Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Нас розписують у перерві між іншими запланованими реєстраціями.

Сан Сергійович роздратований і обурений, Ваня моторошно суворий і серйозний на вигляд, а Маринка з нами на одній хвилі.

Вона в бігудях прийшла в РАЦС, загалом, вона — найкраща подруга Аліси.

Я і вона відразу знайшли спільну мову. Виявилося, що в оточенні феї є людина, яка теж вважає, що на Алісу управа потрібна. Міцна, як я. Маринка тільки лише деякі функції могла виконувати, особливо після того, як заміж вискочила.

Сан Сергійович шукає в оці смітинку, коли чоловік Марини уже до РАЦСу під'їжджає. Вони всі відразу у Васильків поїдуть, бо ми все переінакшили. Славко тримає непогане СТО, і мої пацани тепер там конячки обслуговуватимуть. А що — все в родину!

У селищі я вже трохи закидаюся коньяком. Бо збираюся ігнорувати напортачене канібалами, не хочу собі настрій псувати. І взагалі, клякну щось. Аліса скоро має приїхати, і церемонію почнемо: з аркою, рядами стільців з боків, маршем і моїм очікуванням на неї біля кінця проходу, всипаного пелюстками.

Стою, чекаю.

Ваня вже разів двадцять озирнувся.

Блін, ця нервова нога — заразна холера, мабуть, я від Аліси підхопив. А взагалі я забув запитати, чи перевіряла вона її, чи робила рентген, бо ненормально, що та дригається постійно і на погоду болить.

Врубають потрібний музон.

Ну це тому що Аліса в білій сукні підходить до лінії лілового шовку, і Сергій Степанович палицею пелюстки роздратовано розганяє.

Вони повільно йдуть, але вже наближаються, а я щось із кожним їхнім синхронним кроком гірше бачити починаю.

Фея моя усміхається м'яко й гарно, звісно, чого не усміхатися, коли ти — ідеальна?

Вона реально чарівна в цій сукні, як тістечко, точніше — зовсім нереально.

Для мене могло б бути загадкою, як її цицьки туди втиснулися, але взагалі-то ні, не загадка, тому що в мене туз у рукаві прихований, і я сьогодні витягну його.

Розпрямляю плечі, бо вона якраз майже до мене доходить. Ванька допомагає дідусеві сісти в першому ряду і палицю прилаштувати.

Аліса на мене очі підіймає, коли прямо навпроти стає.

І ми одне на одного ось так і втуплюємо очі, поки балаканина розвивається.

Так сталося, коли ми на центральній вулиці Василькова стояли, коли вітрини постріляли. Тільки тоді ми постійно намагалися погляди відвести, але все одно до однієї точки поверталися. Ось до цієї. Коли думаєш, що скінчишся від нервів, від інтенсиву, від незрозумілостей, але відвести очі все одно не можеш.

Я цілую її відразу після того, як Аліса згоду дає, — ні, ну чого ще чекати? Єгор Лін і Маринка улюлюкають, як очманілі, і навіть музика, зафігачена натяжно усміхненим тамадою, не може перекрити їхні дикі крики.

Коротше, я її на руки підхоплюю, і на емоціях вона букет прямо в сидячих гостей закидає. Він точно зараз якійсь бабі в обличчя потрапить, але ні, джентльмен Фрезь букет перехоплює, якраз за мить до зіткнення зі стіною тоналки на обличчі сусідки.

Ржемо з моєю дружиною тепер над виразом пики денді-мільярдера. Але Аліса мені плече пхає. Гаразд, згоден, Коля одразу почав виглядати збентеженим від повороту. На букет дивиться, наче паралізований миттєво. Я ще раз мою фею цілую, але дехто заважає…

...по черевику щось стукає мені.

Палиця престарілого прусака, звісно ж.

— Крайній термін показу виписки з усіх банківських карток — завтра! І ні хвилиною пізніше!

— // —

У фруктовому саду не знайшлося достатньо просторого кута для розмаху столів, тому ми всі сидимо досить близько. Зате сцену звідси добряче видно, а от танцпол дещо недолуго осторонь облаштований.

Дозволяю Вані віскі бухнути, поки Аліса приймає вітання від Марії Георгіївни та її чоловіка. Ця нестерпна жінка переконує всіх навкруги, що ми зійшлися з Алісою лише тому, що були змушені вдвох її корову рятувати. Краще б корова на весілля прийшла замість неї, їй-богу, досить мила й терпляча тварина, між іншим.

До Кареліна я ще не дійшов і не збираюся, до речі. Це Фрезь вмовив фею, щоб вона вмовила мене його запросити.

Сидить із дружиною своєю, на непоганих місцях, а я їх набагато далі посадив! Кажуть, вона його підстрелила.

Господи, сподіваюся, це правда. Вона відразу залітає в мій список топ-5 улюблених людей.

Насильно Алісу до себе повертаю, тому що ці жителі Василькова — знахабніли вкрай. Це моє весілля взагалі-то! Наречена зі мною буде сидіти поруч.

Коли веселощі розходяться багатокаскадним шумом, а на фруктових деревах переливаються теплим світлом вогні, жива музика перетворює багато розмов на перекрикування.

Аліса цілує мене впевнено, обхопивши долонями обличчя. Я вже до цього часу всю помаду з'їв, гам-гам. Але її звичайний блиск смачніший.

Раптом на сцену Єгор Лін проривається, і мало не силою мікрофон у співачки забирає. Музиканти ззаду думають, він збирається виступати— рок-зірка ж, — але він на них шикає і кричить, щоб йому слово дали.

— Збираюся сказати! — Він горло прочищає. — По-перше, спасибі, Алісо і Кулаков... точніше, Василь, що запросили нас усіх. Від душі подяка! Бажаю вам щастя, здоров'я, і завжди таких веселощів і любові, звісно! І Ваня! Ти — крейзі офігенний чувак!

— ... по-друге, — горло в нього щось зовсім захрипло, — хочу... По-друге! Я маю сказати дещо. Прямо зараз! Павло... Павло, я запрошую тебе на танець. — І раптом кричить просто в мікрофон: — Якщо не погодишся, то це все! Все!

І дивиться, звісно, на директора церковного хору. Ну, тому що Павло — це він.

Я пориваюся встати, а Аліса мене не тільки зупиняє, а й дивиться застережливо і насуплено.

Я не зрозумів тут. Вона що, думає, я не знаю, що Єгор — гей? Я що, підпустив би когось так близько, щоб він їй обіймашки дарував, не знаючи, що він за іншу команду грає?

Або що, я типу проти? З чого б це. Ні, я особисто не "за", але в цьому питанні конкретика потрібна!