Читати книгу - "Свобода"

о п’ятій годині, коли збори завершилися, і Лаліта повернулася до офісу, щоб почати втілювати плани в життя, а Джесіка зникла нагорі, він погодився піти погуляти з Волтером. Він думав, що це востаннє, коли вони можуть просто піти кудись разом. Трапилось так, що того вечора до Вашингтона завітала група «Брайт айз» на чолі з обдарованим хлопцем на ім’я Конор Оберст, яка несподівано набула шаленої популярності. Всі квитки були розпродані, але Волтеру кортіло пройти за лаштунки Оберста і розповісти йому про чудову ініціативу «Вільне місце»; а Катц, який все ще перебував під дією кофеїну та нікотину, зробив кілька принизливих дзвінків, завдяки яким вони змогли б зайти всередину. Все, що завгодно, аби не тинятися особняком, чекаючи, коли ж Петті повернеться додому.

— Повірити не можу, що ти робиш для мене стільки доброго, — зізнався Волтер у тайському ресторані, у районі Дюпон-серкл, куди вони зайшли повечеряти.

— Та не переймайся, друже. — Катц обрав було «рожен сатаю», але подумав, чи в нього витримає шлунок, і вирішив не ризикувати. Звичайно, знову жувати табак теж не слід було, але він все одно дістав із кишені чергову порцію.

— Схоже, ми, нарешті, починаємо робити те, про що стільки розмовляли у коледжі, — відповів Волтер. — Для мене це справді багато значить.

Катц безупинно оглядав ресторан, зупиняючи погляд на чому завгодно, окрім обличчя друга. У нього було таке відчуття, наче він щойно зістрибнув зі скелі: ноги все ще рухаються, але ось-ось все скінчиться.

— Ти як? — турботливо спитав його Волтер. — Ти якийсь нервовий.

— Та ні, все гаразд, правда.

— Я б так не сказав. Ти сьогодні цілу коробку того лайна зжував.

— Просто намагаюсь не палити у твоїй присутності.

— Що ж, дякую.

Волтер із задоволенням з’їв цілу порцію сатаю, а Катц сплюнув у склянку і миттєво заспокоївся — хоча і знав, що нікотин насправді не заспокоює.

— Як у тебе з дівчиною? — спитав він. — Ви сьогодні випромінювали досить дивні флюїди.

Волтер почервонів і нічого не відповів.

— Ти вже з нею переспав?

— Господи, Річарде! Це тебе зовсім не обходить.

— Ух ти — це означає «так»?

— Ні, це означає «не твоє собаче діло».

— Ти закохався?

— Господи! Та досить уже!

— От бачиш, я ж казав, що назва гарна: «Досить уже!» І зі знаком оклику. А «Вільне місце» звучить, ніби пісенька «Льонард Скьонард»[155].

— Чому ти так хочеш, щоб я переспав із нею? У чому справа?

— Я просто кажу, що бачу.

— Слухай, ми з тобою зовсім різні. Чи до тебе не доходить? Ти розумієш, що в декого можуть бути вищі цінності, ніж затягти когось у ліжко?

— Еге ж, доходить. Але теоретично.

— Ну, тоді просто стули пельку, гаразд?

Катц знову нетерпляче озирнувся, шукаючи офіціанта. Він був у поганому настрої, і тому його дратувало все, що Волтер казав чи робив. Коли Волтер занадто занудний для того, щоб гратися з Лалітою, коли він хоче і далі грати в праведника, зараз Катцу було на це начхати.

— Давай забиратися звідси, — заявив він.

— А може, дочекаємося, поки мені принесуть закуску? Може, ти не голодний, а от я — дуже.

— Так, звісно. Вибач.

Настрій його ще більше погіршився, коли, годиною пізніше, вони опинились у натовпі молодих людей, що зібрався біля дверей клубу «9:30». Катц уже кілька років не ходив на шоу як глядач, а на концерті дитячого ідола не з’являвся з часів, коли сам був підлітком; він так звик до більш зрілих прихильників на концертах «Травматикс» і «Горіхового сюрпризу», що геть забув, наскільки відрізняється від них натовп молоді. Їхня спільна серйозність справляє враження майже релігійного натхнення. На противагу Волтеру, який у своєму культурному завзятті придбав усі твори «Брайт айз» і занудно вихваляв їх у тайському ресторані, Катц знав цей гурт лише з його осмотичної[156] репутації. Вони з Волтером були принаймні вдвічі старші за будь-кого із присутніх — хлопців із зализаним волоссям і по-модному кругленьких дівчат. Він відчував, що на нього дивляться і впізнають, поки вони удвох прокладали собі шлях до танцполу, де зараз, коли не лунала музика, не було нікого, і думав, що навряд чи міг прийняти гірше рішення, ніж рішення з’явитися на публіці та однією своєю присутністю висловити схвалення гурту, про який майже нічого не знав. Він не знав, що за цих обставин буде гірше: коли їх дуже ввічливо виженуть звідси чи коли вони стоятимуть, огорнуті непомітністю власного середнього віку.

— Хочеш спробувати пройти за лаштунки? — спитав Волтер.

— Не можу, друже. Просто не можу.

— Просто щоб познайомитися. Це займе не більше хвилини. А я підійду трохи пізніше і Запропоную співробітництво.

— Не можу. Я не знаю цих людей.

Мікс, підібраний для паузи, вибір якого є прерогативою хедлайнера[157], був надзвичайно дивним. (Катц, сам хедлайнер, завжди ненавидів хизування, й мистецтво вигравати, й моралізм, невід’ємно пов’язані з вибором музики для міксу, вимушеність демонструвати обмеженість власних музичних смаків, і тому залишав цю роботу колегам по гурту.) Помічники розставляли велику кількість мікрофонів й інструментів, а Волтер виливав на Катца історію життя Конора Оберста: як той почав записувати музику в віці дванадцяти років, що він і досі живе в Омасі, що його гурт більше схожий на клан чи родину, ніж на звичайну рок-групу. На танцпол із кожних дверей лавиною валили дітлахи із сяючими очима (яка дратуюча, підкреслено-молодіжна назва для групи[158], подумав Катц) і безвусими личками. Його відчуття поразки складалося не стільки із заздрощів чи навіть повністю з розуміння того, що він більше ні на що не спроможний. Скоріше, це був відчай через роз’єднаність світу. Його держава вела жахливі наземні війни у двох країнах, планета розжарилась, наче пічка, а тут, у «9:30», його оточували сотні підлітків типу Сари, що пекла банановий хліб: сповнені невинних бажань, невинного права — на що? На емоції. На найчистіше поклоніння суперособливій групі. На те, щоб їм дали спокій, щоб дозволили, на годину чи дві суботнім вечором, виконати ритуал зречення цинізму й агресії дорослих. Вони справляли таке враження (як була права Джесіка на сьогоднішніх зборах!), ніби ані до кого не відчувають злоби. Катц бачив Це по їхньому одягу: той не сигналізував про гнів і неприязнь, що були такі характерні