Читати книгу - "Драматичні твори"

Т е р е ш к о. Вернувся? І що ж, дослужився до якого чина?

Макар. Старший писар.

Т е р е ш к о. Слава богу і за це! Все ж не простий мужик. Писар, брат, тепер важна птиця. От забалакався, а коні стоять нерозпряжені і Матюша сидить на возі. Я зараз. (Іде.)

Мака р. Стривай, я звелю, щоб робітники розпрягли, а Матюша нехай іде в хату! (Виходить.)

Т с т я п а. А я вам дам пообідать.

Т е р е ш к о. Спасибі, сестро! Я такий, що >й сам би сказав, якби їсти хотів. Ми з Матюшею у Балабанівці, у мого кума, добре пообідали. Коней попас і пообідав! (Виходить.)

ЯВА IV Тетяна і Михайло.

Т є т я п а. Що ж би я своїй невістці подарувала? Так все наскоро, що її пе придумаєш; та я, сппу, і пе знаку, що можна подарувать знатній та ще багатій панночці?

Михайло. Краще, мамо, нічого. Бо подарунок «треба зробить не менше як в сто карбованців, а де ви їх візьмете, коли і мені треба дать, і тому, і другому... Нехай уже колись те зробите, як менше буде розходу.

Тетяна. Ні, сину, не можна так. Мені покійний батько Макарів, ваш дід, як я ішла під вінець, подарував самими червінцями сто карбованців. Так вопи і лежать у мене; то я тобі, сину, віддам, а ти від мене подаруєш їх своїй... як її звуть?

Михайло. Наташа... Наталка!

Тетяна. Еге, еге, Наташі! Подаруєш їй, щоб вона знала, яка у тебе приязна мати; хоч і проста, а обіход, мовляв, знає.

Михайло (цілує в обидві руки). Спасибі, мамочко! Це мені дуже приятно, і Наташа буде он як рада.

Ті ж, Макар, Терешко і М а т ю ш а.

Терешко (тягне за руку Матюшу). Та не соромся! Іди, іди, Матюша! Що ж, що він губернський учитель? Нічого! А все-таки двоюрідний брат тобі. (Вводе.) От глянь! Бач, який мундир? Такий і в тебе буде. Будеш учитись — будеш паном! Тільки не цурайся, сукин син, батька. Ну, здоровкайся!

Матюша незграбно, по-дитячому, спершу одводить, а потім приставля праву ногу до лівої. Михайло цілується з ним.

Уштивий, поштивий — вже й воно на щось закандзюбилось: бач, як ногу приставив... Сказано — наука! Одно мені боязко: отак учиш, учиш сучої пари дітей з посліднього, а потім, дивись, вийде такий супис, як Білоконенко! Ти знаєш, Макаре, Білоконя?

Макар. Сидора?

Терешко. Еге! Син його тепер, брат, у війську, рот-містер, шкадроном командує! Не абищо, а все ж таки син! Білоконь же на нього скільки потратив! Одного коня купив за триста рублів. І що ж би ти думав? Поїхав старий до нього аж у Варшаву, так що ж? Він його, супостат, не приняв! Були гості, охвицери, так аж поки не розійшлись гості, старий сидів на кухні з денщиками? А? Ну, вже б я не подивився, що він рогмісте-р!

Михайло. Скотина!

Терешко. Атож! Твар нечувственна! Посоромився батька принять при всіх, а? Ти мені, вилупок, гляди! Я, брат, сердитий і палений! Я не Білоконь! Вернувся додому і давай хлипать, що син дуже запанів. Кислиця дурна! Я б його при всіх охвицерах... Нехай би тільки одважився зневажити мене! Хто тебе родив?. Я! Хто тебе вивчив? Я! Хто тебе ротмістером зробив? Я! Та за чуба, та в морду! Отак їх треба учить, щоб проти роду поса не драли! Чуєш?

М и х а й л о. Хто соромиться простоти свого батька чи матері, простоти свого роду — такого не варт і чоловіком назвать!..

Терешко. Чуєш? Бач, он мундир який; губернський учитель — це тобі не яка-небудь свиня, а поштивий до батька, до неньки! Гляди мені!

Матюша. І я буду поштивий, от побачите!

Терешко (ніжно). Ах ти, каналія! Та я знаю, що ти гарний хлопчина; це так говориться, що бач, які є виродки!.. А як він читає? Чудово! Ану, прочитай, Матюша, напам’ять «Гуси» 8!

Матюша. Та я зіб’юся!

Т е р е ш к о. Ну, ну, сміливо!

Вбіга Василина.

ЯВА VI

Ті ж і Василина, а потім Іван, Петро і Демид.

Василина (до Михайла). Можна?

Михайло. Ідіть, ідіть!

Т е р е ш к о. Перебили.

Василина. От якби ти, Михайло, почув, як наш Іван співає. (Побачила Тереиіка.) Здається, дядько Терешко.

Т е р е ш к о. Уже й здається! Та він же, він, не який лисий чорт! Бач, як виросла за рік! Дівка, хоч сьогодні заміж! (Цілується.) Діждала, сестро?..

Тетяна. Слава богу! (Утира сльози.)

Терешко. Чого ж плакать? Танцюй, радій! Ех, ти! А це мій Матюшка, Василино.

Матюша так само ногу приставляє і цілується з Василиною.

Це твоя сестра, двоюрідна сестра. Бач, яка панянка вийшла, а все через те, що вчилась. Ну, читай же «Гуси».

Входе Іван, Демид і Петро.

Помішали знову!

ЯВА VII

Т і ж, І в а н, Д е м и д і Петро.

Всі. А! Дядько Терешко! (Цілуються.)

Терешко (показує на Демида). А це ж чий? Може... (Підморгує до Василины.) Га? Ха-ха-ха!

Демид. Та ви мене знаєте, учитель Демид.

Т е р е ш к о. Паньків?

Д е м п д. Еге!

Т е р е пі к о. Знаю, знаю. Здоров будь. (Цілується.) Ай, бравий козарлюга! Може, неправда, Василино?

Васплппа соромиться і ховається за спину матері.

Отак! То й учені соромливі, а я думав, що тільки наші дівки раків печуть. Ну, ну, пе буду Що ж, Іване, добра московська каша?

І в а н. Добра, дядьку, тільки дома краща.

Терешко. А звісно! (Цілується з Петром.) Прокурор, чи хто ти будеш?

Петро. Ще не знаю, ще тільки поїду на службу. Макар. Кандидат прав.

Т е р е ш к о. Еге, еге, розумію... Я й сам, брат, кандидат на старшину, а ти, виходить, кандидат па прокурора! Макар. Всі права має!

Михайло. Ну, заспівайте що-небудь! Я так люблю українські пісні!.. І я підтягну.

Терешко. І я люблю! У нас у трезвості чудово співають по-нотному! Писар наш ловко ноту знає, ну і муштрує.

Петро. Іване, заспівай! Чудово співає!..

Васили н а. Співай, Іване!

Іван. Підтягуйте, то й я буду.

Василина. Сам, сам!

І в а н. Гуртом краще.

Терешко. Гуртом.

Всі співають. Іван виділяється,