Читати книгу - "Галка"

Орел і поранені, які могли стріляти, вже салютували з автоматів і з пістолетів.

Хтось урочисто повторював рядки партизанської пісні:

Орел обнімав мене здоровою рукою, стримуючись, щоб не розридатися: усе, що було на серці, в пам'яті, раптом злилося воєдино.

— Стій, хто йде? — гукнув вартовий.

— Вір зінд дойче зольдатен!

— Ми німецькі солдати! — пролунало у відповідь. — Не стріляйте! Ми не воюйм… Ми йдемо в полон.

— Капітуляція!..

— Ніхт шісен! Ніхт шісен! — ще й ще, мов попереджаючи, ґелґотали німецькі солдати.

— Ми не воюйм!..

— Вір капітулірен!..

— Дивись, скільки бісів-анцихристів! — здивувався Орел.

Я підійшов до вартового, перед яким зупинилося зо дві сотні солдатів гітлерівської армії, підняв руку. Наперед вийшов обер-лейтенант:

— Ми шукаємо полон…

— Слухай мою команду! — звернувся я до німців. — Алле зольдатен! Бітте зецен зі зіх! — І запросив «капітулянтів» сісти. Та раптом передумав і гукнув: — Автомати на землю! Вафен штрекен!..

Солдати покірно поклали на траву автомати і карабіни.

— Нехай біси сядуть подалі від зброї, — порадив Орел. — Витягуватимеш затвори, то й за годину не впораєшся. А то ще якомусь стукне в голову вхопити автомат.

— Це так, — погодився я і сказав німцям, щоб ті всілися осторонь.

Німці посідали. Залишився стояти тільки один. Від несподіванки я отетерів: той мав Хвилясту чуприну — вона вибивалася з-під пілотки — Мамонько-Кротов! Упізнав Мамонько й мене. Його права рука, ніби у судорогах, засмикалася і потяглася до кобури з парабелумом. Я не зважився підвести автомат, бо Кротов ніби загіпнотизував мене. Та раптом він присів, дзигою крутнувся, увібравши голову в плечі, кинувся в густий ялинник, петляючи, мов заєць.

Полонені перезирнулися. Якби не вони, я б побіг за Кротовим, але довелося тільки знизати плечима…

Раптовий натужний гуркіт мотора і ляскіт гусениць поглинув усе: сюди прямував танк Т-34, весь обліплений, як вощина бджолами, автоматниками. Між них були і парашутисти Кудрявого, Балтійця. Стоїть на танку також капітан Червоної Армії з білим прапорцем парламентарія, котрий приймав у полон солдатів, що капітулювали.

— Юхан! Друже! Наші біси-анцихристи вже на танк пересіли! Це справді — Перемога! — гукав розчулено і голосно я, дивлячись то на танковий десант, то на пораненого Орла. — Тебе одвезуть в госпіталь. Вилікуєшся, Юхан!..

Кудрявий, Латиш, Короп і. Август стрибнули з броні на землю і кинулися до нас. Поранених ми поклали на броню танка. Радянський капітан повів німецьких солдатів у полон.

«Тридцятьчетвірка» розвернулася і рушила на першій швидкості до траси, а ми пішли слідом за танком.

За кілька гонів ліс скінчився і перед нами розіслалося поле. Зеленіло молоде жито. А в небі сяяло сонце 209-го дня перебування розвідників у тилу противника.

— Німці! — хтось попередив звично. — Дивіться, скільки!..

Та ніхто з нас не скинув з плеча автомат, хоча то справді були вчорашні вороги. Стояли вони гуртами, а поруч — штабелі складеної зброї. По шосе колонами йшли дивізії з генералами на чолі. Одні солдати тюпали, похнюпившись, інші байдуже озиралися на всі боки. Фашистська Німеччина беззастережно капітулювала. Група військ «Курланд» здавалася в полон військам Ленінградського фронту.

Побачивши парашутистів, солдати, що розташувалися на хуторі, підвелися, стали струнко, а офіцер підніс руку до козирка.

Та ми ніби не помічали їх. Ми думали про своє, і кожен намагався дихати глибоко, на повні груди.

У небі ласкаве травневе сонце. Зеленіли ниви між хуторами. А за полями виблискував від роси молодий березняк…

«І це не видіння уві сні. Це — День Перемоги!» — прошепотів я, намагаючись переконати себе в цьому.

Кангар — Дракон, персонаж латиського народного епосу «Лачплесіс».

Мейтинес — дівчина (лат.).

Лудзу — будь ласка (лат.).