Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нарешті, ще були й Ефіальти — Брюховецькі, навіть з-поміж свідомих українців, які попросту зрадили українство й віддали свої голоси чужинцям. Сієї патолочі не багато, але сморід від неї йде великий, а втіха для наших ворогів ще більша!
Отже, тепер, коли ми укінчили виборчу кампанію до 4-ої Думи, ми зараз же повинні готувати себе до нових виборів. Ми повинні готувати свої сили, ми повинні збільшувати їх. Насамперед виробляймо й збільшуймо свою інтелігенцію. Нехай кожен українець пам’ятає той клич, який колись піднесли чехи: «свій до свого!». Сей клич провели вони в життя й подужали своїх переможців німців.
Не багато є наших лікарів, інженерів, адвокатів, але й ті без роботи, бо українці звертаються не до своїх, але до чужих, напихаючи чужі кишені українськими грішми, допомагаючи чужинцям панувати над нами!..
Зрозуміймо, що не правительствені утиски, але чужинецька навала загрожує нашому існуванню. Зрозуміймо, що яка б не була виборча система, але коли економічно чужинці пануватимуть над нами, коли кадри їх інтелігенції ми самі годуватимем, то раз у раз вони при всіх виборах і до всіх Дум нас побідять. «Свій до свого» — отсе наш рятунок, коли ми справді хочемо по-біди. Хіба можлива українізація наших політичних осередків, коли наше власне особисте життя не українізоване! Починаймо зі споду. Не жалуймо праці!
Є в Харкові такий голяр: Аврущенком зветься. Зайдіть до його голярні, і ви побачите написи по-московськи та польськи, але даремно шукатимете по-українськи... Се на Вкраїні у Харкові у Аврущенка по-польськи є, а по-українськи нема!! І хочуть, щоб той Аврущенко подав голос за українця, а не за чужинця...
І ще потрібно нам суворо осудити наших «брюховецьких». Знов дейнеки починають галасувати, знов дейнеки намагаються знівечити українство і знов через свою некультурність та дикість, які, на їх думку, рівнозначні з демократизмом.
Брюховецьких треба вилучити з нашого життя, бо затроять вони нас токсинами своєї зради!
І ще одно. Українці повинні пам’ятати, що сучасна нація складається з багатьох шарів громадянства. Коли ми хочемо, щоб українці були нацією в новочасному розумінні слова, ми повинні мати національну, патріотичну, ліберальну, маючу буржуазію, яка допоможе цілій українській справі своїми впливами й грішми. Найгірше лихо наше сучасне — се бідність наша: яке б діло не розпочали ми, через бідність нашу, через недостачу «мідяних шагів» гине воно або ледве дихає... Гроші може дати тільки буржуазія, бо простий нарід, дуже бідний, темний і несвідомой, не може зараз постачити потрібних для нашого культурного розвитку засобів... Отже, українізуймо буржуазію. Хай вона служить нам, доки нам се потрібно. І доки панує капіталістичний лад, доки все в руках буржуазії, то хай самий капітал буде в руках української, а не ворожої нам, чужої по духу й по крові буржуазії, яка панує на Вкраїні тепер!
Отже, вбиваймося в сили, організуймося і таким чином вже зараз розпочинаймо готуватись до нових виборів. Для нас нема відпочинку. Ніколи відпочивати тому, чиє життя є загрожене!
На чеськім сокілськім будинку у Празі є напис: «Один за всіх, і всі за одного! Зміцняймось! Зміцняймо руки, служім вітчині! Єдністю вперед. Раз у раз уперед і ніколи назад! Насамперед робити, потім говорити. Коли з нами правда, тоді й побіда». Нехай сі слова світять і нам в боротьбі за нашу будуч-чину! Побіда буде наша, коли дух наш схоче побіди!
Сніп. — 1912. — 7 (20) жовтня.
Передовиця. Харків, 14 (27) жовтня 1912 р.
Солодким болем наповнилося серце вщерть, коли з балканських гір до-лунав до нас гук гармат болгарських, сербських та чорногорських...
Є ще на світі народи, лицарські народи, що саму смерть уважають кращою, ніж рабство! Солодким болем наповняється серце, коли глухою луною долинають до нас укупі отсі три слова: визволення або смерть!
За свободу народів має пролитись море крові! Яке се нещастя, яке се страшне нещастя. Але краще смерть, ніж рабство! Ось поклик і настрій, що робить із рабів вільних, із худоби людей, із звичайних людей героїв, яких імена з пошаною промовляють найдальші людські покоління...
Доки житимуть на світі люди, доти імена борців за свободу, за визволення людей з-під ярма ніколи не будуть забуті. Забудуть усе! із зневагою згадуватимуть імена великих завойовників, але імена борців за визволення, наче зорі, сяятимуть в душах найдальших нащадків. Бо найбільше в світі, наймо-ральніше діло — се виконати заповідь: «душу свою положити за друзі свої»...
Хай сентименталісти плачуть, що кров людська литиметься... Але розважлива людина знає, що життя — се боротьба і тільки сила жити дає право жити... Сей великий закон панує у цілому величезному всесвіті. Слабе, нікчемне гине, а розвивається й пишається тільки дуже та міцне...
П’ять віків назад увійшли в Європу турки, вони силою зруйнували грецьку імперію, захопили Царгород і силою запанували над греками, сербами та болгарами, знівечивши їх самостійність, знехтувавши їхню культуру.
— І там, де колись були могутні царства греків, болгарів та сербів, запанувала блискуча Порта, свіжий, сильний нарід османлісів. Увійшли турки по праву сильного, по праву сильного й панували. Але під попелом згарищ болгарської та сербської культури жевріла іскра: малий відблиск колишньої могутності. Іскра ся розгорялась. В протязі цілих віків, розбиті та зневажні, слов’яни збирали поволі, помалу свою силу, роздмухуючи оту малу іскру колишнього національного життя! І от нині спалахнули поневолені народи полум’ям огняним і, наче той біблейський Самсон, хочуть знищити своїх ворогів, хочуть знов випхати їх геть у Азію, а самим запанувати на своїй предківській землі. Нині пішли вони в боротьбу з кличем: визволення або смерть...
А навколо вже виють шакали та гієни: се великі держави роззявили хижу пащу на Царгород. Вони хочуть скористуватись сією боротьбою народів і, коли обидва ворожі табори знесиліють, увірвати собі здобич!..
Хто правий? Чи турки, чи слов’яни?
Не до речі тут говорити, хто правий! Там, де йде мова про життя народу, про існування нації, там, говорять не про право, але про силу в найвищому, людському значенні того слова... Зовсім праві турки, що, бажаючи мати для себе чудову територію, ввійшли в чужу землю і силою захопили й опанували греків, сербів, болгарів. Але зовсім праві й греки, серби та болгари, коли, відчувши силу, силою ж скинуть осоружне панування
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суспільно-політичні твори», після закриття браузера.