Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вигнання з раю 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнання з раю"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вигнання з раю" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 134 135 136 ... 174
Перейти на сторінку:
Чи всі уповноважені люблять швидку їзду? Не будемо узагальнювати, надто що ця інституція, як уже зазначав автор, благополучно відмирає, а тому товариша Жмака слід сприймати як курйоз.

Отже, товариш Жмак мчав до Веселоярська. Може, щоб захистити веселоярівців од нових козоперевіряльників або просто поцікавитися самопочуттям валютних кіз, як дід у казці: «Кізонько моя мила, що ти пила, що їла?» Гай-гай, яка наївність! Кози для товариша Жмака були вже давно пройденим етапом. Він про них забув навіки, заклепав у пам’яті такими заклепками, що не розварив би їх і славетний патонівський інститут. В об’ємній голові товариша Жмака зріли вже нові задуми, там роїлося від таких грандіозних ідей, що ні в казці сказати, ні пером описати. Жмаків шофер вельми гаразд відав, якими задумами повниться голова його начальника і яка вона тяжка від тих задумів і починів. Тому він уже давно прилаштував до переднього сидіння високий і міцний підголівник. Але не помагало й це, бо товариш Жмак здебільшого дрімав то від швидкої їзди, то від доброї закуски в чайних, і тоді голова його теліпалася досить загрозливо. Щоб зарадить тому теліпанню, водій прилаштував ще й ремінець і припинав ним голову товариша Жмака так хитро, що з-під капелюха не було й видно.

Дрімаючи, товариш Жмак вмикав свою потужну свідомість, і в уяві йому малювалися грандіозні заміри, сміливі перевороти в сільськогосподарському виробництві, фантастичні перетворення природи і мало не перевернення світу (з корисною метою, з корисною метою!).

Малювалися йому зелені лани буряків без кінця й без краю, і він над тими ланами лине, мов лермонтовський Демон, але не печальний і безнадійний, а сповнений ентузіазму і енергії творення. Ну, що ми ото копаємо по одному бурячку навіть найпотужнішими бурякокомбайнами? А коли зробити таку машину, щоб одразу накривала соток з десять, обхоплювала кожен буряк зверху, а тоді включався б вібратор і буряки вихитувалися з землі чистенькі, без грунту, тільки пил з них обдимай — і в нутровища машини, де вони перемелюються, перечавлюються так, що в один шнек випихається жом, а в другий витікає солодкий сік, який вези на завод і вари з нього цукор. Таку машину можна б зробити, якби буряки росли рівні, як брусочки. Але ж вони сьогодні мають таку форму, що ніяка техніка їх не бере і ніяка наука не може пригризтися.

Жмак навіть переривав своє солодке дрімання від прикрості і гукав до свого водія, спросоння вимовляючи його коротке ім’я за два заходи, так що виходило мовби по-китайськи:

— І-ван!

— Г-га! — відгахкувався, наче з двостволки, Іван.

— А що, коли б цукрові буряки були рівненькі, як брусочки?

Іван не схвалював експериментів над природою.

— Ось не зачіпайте буряків, а то без сахарю зостанемось, — казав він.

Та Жмак уже не чув нічого, бо линув тепер над ланами кукурудзи, високої, як пальми, а качани на кожній бадилині — як задерті до неба голоблі. Тільки в їхній області цього року кукурудза може дати до мільйона тонн зерна! А ламати ж треба з качанами — вийде мільйонів на два або й на три. Ні техніки, ні рук не настачиш. А що, коли… не збирати? Ну, не всю, а якусь там частину. Пустити туди свиней і хай пасуться. Був же колись один новатор, який привчав свиней до сироїдення. Пускав їх на поле, що вириєш писком — те й з’їси. Правда, там були буряки, картопля — все, що в землі, внизу. Кукурудзяні ж качани вгорі, а в свині очі дивляться тільки вниз.

— І-ван!

— Г-га!

— А що, коли вивести таку свиню, в якої очі б стирчали вгору?

— Як у крокодила?

— І таку жваву, щоб сама собі корм добувала.

— Тоді й нам з вами вуха пооб’їдає!

Вічним скептицизмом Іван тільки зайвий раз підкреслював свою обмеженість, але в машині Жмак не мав іншого співбесідника, тому вимушений був щоразу звертатися до свого водія.

— І-ван!

— Г-га!

— А ти чув міф про Європу?

— Міф? А що воно?

— Ну, це така легенда, красива вигадка…

— Побрехенька?

— Не опошлюй і не вульгаризуй. Міф — це краса і мудрість. У стародавніх греків на міфах будувався весь світогляд. І був такий у них міф про Європу. Звалася так страшенно гарна жінка, в яку закохався їхній верховний бог Зевс. Ну, то він, щоб не ревнувала його дружина, став биком, а Європу зробив коровою.

— Як ту корову не крути, а без кормів не обійдешся, — глибокодумно заявив Іван.

Але Жмак уже його не слухав.

В'їздили до Веселоярська.

— Туди? — спитав для годиться Іван.

— Туди, — поцмокав товстими губами Жмак.

Означало це: до тітчиної Наталчиної чайної, де був персональний прикалабок, така собі скромненька весела боковенька, про яку Жмак любив казати Зіньці Федорівні: «Інтер’єр усуціль імпортний, а харч наш!»

Жмак їв усе тільки чорне. Чорні баклажани, чорну редьку, чорних поросят, сметану від чорних корів, чорних курчат, чорний виноград.

Коли тітка Наталка приносила полумисок, де плавали в сметані підсмажені курчата, Жмак строго допитувався:

— А курчата чорні, домашні, не оті блондинисті з птахофабрики?

— Та чорні ж, чорні! — запевняла його тітка Наталка. — Он і пір’ячко в підрешітці ще збереглося. Мо, показати?

— Вірю й так, — трощачи смачні кісточки, мурмотів Жмак вдоволено. Він знав, що ця злукавлена, як усі веселоярівці, тітка Наталка дурить його, що підрешітка з чорним пір’ячком стоїть у неї напохваті аж он відколи, та, навіть обдурюваному постійно, приємно було показати свою владу бодай на дурничці і вдовольнитися послухом бодай показним.

Наївшись усього чорного, Жмак дозволяв собі дотеп: «Жінок люблю білявих, бо всі чорні — відьми!»

Тітка Наталка з лукавою покірливістю зносила й про відьом, бо ж мала чорне волосся, і ця покірливість теж лила єлей на товсту Жмакову душу.

Після щільного закусування у веселій боковеньці починалася гикавка, тому й доводилося кликати свого шофера по-китайськи:

— І-ван!

Однак сьогодні гикавка напала на Жмака з причин, сказати б, протиприродних: не від пересичення, а від недоситу, або точніше — з голоду.

Тітка Наталка, як завжди ласкаво, всадовила товариша Жмака за стіл у веселій боковеньці, але не метнулася за звичаєм туди, де сичить і шкварчить, а стала біля дверей, що й обіперлася круглою спиною об одвірки.

Жмак не міг стямитися. Стіл голий, як ковзанка, уповноважений за столом, а ця жінка стоїть собі і ховає руки під фартух.

У Жмака від обурення висохло в роті, зашкребло в горлянці, він гнівно відкашлявся:

— Кгм! Кгм!

— Оце дивлюся на вас, — сказала тітка

1 ... 134 135 136 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнання з раю», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Вигнання з раю» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнання з раю"