Читати книгу - "Сини змієногої богині"

очевидно, був виготовлений в одній з грецьких колоній Північного Причорномор’я, здогадно Пантикапея, і майстер, судячи з його унікальної роботи, був великим художником (жаль, що його ім’я залишилося невідомим!). Скіфи не знали прикладного мистецтва та й не поривалися ним займатися – краще за них це виконували грецькі майстри – тільки плати. Аби не втрачати багатих замовників, грецькі умільці намагалися догодити знаті тубільців, тож старалися і виготовляли такі вироби, що користувалися стійким і незмінним попитом у Скіфії.

Ось на верхньому фризі в смертельній сутичці левиця, бик, вепр і лев…

Пантера терзає дикого козла, а на другій половині пантера і лев – оленя…

Все передано динамічно, зі знанням справи, навіть відчувається та напруга, що оповила бійку.

На середніх широких фризах – різноманітні сцени з міфів про легендарного Ахілла.

Вище – якогось скіфського юнака навчають непростому мистецтву стрільби з лука.

На цьому фризі головним персонажем виступає чи не всюдисущий на обкладці Ахілл з мечем в руках, ліворуч од нього сидить Одіссей з товаришами та інші герої міфів.

Видно по всьому, що творець горита – футляра для стріл та лука – був добре обізнаний з перипетіями грецьких міфів про популярного Ахілла – його культ у ті далекі часи був вельми популярним серед номадів Північного Причорномор’я, і майстер знав, як і чим догодити багатим замовникам.

Археологи будуть вражені, адже після знахідки золотої оббивки чортомлицького горита (а так він став звідтоді зватися в науці) у різних місцях – що цікаво, на значних відстанях одна від одної – будуть знайдені ще три точнісінько такі ж оббивки: в кургані біля села Ільїнці (Вінничина), потім у Мелітополі і, зрештою, біля станиці Єлизаветинська на Нижньому Дону (1954, 1959 роки). Стало ясно, що територія їх поширення від Дніпра й до Дону, як і те, що все то були копії чортомлицького горита, виготовлені в одному місці на продаж.

Спершу майстром була виготовлена воскова копія-модель, а вже по ній – бронзова матриця. На неї клалася тонка золота пластина і видавлювалося зображення. Із зворотного боку високий рельєф заповнювався якоюсь мастикою на клею. А коли все застигало, золоту оббивку золотими цвяшками прибивали до дерев’яної основи горита. Тож і виходить, що одна матриця слугувала для виготовлення кількох речей (на сьогодні відомі чотири копії з первісної матриці). Навряд аби майстер, видатний знавець своєї справи, воістину умілець з Пантикапея, столиці Боспорської держави, та обмежився ними – можливо, в нерозкопаних курганах лежить, очікуючи свого часу, ще не одна копія знаменитого чортомлицького гориту.

І Забєліна ледь не вхопив грець. Від однієї лише думки: які ж величезні, воістину безцінні багатства – багатства з художнього боку – ховалися в пограбованій могилі, якщо навіть те, що не встигли винести мародери, не мало собі ціни?! Археології ж перепали лише крихти – було від чого схопити апоплексичний удар, званий в народі кондрашкою.

І все ж Іван Єгорович, незважаючи на те, що могила виявилася пограбованою, вирішив і далі продовжувати розкопки, сподіваючись лише на чудо: а раптом… А раптом ще щось перепаде? Бодай лишки від минулих скарбів. Але наука і їм буде рада. Надихало Забєліна й те, що поховальна камера Чортомлицького кургану була не простою підземною спорудою: від кожного з її кутів відходили в різні боки великі земляні ніші, печерки, що були засипані землею, тож грабіжники на них і не наткнулися. (То вочевидь була маленька хитрість, незайва обережність творців могили.) Чи потрошителі могили не встигли до них дістатися, як стався обвал, і вони змушені були в спішно-пожежному плані ретируватися. В трьох нішах-печерках Забєлін наткнувся на нові поховання, ніким не чіпані і в кожній з тих печероподібних ніш, власне, у трьох з них, знайшли додаткові поховання. Теж не чіпані. Слава Богу, світ для археолога ніби розвиднився! Стало легше дихати! Навіть у могилі! Адже нечіпані поховання були багатими. У них щедро і рясно виявилося коштовних ювелірних прикрас – посуду, шийних гривен, перснів, озброєння. Варто сказати, що тільки золотих пластино-бляшок знайшли близько 2500 штук! А ще бронзові наконечники стріл, ножі.

Виявилося, що під товщею Чортомлика було поховано «царя» і «царицю» (в лапки ці титули беруться тільки тому, що немає точних даних про соціальний стан небіжчиків, хоча за величністю й багатством курган Чортомлик відповідав статусу степових монархів – для вождів чи для старійшин та й просто багатіїв то була занадто грандіозна й багата споруда!).

Ще багатшим виявилося поховання цариці (будемо називати її так, хоча не виключено, що то була наложниця царя, його коханка, любка-голубка степового монарха номадів) і царського виночерпія. Очевидно, він був улюбленцем владики, цар любив вино, а виночерпій у такім ділі завжди найближче до монаршого тіла. Чи то пак рота.

Жінка – власне, те, що від неї зосталося, – напівзотлілий кістяк – лежала на ложі, що було колись розмальоване блакитними, синіми, червоними, зеленими і жовтими фарбами й, очевидно, грало всіма барвами-кольорами. Була вона вбрана в плаття, розшите золотими бляшками, на голові мала убір – стефана. Безліч золотих прикрас було в неї на зап’ястях, на пальцях рук (колись довгих, тонких і виразних) та біля скронь – підвіски, що за її життя при ході тонко подзвонювали, та на шиї. На підлозі стояло 14 глиняних амфор, велике срібне блюдо з черпаком і чимала срібна позолочена амфора – якій судитиметься стати найвидатнішою знахідкою кургану, що нині всьому світові відомий, як Чортомлик.

Вся амфора була обцяцькована карбованими позолоченими рельєфними зображеннями квітів і птахів, що сидять на гілках.

Внизу – три отвори для виливання рідини, прикрашені скульптурними голівками левів та крилатого