло і взявся читати газети, що назбиралися за його відсутності, відчуваючи, як віскі притуплює голод і вгамовує нервове збудження перших годин, проведених удома. Сьогодні можеш напитися, коли хочеш, сказав собі Томас Хадсон. Після того, як складеш звіт. Якщо і вдень буде такий холод, у «Флорідіті» навряд чи збереться багато людей. Та все одно приємно буде посидіти там знову. Він не міг вирішити, де йому пообідати: там-таки чи в «Пасіфіко». В «Пасіфіко» теж холодно, подумав він. Але я надягну светр і пальто, а там є столик під стіною біля прилавка, куди не задуватиме вітер.

— Шкода, що ти не любиш їздити, Бою, — мовив він до кота. — А то б гульнули ми з тобою на славу.

їздити Бой не любив. Йому щоразу здавалося, що його повезуть до ветеринара. Ветеринарів він і досі боявся. Зате Цап їздив би в машині залюбки, подумав Томас Хадсон. І на катері, певно, плавав би залюбки, якби не бризки. Треба б піти випустити їх усіх. Шкода, що я не зміг привезти їм якогось гостинця. Якщо знайду сьогодні в місті котячу м'яту, неодмінно куплю, і нехай увечері Цап, і Віллі, і Бой п'яніють донесхочу. Десь у шафі в котячій кімнаті ще має бути трохи м'яти, якщо вона не пересохла й не втратила сили. В тропіках вона дуже швидко втрачає силу, а в тій, яку вирощують на грядках, її взагалі немає. А добре було б, якби й ми, не коти, мали щось таке саме нешкідливе, як котяча м'ята, і з такою самою дією, подумав він. Чому в нас немає якогось подібного зілля, щоб ми могли й собі отак безболісно п'яніти?

Дивно було те, що коти, які жили в домі, ставились до котячої м'яти по-різному. Бойз, Віллі, Цап, Самітників Брат, Малюк, Пухнастик і Бойовик аж трусилися за нею. А Принцеса, як