Читати книгу - "Грона гніву"

— Щось не схоже на веселощі,— зауважив Том.

— Зовсім не схоже. Цей хлопець у в’язниці, він казав: що б там не було — робіть що можете. «А ще,— каже він,— ви повинні дивитися на прийдешнє; хоч трохи, а крок уперед, а вперед ідучи, мо’, і назад трохи подастеся, зробите крок назад, але не послизнетеся. Ви можете довести,— так він казав,— що робите все правильно. І це означає, що не робилося нічо’ дарма, навіть якщо так і було».

— Балакаєте,— сказав Том.— Усе балакаєте. От візьмімо брата мого Ела. Повсякчас за дівками бігає. І нічо’ більше ’го не хвилює. За пару днів і тут якусь відшука. І весь день таке поробляє, і всю ніч готовий. Та начхати йому і на кроки вперед, і на кроки назад.

— Звісно,— погодився Кейсі.— Звісно. Він просто робить те, що йому належиться. Завше люди роблять те, що їм належиться. Усі ми так робимо.

Чоловік, що сидів біля входу в намет, напнув широку заслону й відкинув.

— Чорт забирай, щось мені не подобається,— промовив він.

Кейсі глянув на нього:

— Що сталося?

— Не знаю. Просто аж сверблю весь. Нервуюсь, як кіт.

— Та що сталося?

— Не знаю я. Здається, чую щось, а тоді дослухаюся — і не чути нічого.

— Ти просто знервувався,— сказав висохлий зморшкуватий чоловік. Він підвівся та вийшов надвір, а за мить знову зазирнув у намет.— Це велика чорна хмарина насувається. Готовий парі тримати, грім буде. Це його електрика сполохала.

Він знову зник. Двоє чоловіків підвелися з землі й теж вийшли.

— У них усіх сверблячка,— тихо сказав Кейсі.— Копи знай одне торочать — що наб’ють, чорт забирай, і виметуть нас усіх ’відси. Вони гадають, що я ватажок, тому що багато говорю.

Висохле поморщене обличчя знову зазирнуло всередину.

— Кейсі, гаси ліхтар. Щось таке діється.

Кейсі прикрутив ґніт. Вогник метнувся вгору і згас. Намацуючи вихід, Кейсі вибрався з намету. Том рушив за проповідником.

— Що це? — тихо спитав Кейсі.

— Не знаю. Слухай!

Стояла стіна жаб’ячого кумкання, що зливалася з тишею. Високе, пронизливе сюрчання цвіркунів. Але поволі через це тло стали пробиватися й інші звуки: майже нечутні кроки по дорозі, хрускіт камінців на березі, ледь чутний шерех чагарів біля струмка.

— Не чутно мені нічо’. Дурні ви. Перенервувалися,— заспокоював їх Кейсі.— Ми всі хвилюємося. Нічо’ не чую. А ти, Томе?

— Я чую,— відповів Том.— Так, чую. Думаю, хтось крадеться і стежить. Ліпше нам піти ’відси.

Висохлий і зморшкуватий чоловік прошепотів:

— Під міст... у проліт — туди. Не хочеться намет кидати.

— Гайда,— скомандував Кейсі.

Усі обережно зарухалися краєм струмка. Перед ними зяяла арка мосту, ніби чорна печера. Нагнувшись, Кейсі поліз туди. Том прямував за ним. Їхні ноги ковзались у воді. Чоловіки пройшли тридцять футів, і їхнє дихання відлунювало у вигнутому склепінні. Потім вони вийшли на інший бік і випросталися.

Різкий крик:

— Ось вони!

Зненацька на них упали спалахи двох ліхтариків, засліпивши втікачів.

— Стій де стоїш.— Голоси чулися з темряви.— Ось він. Оця сволота, яких мало. Це він.

Кейсі сліпо втупився на світло. Він важко дихав.

— Слухайте,— промовив він.— Ви, хлопці, самі не відаєте, що творите. Ви хочете дітей заморити голодом.

— Замовкни, ти, червоний сучий сину!

У світлі з’явився присадкуватий дебелий чоловік. Він ніс нове біле руків’я від кирки. Кейсі повторив:

— Ви не відаєте, що творите.

Гладун замахнувся руків’ям від кирки. Кейсі пірнув униз. Тяжка палиця врізалася в скроню, глухо захрускотіли кістки, і Кейсі повалився набік у промінні світла.

— Ісусе, Джордже. По-моєму, ти вбив його.

— Посвіти на нього,— сказав Джордж.— Заслужив, сучий ти сину.

Промінь ліхтарика заметушився по землі в пошуку — і вихопив розтрощену голову Кейсі. Том подивився на проповідника. Світло перетинало важкі чоловічі ноги і біле нове руків’я від кирки. Том мовчки стрибнув. Він ривком схопив палицю. Спершу змилив, відчувши, що палиця ковзнула по плечу, але вдруге його нищівний удар знайшов голову, і дебелий гладун повалився на землю, а тоді йому в голову влучили ще три удари. Вогні ліхтарів блимали вже зовсім близько. Том стояв над непритомним тілом. І раптом йому по голові ковзнув удар — стрімкий удар. Том відчув це, ніби його вдарило електричним струменем. І тоді він побіг уздовж струмка, низько пригинаючись. Він чув тупіт у себе за спиною. Раптом він розвернувся та кинувся в зарості, зіщулившись у хащі, у заростях сумаху отруйного. Він лежав нерухомо. Кроки наблизилися, промені ліхтарів заметушилися дном рівчака. Том крався вгору, продираючись крізь зарості до вершини. Він вибрався у фруктовий сад. Туди теж долітали крики, було чутно обшукування дна рівчака. Том низько опустив голову і, пригнувшись, майнув на оранку; грудки землі зіслизали та вилітали в нього з-під ніг. Попереду він побачив кущі, які облямовували поле,— кущі на краю зрошувального каналу. Він проліз через живопліт, обвитий ліанами й ожиновими кущами. А потім Том нерухомо заліг, важко і хрипко дихаючи. Він відчував, що обличчя та ніс у нього зовсім затерпли й заніміли. Ніс був перебитий, і цівка крові стікала по підборіддю. Том лежав долічерева, доки не дійшов до тями. І тоді повільно підповз до канави. Обмив обличчя холодною водою, відірвав шмат од своєї синьої сорочки, умочив і приклав до роздертої щоки і розбитого носа. Вода жалила й аж пекла.

Чорна хмара заступила небо, згустивши пітьму довкола зірок. Ніч знову затихла.

Том ступив у воду і відчув, що дно вислизає в нього з-під ніг. Він замолотив руками кілька разів і з зусиллям вибрався на інший берег. Одежа прилипла до тіла. Він намагався ступити, але в черевиках хлюпотіла вода. Тоді він сів, зняв черевики й витрусив їх. Закасав знизу брюки, зняв піджак і викрутив його.

На шосе він побачив блимання ліхтариків, які обшукували низину. Том взувся і нечутно рушив по стерні. Його черевики більше не хлюпотіли й не шуміли. Його вело чуття, і так він вийшов на інший кінець жнив, нарешті вибрався на дорогу. Він підкрався до квадрата хатинок.