Читати книгу - "Вигнання з раю"

— Не я казав? — зрадів Підчеревний. — Ось де занурення в пракорені міфа!

Остерігаючись, щоб вони не заглибилися так, що й не витягнеш, Гриша запропонував обом критикам поїхати до нього додому.

Слимаченка всадовили в коляску, Підчеревний вмостився позаду Гриші, але й тут не вгавав, пояснюючи не знати й кому:

— І зверніть увагу, як народ з висоти своєї сили по-панібратськи ставиться до духовних надбань минулих епох. Уже вам і не міф, а тільки міфик.

— Та не дуже він і минулий, цей бугай, — навздогін їм пояснив дядько Обеліск, — трилітній або ж годів на чотири, не більше…

Вдома Гриша познайомив критиків з Дашунькою. Подив, захват, остовпіння.

Довго мили руки, сіли за стіл, застелений чистою накрохмаленою скатертиною (Дашунька хоч домашнім господарством і не переймалася, але, коли треба, могла втерти носа хоч кому!), Гриша поставив посеред столу гранчасту пляшку з перцем, задзвенів чарками.

Хто б відмовився в сподіванні жирного борщу, карасів у сметані, курячої печінки на салі, вареників з вишнями й з медом? Гриша хлюпнув собі на дно, гостям — повні чарки, покликав і Дашуньку, проголосив:

— За успіх усіх безнадійних справ!

Критики випили, як за себе кинули, і вже дивилися на гранчасту пляшку знов. Дашунька вигукнула: «Ой, моя сковорода!» — і побігла на кухню. Критики налили вже самі. На кухні зашкварчало з страшною силою. Критики випили без тосту й без затримки, гаразд відаючи, що закуска з’явиться неодмінно коли не після другої, то після третьої. Підчеревини, наперед смакуючи, як він обіграє в своїх вчених працях проблеми міфотворчості з колгоспним бугаєм Міфиком, став пояснювати роль, значення і походження закуски.

— Закуска — це могутній фактор в історії, повинен вам сказати, — випиваючи третю чарку, просторікував він. — Коли хочете, вона помагала завойовувати держави. В східних деспотіях існував цілий ритуал закусування перед обідом. Від перських царів його перейняли турецькі султани. Римляни, які в походах не дозволяли собі зайвої розкоші, все ж не сідали їсти, перед тим не закусивши круто звареними яйцями.

— Ми з Дашунькою курей не тримаємо, бо ніколи з ними возькатися, — сказав Гриша, — так що яєць я вам не запропоную. У нас люблять закусувати салом або раками. Раки і сало — запорука здоров’я. Але сала немає, бо я ще не колов кабана, а раків не наловив, бо ви ж так нагрянули, без попередження…

— На Сході дуже популярні смажені баклажани і холодний баранячий мозок, — не вгавав Підчеревний.

— Дашунька вчений зоотехнік, а не агроном, тому ми баклажанів не розводимо, — знов пояснив Гриша, — а баранів ви не знайдете і в області, бо в нас зона індустріалізації способів розвитку тваринництва, а до барана індустріалізації застосовувати ще нікому не вдавалося. Так що баранячого мозку не буде.

Такі заяви не дуже й розчарували гостей, бо пляшка була висока й містка, а з кухні шкварчало дедалі дужче й дужче.

Ні Слимаченко, ні Підчеревний при всій глибині їхнього наукового світобачення не могли здогадатися, що шкварчало на кухні не сало, не масло, не м’ясо, а звичайнісінька вода, яку Дашунька, твердо виконуючи Гришину вказівку, щедро лила з кухля на розпечену сковороду, лила вміло, з потрібними паузами, неоднаковими порціями, — от тобі цілковите враження, що смажать цілого півкабана і не менше!

Коли ж у пляшці не лишилося навіть двох перчин (їх проковтнув Слимаченко), а шкварчання на кухні досягло, як-то кажуть, апогею, Гриша непомітно озирнувся, і тої ж миті в хаті з'явився дядько Обеліск і закричав:

— Товаришу голово, там у сільраді Зінька Федорівна і ще хтось чи з району, чи з області і питають вас!

— Зінька Федорівна — це голова колгоспу, — пояснив членам комісії Гриша, підводячись з-за столу. — Давайте, щоб не гаяти часу, підскочимо до сільради.

— А як же буде з цим… з цим самим? — пожував свої вуса Підчеревний. — Ми тут про закуски, а…

— І обідать треба, — категорично заявив Слимаченко. — Я звик обідать.

— Я теж звик, — сказав Гриша. — Коли ніхто не заважає. Але обідають усі, а перевіряє кіз хто? Тільки довірені люди. У нас немає часу на розобідування, там нас ждуть.

Критики неохоче підводилися, ще неохочіше йшли з хати, супроводжувані звабливим шкварчанням, Підчеревний зам’явся був, щоб попрощатися з хазяйкою, але Гриша не дав зробити й цього, пояснивши, що тут не до церемоній.

Однак надворі, коли в розпарені голови вдарило пекуче сонце, а кишки заграли таких маршів, що почув навіть звичний до голодування в своєї Хвеньки дядько Обеліск, критики оголосили страйк, на мотоцикл сідати відмовилися і заявили, що хочуть пройтися пішки з товаришем виконавцем.

— Пішки — то й пішки, — не став заперечувати Гриша і поїхав до сільради сам.

А Підчеревний і Слимаченко обскочили дядька Обеліска з двох боків, закричали в один голос:

— У вас тут яке-небудь кафе, чи столовка, чи що-небудь таке є?

— Та є кафе в тітки Наталки.

— То ведіть нас туди мерщій!

— Можна ж було на мотоциклі,— сказав Обеліск.

— Ми не хотіли голову турбувати. Ведіть!

Обеліск повів їх до Наталчиного кафе, але на дверях висіла об’ява: «Зачинено на переоблік».

— Задні двері тут є? — спитав Слимаченко.

— Та де?

— А боковушка?

— Та яка? В нас усе знищено як клас.

Критики глянули один на одного трохи розгублено.

— Де ваш сільмаг?

— Ведіть до сільмагу!

На дверях сільмагу було написано: «Зачинено по случаю поїздки за товаром у райцентр».

— Де у вас тут можна перекусити? — спитав Слимаченко дядька Обеліска.

— А де? Всі в степу, ніхто борщу не варить. Хіба що в дитячім садку.

— Ведіть!

В дитсадку голодним критикам пояснили, що обід давно вже минув, а вечеряють діти вдома. Продуктів ніяких не тримають, щоб не псувалися.

— Та-ак, — покусав губу Слимаченко. — Казав я, не треба було сюди їхати, так таки й не треба було. Які тут у вас найближчі населені пункти?

— Морозо-Забігайлівка — дев'ять верст, — спокійно відповів Обеліск.

— А ближче?

— Зашматківка — сім верст.

— Як туди йти?

— А он через ту гору, побіля складу отрутохімікатів…

Дядько Зновобрать і Гриша стояли на сільрадівськім балконі і дивилися вслід Слимаченкові й Підчеревному, що мало не бігцем долали круту зашматківську гору.

— Ну, вчистили, кажеться-говориться! Отак і треба від чарки відучувати ласих, — вдоволено похмикав дядько Зновобрать.

Жмакіада

Але природа не терпить пустоти, і на зміну сільськогосподарським критикам з’явився товариш Жмак. Перед цим у районі порушилася інфраструктура, тобто завалився від КамАЗа один місток. Однак машина товариша Жмака, випередивши КамАЗ, проскочила той місток. Жмак любив швидку їзду.