Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

у плюшеве крісло із заплющеними очима.

— Ця кімната не захищена, — сказав Котьяр з акцентом, екзотичним для вух Боббі. — Тут не варто обговорювати

делікатні теми. Для таких розмов ми захистили вашу особисту

кімнату.

— Це пастка, — сказала Боббі.

— Скільки ще ми будемо повторювати цю херову мантру? —

спитала Авасарала і нахилилася вперед, просвердлюючи Боббі

поглядом.

— Вона має слушність, — тихо додав Котьяр, очевидно, не

радий обговорювати такі питання в незахищеній кімнаті. —

Я вже нарахував на кораблі чотирнадцять членів екіпажу, і, за

моєю оцінкою, це менше від третини загальної кількості. У мене

команда зі шістьох для вашого захисту...

— Сімох, — перервала його Боббі, піднімаючи руку.

— Як скажете, — кивком продовжив Котьяр. — Сімох. Ми не

контролюємо жодну із систем корабля. Вбити буде не

складніше, ніж задраїти нашу палубу і викачати повітря.

Боббі показала на Котьяра і сказала:

— Бачите?

Авасарала зробила рукою такий рух, ніби відмахувалася від

мух.

— Як справи зі зв’язком?

— Солідний, — сказав Котьяр. — Ми встановили приватну

мережу, і нам виділили запасний вузький промінь і антену під

ваше особисте користування. Пропускна здатність значна, проте

ми будемо відлітати від Землі й легка затримка буде

збільшуватися.

— Добре, — сказала Авасарала, посміхнувшись уперше, відколи

вони піднялися на корабель.

Уже якийсь час вона не виглядала стомленою і перейшла до

того стану, коли втома стає стилем життя.

— Тут нічого не захищено, — сказав Котьяр. — Ми можемо

захистити нашу приватну внутрішню мережу, але, якщо вони

стежать за вхідним і вихідним трафіком через виділену нам

антену, то не зможемо цього виявити. Ми позбавлені доступу до

керування кораблем.

— І, — підсумувала Авасарала, — саме тому я тут. Запечатати

мене, відправити у тривалу подорож і читати всю мою остогидлу

пошту.

— Ще пощастить, якщо це весь їхній план, — сказала Боббі.

Думки про втому на обличчі Авасарали нагадала їй, яка

змучена вона сама. Боббі відчула, що на мить кудись відпливає.

Авасарала закінчила щось говорити, а Котьяр кивнув і відповів

«так». Вона повернулася до Боббі й запитала:

— Ти згодна?

— Га, — Боббі спробувала подумки відкотити розмову назад, але їй не вдалось. — Я...

— Ти фактично падаєш зі свого довбаного стільця. Коли

востаннє нормально висипалася?

— Мабуть, десь тоді ж, коли й ви.

«Востаннє, коли були живі мої солдати і ти не намагалася

вберегти Сонячну систему від полум’я». Вона чекала наступну

уїдливу репліку, наступне зауваження, що вона не здатна

виконувати свою роботу, якщо така ненадійна. Така слабка.

— Слушно, — сказала Авасарала.

Боббі відчула ще один маленький приплив приязні до неї.

— Сьогодні Мао влаштовує святкову вечерю, щоби привітати

нас на борту. Я хочу, щоб ти й Котьяр пішли зі мною. Котьяр

буде охоронцем, тому із загрозливим виглядом стоятиме біля

стіни.

Боббі засміялася, перш ніж змогла стримати себе. Котьяр

усміхнувся і підморгнув їй.

— А ти, — продовжила Авасарала, — ти будеш там як моя особиста секретарка, щоб розговорити народ. Спробуй промацати

екіпаж і настрій на кораблі. Добре?

— Прийнято.

— Я помітила, — Авасарала взяла той тон, до якого вдається, коли просить про неприємну послугу, — як старший офіцер

витріщався на тебе, коли нас зустрічали біля шлюзу...

Боббі кивнула. Вона теж помітила. У деяких чоловіків фетиш

на великих жінок, і Боббі було лячно подумати, що він може

бути членом цього племені. У таких часто невирішені дитячі

комплекси, тому зазвичай Боббі трималася від них подалі.

— Може, за вечерею якось розв’яжеш йому язика? — закінчила

Авасарала.

Боббі засміялася, очікуючи, що інші теж засміються. Навіть

Котьяр дивився на неї так, ніби Авасарала попросила про цілком

прийнятну послугу.