Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Трилогія смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Трилогія смерті"

437
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трилогія смерті" автора Рей Бредбері. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 132 133 134 ... 208
Перейти на сторінку:
з відставки. А ще…

І тут запал мій вичерпався.

Док Філіпс стояв із відпалою спідньою щелепою, от ніби я тицьнув йому в руку гранату з видертим загвіздком.

— А що, хтось проти того, аби я зайшов до Нотр-Даму? Я хотів би вилізти нагору й прикинутися, ніби я — Квазімодо. Там безпечно?

— Ні! — надто хутко заперечив док, кружляючи довкола мене, мов пес навколо пожежного гідранта. — Там небезпечно. Ми все ремонтуємо. А всю цю озію плануємо знести.

Тут він крутнувся і відійшов від мене.

— Дурень! Ти з глузду з’їхав! — крикнув він мені й зник у дверях собору.

Секунд десять я стояв, дивлячись на відчинені двері, а тоді враз так і похолов увесь.

Бо розчув, як там, усередині, щось мов буркнуло, потім застогнало, а тоді мов який кабель чи мотуз зашаргав-заторохтів об стіни.

— Док?!

Я зайшов у двері, але нічого в приміщенні не розгледів.

— Док?

Якась тінь мчала нагору, у висоти собору. От ніби десь туди, у сутінь, підіймали великий мішок із піском.

Це нагадало мені, як Роєве тіло погойдувалося над павільйоном № 13.

— Док!?

Пропав чоловік.

Я задивився в тій сутіні на щось схоже на підошви його туфлів, що поковзом рухалися все вище й вище.

— Док!

І тут воно сталося.

Згори щось гупнуло об підлогу собору.

Одна чорна туфля-мокасин.

— Господи Ісусе! — заволав я.

Тоді трохи позадкував і вздрів якусь довгу тінь, котру щось підіймало на соборні небеса.

— Док? — мовив я.

52

— Лови!

Крамлі кинув десятидоларову банкноту моєму таксистові, той посигналив клаксоном на прощання й поїхав геть.

— Геть як у кіно! — сказав Крамлі. — Хлопці-молодці шпурляють на таксі банкноти й не отримують ані цента решти. А їм за це: «Дякую!». Господи Ісусе! — мовив Крамлі, вгледівшись у моє обличчя. — Прийми! Оце прийми, всередину!

І вручив мені пиво.

Я випив і розповів Крамлі про собор, про дока Філіпса та як я почув щось схоже на крик і побачив тінь, що ковзала серед тіней. І про той єдиний чорний мокасин, що впав згори на запилюжену підлогу собору.

— Я щось бачив. Але хто б сказав мені, що саме? — закінчив я свою розповідь. — Студія зачиняється на ремонт. Я мав дока за негідника. Але хтось з інших негідників убив його. А тіла досі немає. Бідолаха док. І що це я кажу? Він же мені зовсім не подобався!

— Боже Всемогутній! — сказав Крамлі. — Ти приніс кросворд із «Нью Йорк Таймз», коли сам знаєш: мені до снаги тільки «Дейлі Ньюз». Ти тягаєш у мій дім мертві тіла, мов кіт, що хвалиться впольованими пацюками. Крими-Рими — й жодної рими. Перший-ліпший адвокат викине тебе у вікно. Перший-ліпший суддя розчерепить тобі голову своїм молотком. Психіатри відмовляться надати тобі привілей шокової терапії. Ти міг би промчати по Голлівудському бульвару, розкидаючи копчені оселедці, й тебе не посміли б затримати за засмічення міста.

— Атож, — понуро-приречено визнав я, впадаючи в депресію.

Тут задзеленчав телефон.

Крамлі передав слухавку мені.

Чийсь голос сказав:

— Шукають його тутечки, шукають його тамечки, розшукують скрізь того паскудника. Чи він на небі, чи ж він у пеклі…

— Ото клятий невловний Вогничок! — заволав я.

І випустив слухавку з руки, от ніби її вибухом яким вирвало. А тоді знову її й схопив.

— Де ти? — закричав я.

Гуммм… дзззз…

Крамлі приклав слухавку до свого вуха й похитав головою.

— Рой? — спитав він.

Я кивнув, мало не падаючи.

Зубами вгризся у найближчу кісточку, намагаючись вимурувати мур у своїй голові перед тим, що насувалося.

Бризнули з очей сльози.

— Він живий, він і справді живий!

— Заспокойся, — Крамлі тицьнув іще якийсь напій мені в руку. — Нахили голову.

Я схилився, щоб він міг помасажувати мені потилицю. Сльози потекли й закрапали з кінчика мого носа.

— Він живий. Хвала Богу.

— А чого ж він не телефонував раніше?

— Мо’, він боявся, — нічого не бачачи, я говорив у підлогу. — Я ж сказав: вони закриваються, беруть студію на замок. Мо’, він хотів, щоб я думав, що він загинув, аби я так говорив, і тоді б мене не чіпали. А ще може бути, що йому більше за нас відомо про Чудовисько.

Тут я сіпнув головою.

— Очі заплющ, — Крамлі досі працював над моєю потилицею. — Рота закрий.

— Боже мій! Він у пастці, йому не вирватись! Або він і не хоче втекти. Ховається. Ми повинні врятувати його!

— Врятуй мою с…ку! — відказав Крамлі. — А в якому ж там він місті? У Бостоні чи на задвірках? В Уганді, на сороковому градусі північної широти? У театрі Форда? Нас там просто застрелять. Там дев’яносто дев’ять чортових хованок, де він може залягти, а ми з тобою бігаймо довкола, мов прибацані пацани, та викликаймо його йодлями тірольськими: «Вийди! Вийди!» Аби тут-таки його й пришили? Іди сам гасай галала кругом студії!

— Страхопуд Крам.

— І хто б казав!

— Ти мені карк зламаєш!

— Ага, дійшло!

Похиливши голову, я дозволяв йому товкти і м’яти всі свої сухожилля та м’язи, відчуваючи, як вони перетворюються на тепле желе. Попри стьмяніння в голові я все-таки запитав:

— Ну, і що?

— Та дай мені обмізкувати все це! Прокляття якесь.

Крамлі здавив мою потилицю.

— Тільки без паніки, — пробурмотів він. — Якщо Рой засів там, на території, то ми повинні роздягати всю ту кляту цибулину шар за шаром, аби розшукати його в належному місці й у слушний момент. Ніякого галасу! А то нас накриє лавина.

Тепер руки Крамлі вже лагідніше м’яли мені поза вухами, по-отецьки.

— Уся ця шарпанина, схоже, якось пов’язана зі страхом студії перед Арбутнотом.

— Арбутнот, — замислено протяг Крамлі. — Я хочу оглянути його гробницю. Можливо, там і знайдеться якась ниточка до цієї таємниці. Ти певен, що він і досі там?

Я випростався і втопив погляд у детектива.

— Ти хочеш сказати: хто лежить у могилі Гранта?

— Так-так, як у тому давньому жарті. Бо ж звідкіля нам знати, чи генерал Грант усе ще лежить там?

— Ми таки й не знаємо. Двічі грабіжники-гробіжники викрадали Лінкольнове тіло. Сімдесят років тому вони були притарабанили його аж до цвинтарних воріт, де їх і накрили.

— Ну, то як?

— Можливо…

— Можливо?! — обурено крикнув Крамлі. — Боже, я відрощу собі більшу чуприну, аби мати що виривати! То ми йдемо перевірити Арбутнотову гробницю?

— Ну…

— Ти мені не «нукай», сто чортів тобі в печінки! — Крамлі люто зашкрябав по своїй лисині, спопеляючи мене очима. — Ти ж мені всі вуха прокричав, що той чоловік на драбині, в ту

1 ... 132 133 134 ... 208
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трилогія смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трилогія смерті"