Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя" автора Дмитро Михайлович Кешеля. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 138 139 140 ... 164
Перейти на сторінку:
родинне гніздо баронів Перені це осіннє Щастя обережно обійшло, злодійкувато оглянулося і притьмом побігло далі, лишаючи баронесу Ірму у невідомості. Навколо неї час, здавалося, не те що зупинився, а якось навіть пожух, струхлявів і покрився пліснявою. Слуги, знаючи про неминучий прихід чужих військ, давно порозбігалися. І все почало якось умить занепадати, вкриватися пилом. Єдиний вірний слуга Вінце, який не зрадив своїй господині, ледве встигав справлятися із необхідним: наколоти дров, зварити їсти, нагодувати баронесу, сяк-так прибрати. А Ірма — із незворушним спокоєм і одержимістю на обличчі — продовжувала, ніби й нічого не сталося, цілими днями молитися у своїй каплиці… Аж ось одного ранку біля воріт зупинився військовий джип. Із кабіни вийшов радянський полковник і разом із ординарцем рішуче увійшов у двір. Розгонистими кроками попрямував до будинку, весь час бубнячи собі під ніс: «Вот і жівут же зарази!..»

Навіть не постукавши, полковник розчахнув двері, зайшов у прийомну залу і ще більше отетерів. Вся підлога вистелена рожевим італійським мармуром, стіни оббиті різьбленим скелястим дубом, старовинні картини у позолочених рамах, кришталеві венеційські люстри. Полковник жадібними очима озирався навкруги, наче потрапив у печеру скарбів, і кричав: «Хозяєва! Гдє хозяєва?!» Із бібліотеки вийшла баронеса. Наче готуючись одразу прийняти смерть, побожно склала на грудях руки й покірно мовила: «Я тут».

— Штоби за двадцать чєтирє часа вас здєсь не било, фашісти проклятиє! — гаркнув полковник і, обернувшись до ординарця, додав: — А ти, Стьопа, оставайся… прослєді… і єслі што — знаєш, как поступать!

— Так точно! — відчикрижив ординарець.

Провівши полковника до джипа, солдат повернувся і став твердо на вході із автоматом — віднині весь маєток Перені переходив у власність радянського полковника.

…Якогось осіннього дня баба Фіскарошка перебирала на ґанку картоплю, коли із вулиці несміливо почулося:

— Слава Йсусу Христу…

Біля воріт стояла якась дивна черниця із клунком за плечима і полотняною тайстрою у руках.

— От я і тутки… дорога Марійко, — скорботно мовила гостя.

Баба із глибоким подивом і навіть страхом упізнала у жінці, яку сприйняла за черницю, баронесу Ірму.

— Паніко дорога, што сталося? — налякано підбігла Фіскарошка до баронеси.

— Прийшов час підніматися із хрестом на гору, — тихо відповіла Ірма і попросила. — Поможіть мені, кедвешна Марійко, відкрити боргазу…

Із того дня баронеса почала мешкати поруч нас у своєму дачному будиночку на виноградниках. Вона була зовсім безпомічна у хатній роботі. Тому баба щодень, готуючи для родини, милостиво виділяла їжу і для баронеси. При цьому і прибирала, і прала одежу своєї колишньої пані, яка за одну мить із золотої карети, запряженої баскими білими конями, опинилася на розбитому возі із немічними волами. І хоч баба од природи завжди була великим філософом і добре тямила поговірку: «Не зарікайтеся ніколи од тюрми і жебрацької торби», доля баронеси глибоко вразила її. Фіскарошка цілими днями ходила мовчазна, якась притлумлена, а потім на свій простацький розум видала: «Життя — це милий і красний сон, але із дуже страшним кінцем».

…Цілу осінь пані майже не виходила на люди. Сиділа днями на порозі і байдужо-безживними очима дивилася вниз, у долину. А на сам свят-вечір католицького Різдва, нікому не сказавши слова, зібралася і попрямувала до Мукачева. Зайшла у парк навпроти родинної садиби і примостилася на лавиці. За кілька день перед святками випали перші сніги і зразу вдарили люті морози. Баронеса була одягнута у благеньку одежу, проте, коли побачила після двомісячної розлуки батьківське гніздо, їй стало так тепло і душевно затишно, ніби із глибоких снігів вийшла на сонячну галявину, всуціль вкриту весняним буйноквіттям.

Сутінки запливали у міські вулиці… У вікнах осель, наче надії у зневірених людських очах, одна за одною спалахували різдвяні свічки. Із блаженною посмішкою і дивним світлом у серці баронеса Ірма дивилася на свій будинок. І щемливі спогади, ніби різдвяні пухнасті сніжинки, пропливали перед нею. Тут пройшли її благодатне дитинство і юність, тут разом із батьками, а потім із власною родиною святкувалися Різдво, Великдень, інші сімейні торжества. У старовинних залах, під мелодії вальсів, літали, наче пелюстинки магнолій, молоді пані і їх кавалери. Звучали арії із опер і жартівливі пісеньки з оперет, вечорами не замовкала класична музика світових геніїв. Тепер же із будинку лунала п’яна гармошка і такі ж хмільні сороміцькі «частушкі» на кшталт:

С неба звьоздочка упала Прямо міламу в штани! Нічєво, што отарвала, Только б не било войни!

Там, у маєтку баронеси, сьогодні відзначали теж якесь велике свято… Із усього видно, день народження нового господаря — радянського полковника. Ірма із гущавини парку дивилася, як із букетами і пакунками у двір заходять військові з дамами, і зовсім не мала злоби чи ненависті до цих людей, їй просто стало невимовно жаль себе: викинута на вулицю із рідної домівки… син Золтан у могилі серед дикого степу… долі молодшого Владя і чоловіка Іштвана зовсім невідомі. А ще баронесі стало дуже жаль античні скульптури, які колись прикрашали всю територію довкола будинку. Древні всемогутні боги, грізні римські легіонери, недоступні пишногруді музи, амбіційні служителі Олімпу із арфами — всі вони, бачилося, гордо йшли крізь тисячоліття, несучи у собі велич минулих цивілізацій. Аж тут випадково зайшли на мукачівське

1 ... 138 139 140 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"