Читати книгу - "Том 10"

Однак мій лист!.. Пора його й скінчити. До свят ще напишу. Цілую міцно тебе і всіх Geschwister. Та не дуже мною журися: по правді кажу (інакше мовчала б), що я тепер вже здорова і нога мені не болить, а все інше колись, може, «приложиться». Кланяйся моїм «цінителям і ревнителям».

Твоя Леся

14-го. Сьогодні рано отримала другий твій лист, де ти пишеш, що будеш у мене до свят, чи се напевне? Бо коли я і в Одесу не поїду (се само собою тепер розуміється), і тебе на свята не діждусь, то буде кепський інтерес...

244. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

27 грудня 1897 р. Ялта Ялта, Екат[ерининская],

д[ача] Лещинск[ого], кв. № 12,

Люба Лілечко! Написала я вчора мамі довгий лист, а сьогодні, роздумавши, хотіла б написати вже другий, та не знаю, де її шукати з листом. Будь ласка, передай їй, коли вона в Умані, щоб вона, їдучи до мене на свята, боронь боже, не їхала кіньми з Севастополя до Ялти, тепер там на шляху завали, заноси і всяке нещастя. Краще вже переждати який день в Севастополі, та потім за 5 г[один] доїхати в Ялту в теплій каюті, ніж їхати не менше цілого дня (а певніше, днів два) мальпостом через усяке лихо. Впрочем, взагалі тепер сезон самий поганий і для подорожів, і, коли хочеш, для пробу-

1 Чи де ж не надто? (франц.).— Ред. 14 Лес і Українка, т. 10 417

вання в Криму ♦. Я, властиве, жалую, що задумала було той план подорожі в Одесу: очевидно, нічого з того не буде, і мені прийдеться одурити Маргаритине сподівання. Я боюсь, що мама через те хоче спішити з виїздом до мене, щоб утримати мене від сеї прикрої для неї подорожі, але скажи їй, що втримувать мене не треба, я сама не поїду. Звичайно, я була б несказанно рада побачити маму на свята, але ж я не хочу і не маю права вимагати жертв, отже, не раджу їй їхать через ті самі причини, через які сама не поїду в Одесу. У нас почалась якась чортяча зима, з вітром, снігом, морозом і вкупі ту-» манами на морі «непрозоримиж Вночі завірюха часто переходить в шторм, і хоч я живу не над самим морем, але добре чую, як стріляє буря, як гуде сирена в пристані і пароходи перекликаються крізь туман якимись сумними свистками. Запевне завтра се все може перемінитись до кращого, але може й до гіршого, бо декабрь має тут лиху славу. Коли б діло було тільки в штормах, то ще дарма, але туман — то значить риск проплутати хто зна скільки днів по морю, поки попадеш — та ще й чи попадеш? — в Одесу. Додати до сього «цілковитий брак» теплого пальта і ту обставину, що я тільки вчора вперше вийшла з хати після інфлюенци,— то, здається, і по-французькому code penal1 можна мене оправдати за недотримання слова.

Щодо тої «перспективи страшенної нудоти на свята і пролетаріатської самотині», про яку я писала мамі в остатньому листі, то все це я, «по здравому размышлению» на дозвіллі вважаю за малодушіє, про яке і згадувати сором, і прошу дивитись на нього, як на хвильовий настрій, не вартий серйозної уваги. Скучати чи не скучати се в великій мірі залежить від волі самої людини, і коли вона дуже дає собі в сьому волю, то, значить, сама й винна, коли їй погано.

Чи правда, що ти будеш на свята в Одесі? Марг[ари-та] пише про се як про щось певпе, а ти, пам’ятаю, писала зовсім щось іншого. Коли обставини не перемінились, то я б на твоїм місці но поїхала б нікуди.

Сподіваюсь, що мій лист застане тебе ще в Києві. Вибачай, що я так запізнилася з грішми,— то все клята

* У мене в хаті сього ранку було +8°, а тепер аж +9°!І «Благословенний іог»...

1 Карний кодекс (франц.).— Ред.

інфлюенца винна: вхопила мене якраз в той день, як я отримала свої гроші, так що другого дня я вже не могла піти на пошту, а посилати тут не дуже-то єсть кого...

Прошу писати мепі па свята і других до того заохочувать, бо хоч я і ие дуже буду скучать, «тем не менее, однако же, все-таки»... Цілую тебе міцно.

Твоя Леся

245. ДО JI. М. ДРЛГОМЛИОВОЇ

2 січня 1898 р. Ялта 21/ХІІ. Ялта, Екатер[ипинская] ул.,

д[ача] Лещипского, кв. № 12.

Дорога моя дядино!

Прошу Вас передати панні Фесчевій мого листа. Досадно, що я ие зуміла написати їй по-болгарськи, пу, та, може, якось розбере по-російськи.

От уже три тижні, як я отримала од Вас листа і тільки сьогодні зібралась відповісти. Діло в тім, що я весь сей час прожила поганенько: спершу слабувала, а потім набралось багато роботи, бо хоч я тут живу сама і сливе нікуди не ходжу, та все-таки обідраною ходить не випадає, до того ж і холодно стало, то прийшлось дещо пошити. Не люблю я страх сеї роботи, та дуже тут дорого беруть за шиття, не по моїх фінансах,— отож і взялась я за голку, а не маючи власної машини, мусила ходить до матері мого ученика шити, робота ж у чужій хаті чогось не іде так хутко, як у своїй. Обридла мені ся процедура так, що я, користуючись неділею, дала собі спокій на один день і взялась до листів,— їй-бо і пе мало треба написать.

Що зробилось з Болгарією, що там такі морози? У нас тут було дуже вітряно і холодно минулого тижня, так що ми всі, було, запищали, але все-таки морозу нижче 3° не було, і слава богу, бо тут хати ще гірші софійських і прийшлось би хіба загинути, якби було — 16°. У мене хатка по температурі така, як була у вас у Софії, як тільки холодно надворі, то вже в мене вище 12° не мозрна нагріти, але [я] до сього хутко привикла і не журюсь. Ет, якби тільки і журби, що кримська зима! Тут ось учора був зовсім весняний день, і море і небо такі веселі — напрочуд!

Тільки вже