Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

За знаком абрага Холуа опустив тіло Дороте Тодуа на землю і враз схопився за серце. Він ледве тримався на ногах.

— Принеси сюди торбу й капшук,— наказав Туташхіа.

Холуа підтюпки побіг, спотикаючись. Приніс торбу й капшук.

— Капшук візьми в зуби, а торбу повісь на шию,— сказав Туташхіа.

Холуа погаявся, але не став чекати повторення; капшук він узяв у зуби, а торбу закинув за спину.

— Я сказав — на шию,— нагадав Туташхіа.

Холуа трохи здивувався, але зробив і це. І знову зиркнув на абрага: що далі?

— Бери на спину!— сказав Туташхіа, очима показавши на труп.

Холуа остовпів.

— Не візьму... убий або що хочеш зроби — не візьму! Я мертвяків боюся...— Голос у нього захрип, дихання, здавалося, ось-ось зовсім урветься.— Я його знизу пер? Не хочу. В мене порок серця. Не бачиш?!

Одна за одною просвистіли дві кулі. Одна — побіля мого вуха, друга дзьобнула в землю, і курява засипала мені очі. Я хотів був тікати, та від переляку мене наче правець узяв. Туташхіа засунув зброю в кобуру, а я помолився господові богу за те, що врятував мене од наглої смерті.

Пополотнілий, весь тремтячи, Холуа помацав продірявлений під пахвою архалук, потім — розірвані в паху штани. Обдивився руки — крові не було,— і він засміявся, як божевільний.

— Як накажеш, Дато-батоно!.. Як звелиш...— Холуа взяв небіжчика на спину й рушив стежкою.

Туташхіа довго дивився в спину Холуа. Потім тихенько свиснув — покликав коня.

Зігнутий у три погибелі, Холуа важко переставляв ноги. Повішена на шиї торба била по колінах, капшук, затиснутий у зубах, не давав дихати. Ноги Дороте Тодуа, що лежав горілиць на спині в Холуа, тяглися по землі, руки звисали, як батоги. Позаду, кроків за десять, ішов Дата Туташхіа, а за ним, глухо постукуючи копитами по кам’янистій стежці,— мерин.

Порівнявшись зі мною, Холуа обернувся до Туташхіа:

— Чого тобі треба, Дато-батоно? Довго ще мені перти його?

— Поки духу свого поганого не пустишся! — відповів Туташхіа і теж пройшов повз мене.

Не мовивши ані слова, Холуа поплентав далі, крекчучи і спотикаючись. Стежка обгинала пагорб, і вони зникли за поворотом.

А я, нещасний, лишився лежати в колючому кущі, і думки, одна страшніша від одної, пролітали в моїй голові: чи це мана? чи божий гнів? чи шабаш сатани? Та ще хлопчину я в село послав... Що буде, коли розлючені гуртівники вийдуть назустріч Туташхіа й Холуа? Яка нечисть візьме гору?

Підібравши рясу, я кинувся бігти вгору по схилу. Коли вибрався на дорогу, ряса висіла на мені гноттям, штани були в колючках, ноги по щиколотки подряпані до крові. Я знову кинувся в кущі, і тому, що знесилів, бігаючи по горах, і тому, що дорога в Луці йшла через це міжгір’я, і розбійники неминуче знову пройдуть повз мене.

Одсапавшись, визирнув на дорогу,— ніхто поки що не підіймався нею, але — дивні діла твої, господи! — попереду, зовсім недалеко від себе, я побачив чотирьох гуртівників, котрі залягли в засідці, повиставлявши на дорогу рушниці.

Я гукнув їх, і рушниці повернулися на’ мій бік. Мене мало грець не вхопив.

Захлинаючись словами, я розказав їм, що тут скоїлося. Вони почали розпитувати мене, а я вже й слова не міг вимовити. Я сам не розумів того, що побачив, і не міг нічого до пуття пояснити. Аж ось на схилі показався Холуа із зваленим на спину небіжчиком. Він уже не плентав, як раніш, а біг, не переводячи духу. За ним, верхи, наступаючи йому на п’яти й підгонячи, їхав Дата Туташхіа.

Мабуть, Холуа геть уже знесилів — він стишив біг. «Не прикидайся!» — крикнув Туташхіа й уперіщив його нагаєм.

І знову побіг грішний розбійник, тягнучи на собі вбитого.

Вони були вже майже поруч, а ми дивилися один на одного, і господь бог не напоумлював нас — що робити, як вчинити?

Аж ось пролунав постріл — з нашого боку; Холуа схопився рукою за серце і впав ниць на втоптану землю. Ясон Карчава вдарив ложею по голові духанника Джонджоліа, а Туташхіа, сидячи в сідлі, вистрілив на пороховий дим. Куля просвистіла між листям у нас над головами. Зіскочивши з коня і сховавшись за ним, Дата Туташхіа прицілився, вже бачачи, хто перед ним. Обидва брати Чочіа щезли, як мара, наче й не було їх тут. Я попросив у господа відпущення гріхів і став покірно чекати свого смертного часу.

— Не стріляй, Дато! — закричав Ясон Карчава, підхопившись.— Це Джонджоліа стріляв, он він валяється, сучий син!

Запала тиша.

Я підвів голову й подивився вниз. Туташхіа стояв на дорозі. Ліва рука в нього була в крові. У правій, збираючись перев’язати рану, він тримав хустинку.

— Виходьте на дорогу! — голосно сказав Туташхіа, затискуючи рукою рану.— Гей, хто там?.. Джонджоліа, і ти виходь!

Джонджоліа й не думав уставати, поки Ясон Карчава не стусонув його.

Ми вийшли з кущів.

Дата Туташхіа дивився на Холуа, котрий лежав ниць, і на труп Дороте Тодуа поруч нього.

— Чому ти стріляв у мене, Джонджоліа? Правду кажи, саму правду, якщо хочеш, щоб я простив тобі цю кров!

Духанник опустив очі долу й похнюпив голову.

Холуа не ворушився. Я згадав, як він скаржився Даті, що в нього порок серця, і як він схопився за серце, перед тим як упасти.

Я нахилився до нього, помацав пульс, притулив вухо до грудей. Він був мертвий. Від нього йшла тепла пара від поту, а в зубах був затиснутий капшук Дороте Тодуа. Я проказав молитву й одійшов від небіжчика.

— Я тебе питаю, що тобі від мене треба було,— Туташхіа не думав одступатися від Джонджоліа.— Кажи мені зараз, навіщо стріляв?

— Пробач, Дато-батоно! З дурного розуму!.. Жадоба пойняла мене! — заскиглив він.— Не лишай дітей сиротами! Правду кажу — жадоба...

Обличчя в Туташхіа пополотніло.

— Ті п’ять тисяч, що їх було призначено за мою голову, уряд скасував,— промовив він і одійшов набік.

Дата Туташхіа довго розмірковував, переводячи очі з духанника на тіло Холуа. Потім його погляд спинився на мені. Він свердлив мене очима й мовчав, чекаючи,— мені було ясно,— щоб я заговорив.

А що я міг сказати?

— Віддав богові душу грішник... Видно, серце не витримало,— витиснув я