Читати книгу - "Свобода"

Оберст, у зеленувато-блакитному смокінгу, вийшов на сцену сам-один, перевірив мікрофон і наспівав пару довгих сумних пісень соло. Він був те, що треба, цей юний геній, а отже, тим сильніше дратував Катца. Його фірмовий стиль емоційного митця, що страждає, його постійне потурання своїм бажанням, неприродно протяжливий спів, мистецькі злочини проти звичаїв поп-музики — він грав щирість, а коли ця гра починала загрожувати Викриттям удаваності його щирості, він грав щиру муку складності бути щирим. Потім вийшли інші члени гурту, включаючи трьох милих молодих грацій з групи підтримки, одягнених у дуже звабливі сукні, і в цілому шоу виявилося чудовим — і Катц не став принижувати себе заперечуванням цього факту. Він просто почувався, наче єдина абсолютно твереза людина у приміщенні, повному п’яних, єдиним невіруючим на церковних зборах. Він відчув укол ностальгії за Нью-Джерсі, за вулицями, що вбивають усі вірування. Йому здалося, що він має щось зробити тут, у власній ніші, що відкололася від інших, перш ніж світ остаточно загине.

— Про що ти там думав? — легковажно спитав його Волтер, коли вони поверталися додому в таксі.

— Про те, що старію, — відповів Катц.

— А на мене вони справили чудове враження.

— У них забагато пісень про мильні опери для дорослих.

Але Волтер із ним не погодився:

— Вони всі присвячені вірі. Новий запис є просто неймовірною пантеїстичною спробою продовжувати вірити у щось в умовах світу, що сповнений смерті. Оберст у кожну пісню вставляє слово «підйом» або його синоніми чи деривативи. Весь диск називається «Піднесений», Це схоже на релігію, але без дурості релігійних догм.

— Я захоплююсь твоїм умінням захоплюватися, — зізнався Катц. А коли таксі поповзло у натовпі машин на складному діагональному перехресті, додав: — Не думаю, що зможу це для тебе зробити, Волтере. Я зараз переживаю жахливий сором.

— Просто зроби, що зможеш. Зрозумій, що саме ти точно не зможеш зробити. Коли все, чого ти хочеш, це приїхати на день чи два у травні й зустрітися з інтернами, може, переспати з кимось — то й добре. Насправді, це вже дуже нам допоможе.

— Я міркую про те, щоб повернутися до написання пісень.

— Це ж чудово! Неймовірна новина! Я майже готовий віддати перевагу саме цьому і відмовитися від твоєї допомоги. Просто, заради Бога, припини будувати дахи.

— Можливо, мені доведеться і далі їх будувати. Нічого не подієш.

Коли вони приїхали, в особняку було темно і тихо. Світилося лише одне вікно — у кухні. Волтер відразу пішов спати, але Катц ненадовго затримався в кухні, сподіваючись, що Петті почує його і спуститься. Окрім усього іншого, йому зараз дуже не вистачало компанії людини, схильної до іронії. Він з’їв трохи пасти і запалив цигарку на задньому дворі. Потім піднявся на другий поверх і пішов до кімнатки Петті. Вчора ввечері, поглянувши на подушки й простирадла на складаному дивані, Катц вирішив, що вона спить там. Зараз двері були зачинені, і з-під них не вибивалось світло.

— Петті, — покликав він неголосно, але так, що вона почула б, коли не спить.

Прислухався, але не почув нічого, окрім дзвону у вухах.

Знову покликав:

— Петті!..

Його член і на секунду не повірив у те, що вона спить, але, можливо, за дверима зараз просто нікого немає — утім, його охопило дивне небажання відчинити двері й перевірити це. Він потребував хоч найменшого заохочення чи підтвердження правдивості власних інстинктів. Він повернувся до кухні, доїв пасту, прочитав газети «Нью-Йорк пост» і «Таймс». О другій ночі, все ще сповнений енергії від нікотину, але починаючи дратуватись через Петті, Катц повернувся до її кімнати, постукав у двері й розчинив їх.

Вона сиділа на дивані в темряві, все ще одягнена в чорну форму, і дивилась просто перед собою, зчепивши долоні на колінах.

— Вибач, — сказав Катц. — Усе гаразд?

— Так, — відповіла вона, навіть не подивившись на нього. — Але краще нам спуститися.

Коли він знову спускався сходами, в грудях у нього з’явилося дивне відчуття напруженості, таке сильне передчуття сексуальної пригоди, яке він, здається, востаннє мав ще в школі. Петті пройшла за ним на кухню й зачинила двері на сходи. На ній були дуже м’які на вигляд носки — такі зазвичай носять люди, чиї ноги давно вже втратили молодість і ніжність шкіри на п’ятках. І хоча вона зараз була без черевиків на підборах, її зріст викликав у Катца таке саме приємне здивування, як і колись. У пам’яті в нього спливла пісня про те, що її тіло — це тіло, створене саме для нього. Схоже, справи у старенького Катца зовсім кепські: його розчулила власна стара пісня! А «створене для нього тіло» все ще було привабливим, без жодних серйозних недоліків — напевно, результат численних годин, проведених на тренажерах у залі. Спереду на чорній футболці Петті великими білими літерами було написано: «Підйом».

— Хочу чаю з ромашкою, — заявила вона. — Приєднаєшся?

— Звісно. Не думаю, що взагалі його колись куштував.

— Так, життя в тебе таке відлюдне...

Вона сходила до контори й повернулася з двома великими кухлями гарячої води. З кожного звисала етикетка чайного пакетика.

— Чому ти не відгукнулась, коли я прийшов до тебе вперше? — спитав її Катц. — Я просидів тут, унизу, дві години.

— Напевно, занурилась у думки.

— Ти що, гадала, я просто піду спати?

— Не знаю. Я замислилась, але не думала ні про що, коли ти знаєш, як це трапляється. Але я розуміла, що ти захочеш поговорити зі мною, і знала, що мушу погодитися. І ось я тут.

— Ти зовсім не повинна нічого робити.

— Ні, це добре; нам справді слід поговорити. — Вона сіла на протилежному боці великого сільського стола. — Ви добре провели час удвох? Джесі сказала, що ви ходили на концерт.

— Ми удвох, плюс десь вісімсот дітлахів, котрі щойно відсвяткували повноліття.

— Ха-ха-ха! Бідолашний.

— Волтерові сподобалося.

— Ще б пак! Останнім часом йому подобається все, що стосується молоді.

Нотка незадоволення в її голосі заінтригувала Катца.

— Я так розумію,