Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

Є в мене одна підозра, що тварини мутували під дією раксаніту і вижили лише ті, хто зміг пристосуватися, а саме - стати псіоном. Це для псіона раксаніт у таких кількостях не небезпечний, а лише корисний. 

            Нарешті через дві з половиною години після того, як ми вирушили в дорогу, перед нами з'явилися два човники, які розташовані за кілька сотень метрів один від одного. Один із човників був повністю вкритий зеленню, яка за довгий час перебування тут майже повністю приховала його під своїм покровом.

         А ось другий човник, той, який належав теократам, лише починав обростати травою. Насамперед я хотів оглянути човник тіїсців. Вони все ж таки тут уже дуже давно були.

       - Я до цього. Хто зі мною? - через секунду до мене рушила Кендра. 

       - Я з тобою, мене наш кіборг уже дістав своєю балаканиною,- вимовила Кендра,- ти хоч говориш лише у справі.

       - Ну спасибі,- хмикнув я і взявся до роботи.

          Насамперед треба було почистити човник від рослин. За минуле століття він весь був вкритий землею в пару десятків сантиметрів завтовшки і травою поверх неї. 

          Телекінезом вдалося за кілька хвилин очистити двадцятиметровий човник тіїсців.  Метал за століття під землею не постраждав зовсім, все ж він був розрахований на куди більш агресивне середовище.

         Але якщо корпус виявився повністю неушкодженим, то енергосистеми човника явно вийшли з ладу. Або, можливо, в реакторі просто закінчилося паливо. На жоден запит човник не відповів.

          Можна було розкрити його силою за допомогою моєї вродженої здатності та телекінезу. Але цілком імовірно, що нам доведеться на цьому човнику залишати планету. А тому варто було бути обережнішими.

          - Кендро, обійми мене,- звернувся я до дівчини.

          - Фіск, ти зовсім уже дахом поїхав? - запитала мене дівчина, - З чого це я маю тебе обіймати? Може, ще по голівці погладити і пісеньку заспівати?

           - Кендро, просто обійми мене,- зробив я інтернаціональний жест "рука-обличчя",- Я не хочу ламати двері, а значить, треба скористатися артефактом, а для того, щоб розтягнути його дію на двох, потрібен фізичний контакт.

           - Так би відразу й сказав, а то "обійми мене".   Я вже думала, що ти вже зовсім того.

          - Кендро, ти стала щось надто балакучою, не хочеш всередину човника - залишайся тут. - відмахнувся я від дівчини, збираючись активувати артефакт.

          - Я з тобою.- сказала вона і, знявши рукавичку, торкнулася мене.  За кілька секунд поруч зі мною стояв ще один я і, судячи з ментального фону, у другого мене сильно боліла голова. 

          Не ставши довго чекати, я активував артефакт і за допомогою телекінезу проніс нас двох крізь шлюз човника. Уже всередині я поставив нас на палубу і відключив артефакт. 

          Кендра теж не стала гальмувати і відразу ж перетворилася на себе. Щоправда, головний біль у неї все ще був, але над цим уже щосили працювала її нейромережа. Нейромережа у неї, до речі, була індивідуального виконання, спеціально, щоб під час перетворень залишатися працездатною. 

        За час, що минув від посадки човника, мало що змінилося. Хіба що три людини перетворилися на скелети в скафандрах.  Загалом же все залишилося на своїх місцях.

       Підійшовши до панелі управління човником, я розкрив її кожух і швидко знайшов кабель живлення. Звісно, забезпечити весь човник енергією я не зможу, але ось живити панель управління разом із банками даних - цілком. 

        Підключивши через роз'єми нейромережі кабель живлення до себе, я активував панель управління. На ній було настільки давнє програмне забезпечення, що, перш ніж воно увімкнулося, довелося чекати кілька хвилин.

         Мене насамперед цікавили останні моменти життя екіпажу човника. І інформація мене не потішила, усі загинули, намагаючись втекти від чогось невидимого. 

          Навіть ця трійця, яку залишили на чергуванні в човнику, померла від монстра, який напав на них, коли вони стали голодувати. Полетіти ж вони не могли тому, що не вміли, а обидва пілоти опинилися зовні, і ця трійця їх не пустила всередину, сподіваючись, що таким чином вони врятуються від нього.

          Підсумок відомий. Вони всі мертві. Запуск діагностики систем був неможливий через брак енергії, але й так було зрозуміло, що шанси на підйом човника в небо мінімальні.

       Кендра, поки я вивчав записи в кораблі, скопіювала зовнішність померлого. Це виявився чоловік понад два метри зросту, весь обтягнутий шкірою, немов він був скелет. 

        Але, крім зовнішності, Кендра нічого не отримала від нього. Хіба що кілька образів якоїсь дівчини і більше нічого. Усе ж таки з моменту їхньої смерті минуло вже дуже чимало часу.

       - Гадаю, час іти до другого корабля,- вимовив я.

       - Знову обіймашки? - скривилася Кендра. Її зрозуміти можна було, торкаючись до мене, вона копіювала мій організм, а оскільки я живий, вона отримувала сильний головний біль.

       - Цього разу обійдемося,- відповів я.- Тут є ручне відкриття люка зсередини. - попрямував я до аварійного механізму.

          Варто було прокрутити кілька разів спеціальний важіль, як люк почав зі скрипом відкриватися. На повне відкриття пішло не менше десяти хвилин, за цей час скрип мене настільки дістав, що я навіть тимчасово відключив собі слух.

         Вибравшись назовні, я з полегшенням видихнув. Все ж перебувати в закритому просторі зі старими трупами було не дуже приємним проведенням часу.  Трохи подихавши свіжим повітрям, я попрямував до другого човника. Той уже був розкритий і, мабуть, Галон був уже всередині.

         - Є щось цікаве? - запитав я в нього, коли піднявся на борт. Човник, на відміну від попереднього, був цілком собі робочим. 

         - Тільки кілька трупів і все. А так хороший човник-сімка. Запасу палива в реакторі вистачить ще на кілька років роботи в режимі гібернації, в якому він і був увесь цей час з моменту смерті теократів. Якщо ж використовувати його по максимуму, то на рейсів п'ять на колонізаційний корабель палива вистачить. Також можна запустити аварійний гіпердвигун. Але всього три стрибки на десять світлороків кожен. Це максимум, на що він здатен.