Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Ермай Гемі, — відповів батько.

Це ім’я, не дуже схоже на ім’я, стало новим ім’ям доньки конюха. Воно означало «безіменна зернинка». Усі розсміялися.

Ермай Гемі також засміялась.

У цей момент мій старший брат уперше заговорив до моєї дружини. Він сказав, холодно посміхаючись:

— Щойно з’явиться красива жінка, як усі інші навіть імен позбавляються! Це дуже цікаво.

— Красу можна бачити, — відповіла Тхарна, сміючись. — Так само, коли в світі з'являються розумні люди, ті, кого інші вважають дурнями, втрачають будь-які перспективи.

— Так влаштовано світ, — вже не зміг засміятися брат.

— Це — всім відомо, — відказала Тхарна. — Так само, як і те, що в світі бувають тільки туси-переможці, а переможених туси не буває.

— Це туси Ронггонг програла, а не туси Мерці.

— Так, — відповіла Тхарна, — старший брат дійсно розумна людина. Усі туси сподіваються мати його в суперниках.

Така відповідь означала, що брат знову програв.

Коли всі розходилися, брат схопив мене за руку:

— Ця жінка занапастить тебе.

— Замовкни, — відповів батько, — людина тільки сама себе може занапастити.

Тоді брат пішов. Коли ми залишились із батьком сам на сам, він не міг знайти доречної теми для розмови.

— Навіщо ти наказав мені повернутися? — спитав я його.

— Твоя мати скучила за тобою, — сказав він.

— Месники родини Мерці з’явилися, — сказав я. — Два брати хочуть вбити тебе й старшого брата. Мене вони не наважились убити, тільки запросили випити горілки.

— Я думаю, вони не знали, як до тебе ставитись, — сказав батько. — Хотів би я спитати в них, чи це так і чи це тому, що інші вважають тебе дурнем.

— Батько теж не знає, як до мене ставитись?

— Ти, врешті-решт, розумна людина чи дурень?

— Я не знаю.

Ось таким був стан справ, коли я повернувся додому. Ось так вони ставились до звитяжця, який зробив родину Мерці ще сильнішою.

Мати в кімнаті розмовляла з Тхарною про жіночі справи, що не мають жодного значення, і вони ніяк не могли наговоритися.

У той вечір, коли я щойно повернувся додому, я один розтягнувся на поручнях на терасі й задивився на місяць, що повільно сходив на присмеркове небо.

Коли місяць повністю вийшов, він попростував далі крізь тендітні хмарки.

Якась жінка в замку заграла на варгані, тож у просторі завис його тужливий голос.

Я обійшов замок.

Соднам Г’ялцен, Аїр та Санг’є Дролма перебували в оточенні великої кількості слуг. У них був такий вдоволений вигляд, ніби вони самі вже не були слугами.

Старий кат низько мені вклонився:

— Паничу, для мого сина була велика користь супроводжувати тебе.

— І я те ж саме хочу сказати, — запричитала мати Соднама Г’ялцена, притискаючись чолом іззаду до моїх чобіт.

І якби я не відійшов, ця жінка вимазала б усі мої чоботи в свої шмарклі й слину.

На майдані мене зустріли гарячими вітаннями прості люди. Проте сьогодні я не був готовий знову роздавати їм цукерки. У ту мить я побачив літописця. Увесь цей довгий час, поки мене не було в замку, я найбільше сумував не за родичами, а за цим без’язиким чоловіком. Тепер Вангбо Єшей сидів у холодку під волоським горіхом на краю майдану й злегка усміхався мені. По його очах було видно, що він теж скучив за мною.

— Молодець! — говорив він до мене очима.

Я підійшов до нього й запитав:

— Вони повідомили тобі про мої справи?

— Справжнє діло завжди буде на слуху.

— Ти їх записав? Усі записав у