Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

— Найкрасивіша кицька, — з хрипотою в шепоті він невиразно вимовляє, — найкраща, слухняна кицька, ну, моя кицька.

А коли завалюється на мене вантажем своєї неосяжної туші, я верескую, і він мені в обличчя грубо й агресивно навалює:

— Ну, тепер точно на постійній основі буде. Кицька мені належить, мені, я тепер — господар, — цілуємося укусами, і скоріше, Кулак ніжніший за мене виявляється, — я прям, зрозуміло? Яка ж слухняна кицька.

— Не буде на постійній основі, — обурююсь і напружені біцепси здавлюю, — я... я...

— Ага, — уважні губи мені шию на гак екстазу підвішують і я ногами судомно перебираю, від надлишку сенсорних захоплень. — Ну-ну. З вас двох — тільки кицька шовкова, але цього достатньо.

— Не кажи, — штовхаю його рукою по плечу, і сміюся, коли він зубами мій кулак перехоплює, наче пащею покусує, — па... паскудності!

— Ага-ага — Він відводить сплутане волосся з мого обличчя. Цілую його ніжно в ніс, і Вася мене теж. — А то тобі може дуже сподобатись.