Читати книгу - "Вигнання з раю"

— Яке молоко? — аж підстрибнув Гриша.

— Як то яке? Кіз скільки — двадцять штук? По два літри молока від кожної — вже сорок літрів. У нас є дані, що кіз везли двадцять днів, отже — вісімсот літрів! Вісімсот літрів цінного козиного молока! Де вони?

— Можна й не вісімсот літрів, а всі вісімсот тонн нарахувати — це безплатно. Та тільки ж кози були недійні.

— Недійні? А навіщо купували недійних?

— Яких продали, таких і купили. Ви ще спитаєте, чому в них не по чотири дійки, як у корів, а тільки по дві? Так то вже такими їх создав бог.

— Ви за бога не ховайтесь, — погрозив йому пальцем Слимаченко. — Не ховайтесь за широку спину!

— А хіба в бога є спина?

Сільськогосподарські критики забули про свою вченість і на мить стали схожими на наших неписьменних пращурів (дуже, дуже далеких, заспокоїмо прискіпливих читачів): роззявили роти. Першим схаменувся Підчеревний, як едукованіший і ерудованіший.

— Ви нам голови всякими спинами не морочте, — солідно покахикав він. — Проблема бога тут не обговорюється.

— Та я й нічого, — скромно потупився Гриша, — воно само до слова прийшлося. Товариш Слимаченко мені про широку спину богову, а я й згадав, що бог же завжди до нас передом, а не спиною. Борода й живіт у нього справді є, а щодо іншого…

— Не відкручуйтеся, не відкручуйтеся! — схаменувся нарешті й Слимаченко.

— А я не відкручуюсь!

— Ми не дозволимо!

— Та скільки завгодно.

— А знаєте, в якому стані перебувають ці придбані на дорогоцінну валюту кози?

— В якому ж? — наївно поцікавився Гриша.

— Вони безрогі й немиті. Роги в них не ростуть від хронічного недоїдання і недотримання науково обгрунтованих раціонів, за які має, до речі, відповідати головний зоотехнік Одарка Левенець, що є вашою дружиною (от гадство, подумав Гриша, вже й до Дашуньки добралися!), а немиті — через недогляд і суцільну занедбаність, на яку ви мали б своєчасно вказати керівництву колгоспу.

Слимаченко низав слова, як би то колись низали дівчатам на шию дукачі або коралі. Тільки тут уже виходило не для прикрас, а на безголів’я: каміняччя тобі на шию — і в воду! І де тільки може навчитися такого чоловік?

— Кіз ви мені не чіпляйте, — спокійно промовив Гриша. — Кози — це товариш Жмак, а його треба шукати не тут, а в області. Коли ж хочете, можу попередньо і популярно пояснити. Безрогі, бо така порода, і ні від яких вітамінів роги не виростуть. А немиті — бо так званої золотистої масті, ми б сказали — глиняної. На вигляд же мовби завжди запацьорені. Не ми цих кіз вигадували, не нам і голову ними задурювати. Давайте домовимося так: я дам вам виконавця товариша Надутого, ви пройдіть по території, погляньте, що вас цікавить, а тоді я вас наздожену, десь пообідаємо і продовжимо наші цікаві балачки.

Критики підхопили пропозицію, надто ту частину її, що стосувалася обіду, Гриша передав їх у розпорядження дядька Обеліска, а сам мерщій кинувся до дядька Зновобрать почерпнути з його бездонної криниці досвіду.

Зновобрать уважно вислухав Гришу, задумливо почухав за правим вухом, помовчав, зітхнув:

— Кажеться-говориться, все вже було, а такого ще не було. Ну, та ми їх одпровадимо! Я беру на себе торговельну мережу, а ти шукай свою Дашуньку, а тоді бери цих бузувірів і трохи провчимо їх.

І дядько Зновобрать виклав Гриші стратегічний план дій стосовно сільськогосподарських критиків.

Гриша план прийняв і схвалив, побіг до мотоцикла, знайшов на фермах Дашуньку, завіз її додому, попередивши, щоб точно дотримувалася даних їй інструкцій, тоді поїхав шукати Слимаченка й Підчеревного.

Ті кипіли й несамовитіли. Дядько Обеліск вивів їх з модерного будинку сільської Ради і досить по-старосвітському зачовгав босими ногами по асфальту.

— Ей, товаришу, — не витерпів Підчеревний, який у глибині душі вважав себе натурою незрівнянно тоншою і вишуканішою, ніж примітивний Слимаченко, — що ж, нам отак і йти за вами?

— Отак і йти, — сказав Обеліск.

— Хіба сільська Рада не має ніякого транспорту?

— Є мотоцикл, так я не вмію на ньому їздити.

— Голова міг би викликати для нас машину. Підіть і скажіть йому.

— А в нас нізвідки викликати, — пояснив дядько Обеліск. — У нас усі пішки. Тільки бабів на буряки — вантажівкою. А так — пішки. А чого?

— І ви пропонуєте пішки й нам? — устряв уже й Слимаченко.

— А чого? Не хочете? Тоді зліквідуємо як клас.

— Кого зліквідуєте? — насторожено спитав Слимаченко.

— Ну, вашу так звану комісію.

— Ви хочете сказати: і нас?

— І вас же, і вас! Та ви не безпокойтесь. Я пошуткував. Не хочете зліквідовуватись, то ходімо. Що вам показати? Тваринництво в нас багате й передове. Все відстале ми зліквідували як клас. Тепер багато чого маємо. Може, подивитесь бугаїв? У нас їх три штуки. Всі племінні. По тонні кожний. Злі, як чорти. Протикає рогом чоловіка як клас. Не хочете бугаїв — можна свиноферму. Миргородська порода. Є свині чорні з білими латками, а є білі з чорними латками. Вчені не вилазять з ферми, всі ці латки міряють: на якій свині яких більше. Козяча ферма у нас не в цім комплексі, а за Шпилями, так що звиняйте. Туди треба вантажівкою або самоскидом. Ми вам у кузов сінця підтрусимо, воно й нічого…

Дядько Обеліск, мабуть, таки отримав відповідні вказівки у свого попереднього голови, бо розбалакував з незвичною для нього жвавістю, вів комісію так, щоб її могли побачити якомога більше веселоярівців, вганяв незвичних до таких ходінь по сонцю в піт і знемогу, задурював голови і забивав оті штуки, що звуться панталиками, на фермах же попровадив Слимаченка й Підчеревного так хитро, що вони опинилися перед дерев’яним станком для злучки корів і стали перед ним, як теля перед новими воротами.

— Що це? — вигукнув Слимаченко.

— Справді, що це? — поцікавився і Підчеревний.

Саме тут наздогнав їх нарешті Гриша і приєднався до цієї сільськогосподарської екскурсії, роль ученого гіда в якій мав грати дядько Обеліск.

— Це, звиняйте, станок для злучки корів, — пояснив Обеліск.

— Тобто ви хочете сказати: любовне ложе для колгоспних корів, первені якого заглиблюються в праісторичні часи оріньяку і мезоліту? — прокоментував це пояснення Підчеревний.

— Та заглиблюються ж, заглиблюються…

Слимаченко не стерпів такого блюзнірства:

— Наша сучасна корова не потребує цього пережитку! Вона запліднюється штучно…

— Та воно, може, й штучно, — знизав плечима Обеліск, — мені хіба що? Та тільки ж у нас, звиняйте, три племенні бугаї, і без роботи вони стояти не можуть. Злі, як чорти. Протикають чоловіка рогом