Читати книгу - "Драматичні твори"

Карп о. Та я одно розумію, що тобі грошей треба.

Михайло (провів пальцем по горлу). До 'зарізу!

Макар. Хіба не можна, сину, тут їх підождать? Навіщо терять гроші по чужих краях?

Михайло. Не приходиться: слово дав, що приїду, і вони там ждуть! Як же так? Скажуть: хвастун, мужик, бідняк і... розумієте... справді вийде по-свинськи...

Тетяна. Напиши, що грошей нема.

Михайло. Ну, мамо!.. Більше на мене теряли — поможіть востаннє: дайте п’ятсот рублів!

Макар і Тетяна дивляться на Карпа, Карпо тре голову і розводить

руками.

Брат! Карпо! Ти достойніший із людей! Порятуй!

К а р п о. Де ж я їх візьму? Мені на уборку трави і хліба треба немало, та ще ж, певно, і Петро, і Іван, і Василина попросять... Я не знаю, що робить!

Михайло. Виручай! Послідній раз!.. Тату! Мамо! (Цілує то одного, то другого.)

Макар (до Карпа). Може, позичить у Кравченка; він дітей не учив, то в нього гроші є.

Карпо. Та є то є, так треба процента великого заплатить; знаєте, який Кравченко?

Тетяна. Що ж маєш робить...

Карпо. Ваша воля... Як ви согласні, то я поїду до Кравченка.

Макар. А що ж робить, коли треба.

Михайло (обніма Карпа). Голубчик! Я сам почуваю, як тобі важко тягтись! У мене серце болить, що ми так тебе виснажаєм, але що ж робить? Будь я простий зовсім, не-освічений чоловік — цього б не було; а раз, брат;-вліз в цю шкуру — тягнись за другими!.. При тому, знаєш, директор — дядько, батько — полковник, і знову — Рів’єра... Це знаменитий курорт, там можна зустрітись і познайомитись навіть з міністрами і... і... одно слово: раз на Рів’єрі, то, виходить, чоловік багатий... і... і... не абихто! Розумієш? В душі я демократія всі ці-забобони ненавидю, я рад був би помінятись з тобою... з кожним селянином... і жить тихо, мирно, серед нашої благодатної природи, без всяких витребеньок. Не можна! Течія несе в велике море...

М а к а р. Ох, несе!!.

'І' е т я її а. Чого ж воно несе?

Мака р. Так говориться...

К а р и о. Попробую. Я, тату, візьму у Кравченка, якщо позичить, тисячу; бо.як пе стане на всі видатки, то знову бігать...

Макар. А так! Урожай хороший, якось викрутимось.

Карпо вийшов.

Т е т я її а. Поможи тобі боже!

М и х а й л о. Тату, мамо! Я... я... не знаю, як вам дякувать за цю поміч! Розумієте? Обіщав знатній баришні приїхать... і не поїхать — хоть кулю в лоб!

Тетяна. Захисти тебе цариця небесна! Навіщо все те добро, що ми маємо, здалося, коли через п’ятсот карбованців прпйшлось би убить себе... Цур йому! Не говори так... А коли ж, сину, весілля? Ти зарані дай нам звістку, щоб ми приготовились. Треба ж весілля одбуть гучно, щоб усі знали і бачили, на кому ти женився.

Михайло. У нас, мамочко, ніякого весілля не буде! Тепер не така мода, що колись була, особливо серед знатних людей, де я беру собі жінку.

Макар. Як, нема весілля?

Михайло. Нема.

Тетяна. І не вінчаються?

М н х а й л о. Ні, вінчаються! Тільки після вінця молодий і молода зараз на поїзд і поїхали там куди па неділю чи й на місяць.

Макар. Он як! Все не так, як у людей.:.

Тетяна. То це ми не погуляємо і на твоїм весіллі? І невістки не побачимо?

М и х а й л о. Як можна? Я потім зберусь і приїду до вас, або ви приїдете до мене, та й побачимось...

Тетяна. Дивно якось! Не знаю, що й сказать! Може, воно й добре, а тільки щось у мене до такої моди серце пе лежпті». Ікч'ілля в дорозі, па поїзді! Ні людей, пі музик — це не весілля!

Макар. Пам’ятаєш,-стара, як ми весілля справляли?

Т е т я н а. /Два тижні. Покійний тато аж заслабли.

Макар. Людей, як комашні; гвалт, співи, музика тне; спершу молодь, а потім старі такі танці затинали, що землі в коліно вибили на подвір’ї. Згадав і наче помолодшав сам. (Цілує Тетяну.)

Тетяна (сміючись). Отакої! Мало не сорок літ, як побрались, а він цілуватись!

Михайло. Ха-ха-ха! Так ми справимо знову ваше золоте весілля (Позіхає.)

Тетяна. Може б, одпочив, сину? Там у Явдохи гарно, ані мушки, і холодок.

Михайло. Ні, мамо, вже нерано, скоро й вечір.

Входе Т е р е ш к о.

ЯВА III

Ті ж і Т е р е ш к о.

Т е р е ш к о. Здорові були! З неділею, сестро!

Тетяна. О, брат Терешко.

Цілуються.

Де ТИ ВЗЯВСЯ?

Терешко. Навмисне приїхав. Здоров, Макарю!

Цілуються.

Чув ще позавчора, що приїдуть учені племенники, взяв свого Матюшу та й поїхав, щоб побачитись! А це ж, певно, Михайло?

Михайло. Я, дядюшка!

Терешко. Пан, справжній пан, страшно і підступать! Поцілуємося, чи що?

Михайло. Аякже! Я для вас не пан.

Цілуються.

Терешко. І пахне паном, єй-богу! Вусп пахнуть наче мнятою чи любистком.

М и х а й л о. ^(а-ха-ха!

Терешко. Гарний! А мундир — бач який!.. Ну, вже і я своїх меншеньких учу, може, і мені бог пошле щастя діждатись такого пана! Матюша перейшов у перший клас! Бідовий! Там, брат, чита, заслухатись! Оце недавно читав у чайнім домі трезвості 7, та так йому плескали, що ой-ой! У нас село величезне, так трезвість театр поставила, і самі наші парубки і чоловіки, які помолодчі, роблять представлення. Все іде за приводом нашого писаря: він перше служив у театрі, а тепер писарем, так зна це діло. Скоро все містечко буде представлять!.. І нічого, розважають; оце зимою підеш — ніч довга, а там і не оглянешся: трохи послухаєш, трохи поспиш, диви — і півні заспізали!

Михайло. Це добре, дуже добре, що в селі є театр,— корисна розвага!

Т е р е ш к о. Одно погано, що менше стали прясти і ткать: як представлення, то вже і ткач, і пряхи там!

Макар