Читати книгу - "Том 12"

Щодо книжки Людкевича, то перший том її я виписала тоді через книгарню «Л[ітературно]-н[аукового] в{іс-ника]», але, правда, одержала страшно нескоро і після безконечних нагадуваннів. Все-таки вона дуже потрібна для придання вже дописаній статті як слід викінченого виду.

«Біла гусь» дуже велична на портреті, але я на правах найстаршої сестри дозволяю собі усміхатись, дивлячись на неї. «Gusico moja!..» 1 —думаю собі...

Олесь нехай потішиться — він же раніше надрукував свою фант[астичну] поему, чого ж йому ще? А історію Мавки може тільки жінка написати. От «Дон Жуа-на» я йому «перебила», ну, та хто ж йому винен? Міцно цілую тебе, мамочко. Наші всі вітають.

Твоя Леся

239. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

8 серпня 1912 р. Кутаїсі 26. VII. 1912

Любая Лілеєнько!

Вже чи не тиждень, як прийшов твій лист, а ні Кльоня, ні я досі не відповіли. Кльоня тому, що вже знов у роботі і не має часу, а я почасти через роботу (переписувала одну довгеньку нову річ), а почасти через свій нормально-апатичний стан, що з’являється в довгих антрактах межи короткими періодами діяльності.

Так я і підозрівала, що Кльоня «підводить міну», щоб виправити мене в Єгипет. Коли він писав тобі листа, то не казав, про що, але саме в той час якось дуже побивався, що з моїм здоров’ям не ладиться, і все зводив розмову на те, як то зле, що я на зиму не їздила в Єгипет. Здається, і ти з ним згоджуєшся, що то таки для мене потрібно, тим часом я сама далеко не певна того, так, як і мій тутешній лікар. Просто слабість собі потрошку переходить

* «Моя гусонько!...» (сербськохорват.) — Ред.

до дальших стадій, бо коли вона за 5 літ не вигоїлась, то, либонь, мусить іти вперед, трудно надіятись на повний застой. Вже і вік мій такий, коли організмові стає трудніше боротись,— адже се справжня «30-літня» війна його з туберкульозомі Час колись і втомитись. Не бачу я ніякої надії, щоб я могла вигоїтись за цю зиму, коли не вигоїлась давніше, за дві у Єгипті. Ну, звісно, може, в кращому кліматі менше буде моментів загострення, але то вже не так важно — треба бути багатою англічанкою, щоб цілий вік ганяти по курортах з якоюсь повільною хронічною хоробою. Можливо, що як ти і Кльоня напося-детесь, то мені таки прийдеться їхати (у Кльоні се просто стало якоюсь idee fixe х), але я б радила подумати вам про се спокійніше і не братися до мене згарячу. Прийміть па уваги: 1) далечінь дороги і зв’язану з тим втому, 2) специфічну курортну нудьгу, 3) неоплатну результатами дорожнечу сеї експедиції, 4) конечність надолужати потім надмірною економією ті надмірні трати (я се роблю часто так, що Кльоня і не завважає, а все-таки роблю) і, нарешті, 5) трудність зібрати такі гроші. Бо хоч ти пишеш, що зібрати їх буде нетрудно, а я думаю, що ти трохи помиляєшся,— навряд чи Микось могтиме послати тобі 400 р. і тут же мені 180 (він мені ще зимою послав 20, обіцяючи щомісяця по стільки ж посилати, але і не посилає, і не озивається,— очевидно, не може посилати). Та чи й по правді се, щоб я забирала твої гроші. Он у тебе самої цистит, і, може, тобі ще більше, ніж мені, треба полічитись як слід, щоб не запускати хороби (я певна, що якби я п е р ш і дві зими замість Ялти й Телава прожила в Єгипті, то, може, й була б міцна користь). Мені самій було б приємніше, якби можна було не їхати в Єгипет, а замість того ще хоч рік помогти Кльоні справитися

з «нормальним» бюджетом, не залізаючи в довги і лихварські процеси (без моєї помочі се неминуче). Може, він згодом якусь ліпшу службу матиме, але тепер, маючи номінально 150 р. (а в дійсності 130 p., а то й 91 p., як оці остатні два місяці) плати місячної,— чи не «дерзость» є сама думка про Єгипет, коли вже запаси наші прикон-чились? Он тепер Олександр Антонович зопсував собі руку якимсь безумним добуванням крові для аналізу і, певне, муситиме покинути службу та їхати до нас або

Фсоктисту Сѳмѳнівну з Марусею знов до себе брати (Феоктиста Семенівна і так остатні два місяці сидить коло нього в Києві та, може, й довго просидить), чи сяк чи так, то утримання їх усіх трьох лежатиме на Кльоні. Признатись, я б воліла, щоб вони жили окремо, бо, крім всяких інших досвідом здобутих міркуваннів, я думаю, що для нас життя «на два дома» буде навіть дешевше, ніж на один, де Феоктиста Семенівна б господинею безконтрольною (бо проби контролю кінчаються тільки істериками, а практичних наслідків не дають). Посилали б уже якусь виразну раз назавжди умовлену суму, а рештою розпоряд-жували б, може, так, щоб якось зводити кінці докупи. От, напр[иклад], тепер, без неї, ми тратили по 150 р. на місяць (і з того посилали ЗО р. Феоктисті Семенівні у Київ), а при ній ніколи менше як 200 не обходилось, а не раз і до 300 дотягало. Правда, літом життя дешевше, ніж зимою, але ж і різниця не мала... А про «святий спокій» вже й не кажу. Я се пишу до того, щоб просити тебе хоч би і помимо єгипетського плану помогти мені одержати невиплачені пайки від Микося й Оксани, коли буде можливо (тобі се буде ліпше відомо, ніж мені, коли саме та можливість настане); з мами я стісняюся брати, бо вона ж мені дала позаторік 800 р. на Єгипет «на вічне віддання». Коло 200—300 р. я розщитую заробити (вже виготовлено матеріал, і я не думаю, щоб він міг бути не прийнятий), а як витанцюється дальша справа з Сірим (хоч я тепер у сьому сумніваюсь), то і ще дещо капне (від нього гроші іменно «капають», а не одержуються нормально). Таким способом, Єгипет не Єгипет, але хоч нормальне утримання дома було б забезпечене, може, й до ліпших днів, а се для мене, може б, ще більше значило, ніж Єгипет, бо я б менше сушила собі голову, як та чим прожити, не сідаючи нікому «на шию».

Пробувала я попросити від Паші ті