Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

— Васю, — попереджувально вона заводить, — сядь, будь ласка. І досить...

— Що досить? Ти подивися на пику цю, цапобороду, як сидить пихато!

Цей Павло щось не поспішає ні до сцени, ні з відповіддю. Він тут ще носом крутити буде. Щось мені це не подобається, а чим йому Єгор не догодив, га? Вічно нещасному музиканту мізки полоскав, та все селище в курсі!

— Ти відповідай давай, — кричу церковному хану через шість столів, — чого чекаєш? А ну на танцпол давай топай!

— Коханий, давай не втручатися, це не наша справа, — воркує мені на вухо і до щоки притискається.

А чого це одразу не наша справа. Дуже навіть наша. У нас на весіллі сумних історій не буде.

Перший танець ми з феєю вирішили не робити, але в якийсь момент вона витягує мене на танцпол. Інтенсивно тупцюємо де-не-де, цілую їй волосся. Фрезь кружляє Міру Никонівну, вони обидва вправно витанцьовують, навіть лінії виробляють усілякі. Сан Сергійович із дружиною теж тупцюють, а ворожку Далю запросив Лешей, і захоплено слухає її, і постійно шокованого вигляду набуває...

Стоп!

А що на моєму весіллі робить шизик Лешей, трясця!

Як тільки розбиратися йду, так бачу... що з моєю дитиною Карелін розмовляє.

З. Моєю. Дитиною.

Метеором траву випалюю, поки тупаю до них.

Пер-мафіозі якось дивно на мене дивиться. Дружина в нього: без горшка — два вершка, з дуже серйозним обличчям. Беру Ваню за плечі відразу.

— Наші вітання, звісно, — заводить одразу розумник вишколеним голосом. — І, мабуть, найкраще весілля, на якому я бував.

— Ну, я на твоєму не бував, тож важко порівнювати.

— А нема з чим порівнювати, — усміхається його дружина, — у нас практично не було весілля.

Чесно, я думав, що мене просто не запросили, як завжди. Ну гаразд. Куди б я тоді без Аліси пішов і навіщо.

Карелін проникливим поглядом окидає Ваню, але язик при собі тримає. Нехай тільки слово...

— Дякую за запрошення, — пишається.містер Ввічливість

Збираюся прямо заявити, що дякувати він має своєму дружбану, але Ваня першим заговорює:

— А вони всіх покликали. Ну майже всіх. Директора дитбудинку — ні, тому що його вбили.

— Не "вони", а ми, Ваню. Ти ще другу версію списку від руки писав, пам'ятаєш? А директор давно помер.

— Той дитбудинок, навколо якого... усе й крутилося? — цікавиться Карелін, і щось посмішка з нього так і пре.

— Це не Кулак директора вбив, — раптом заявляє підліток. — Усі так думають, але це неправда взагалі.

Що це на нього нашло. Ну от, дві хвилини поговорив із південним «аристократом», і ось вам результат.

— А хто ж тоді? — не приховує цікавості Карелін.

— Дід Піхто, — тягну дитину за собою, а то зараз ще сам у вбивстві зізнається.

— Василю! — окликає мене британський невдаха. Дивлюся на нього з дружиною, і от не могла вона його гарненько пристрелити, назавжди, наприклад?

— Ти мені винен, — киває він. — Але вважай, ми — квити.

— Послугу тобі зроблю, як обіцяв, не парся, і благодійності тут не треба, ага.

— Я не про послугу з минулого, — усміхається він. — Я про те, що тобі легалізуватися довелося, і ось ми всі тут опинилися. Іване, до побачення, приємно познайомитися. Ми підемо вже, бо не будемо в столиці зупинятися.

От би такого нахабства отримати! Можна подумати, це прямо його заслуга, що я легалізуватися вирішив. Ні, просто немає меж почуттю власної величі в цього невдахи.

Аліса сміється разом із консультантом Вітею над якимись фотографіями, і я її прямо з танцполу тягну.

Тут неподалік є халупка, що на ладан дихає, із садовими інструментами і добривами, а в мене давно дозрів план.

Між іншим, ніч уже настала, і вона — шлюбна, ага.