Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Навіть не постукавши, полковник розчахнув двері, зайшов у прийомну залу і ще більше отетерів. Вся підлога вистелена рожевим італійським мармуром, стіни оббиті різьбленим скелястим дубом, старовинні картини у позолочених рамах, кришталеві венеційські люстри. Полковник жадібними очима озирався навкруги, наче потрапив у печеру скарбів, і кричав: «Хозяєва! Гдє хозяєва?!» Із бібліотеки вийшла баронеса. Наче готуючись одразу прийняти смерть, побожно склала на грудях руки й покірно мовила: «Я тут».
— Штоби за двадцать чєтирє часа вас здєсь не било, фашісти проклятиє! — гаркнув полковник і, обернувшись до ординарця, додав: — А ти, Стьопа, оставайся… прослєді… і єслі што — знаєш, как поступать!
— Так точно! — відчикрижив ординарець.
Провівши полковника до джипа, солдат повернувся і став твердо на вході із автоматом — віднині весь маєток Перені переходив у власність радянського полковника.
…Якогось осіннього дня баба Фіскарошка перебирала на ґанку картоплю, коли із вулиці несміливо почулося:
— Слава Йсусу Христу…
Біля воріт стояла якась дивна черниця із клунком за плечима і полотняною тайстрою у руках.
— От я і тутки… дорога Марійко, — скорботно мовила гостя.
Баба із глибоким подивом і навіть страхом упізнала у жінці, яку сприйняла за черницю, баронесу Ірму.
— Паніко дорога, што сталося? — налякано підбігла Фіскарошка до баронеси.
— Прийшов час підніматися із хрестом на гору, — тихо відповіла Ірма і попросила. — Поможіть мені, кедвешна Марійко, відкрити боргазу…
Із того дня баронеса почала мешкати поруч нас у своєму дачному будиночку на виноградниках. Вона була зовсім безпомічна у хатній роботі. Тому баба щодень, готуючи для родини, милостиво виділяла їжу і для баронеси. При цьому і прибирала, і прала одежу своєї колишньої пані, яка за одну мить із золотої карети, запряженої баскими білими конями, опинилася на розбитому возі із немічними волами. І хоч баба од природи завжди була великим філософом і добре тямила поговірку: «Не зарікайтеся ніколи од тюрми і жебрацької торби», доля баронеси глибоко вразила її. Фіскарошка цілими днями ходила мовчазна, якась притлумлена, а потім на свій простацький розум видала: «Життя — це милий і красний сон, але із дуже страшним кінцем».
…Цілу осінь пані майже не виходила на люди. Сиділа днями на порозі і байдужо-безживними очима дивилася вниз, у долину. А на сам свят-вечір католицького Різдва, нікому не сказавши слова, зібралася і попрямувала до Мукачева. Зайшла у парк навпроти родинної садиби і примостилася на лавиці. За кілька день перед святками випали перші сніги і зразу вдарили люті морози. Баронеса була одягнута у благеньку одежу, проте, коли побачила після двомісячної розлуки батьківське гніздо, їй стало так тепло і душевно затишно, ніби із глибоких снігів вийшла на сонячну галявину, всуціль вкриту весняним буйноквіттям.
Сутінки запливали у міські вулиці… У вікнах осель, наче надії у зневірених людських очах, одна за одною спалахували різдвяні свічки. Із блаженною посмішкою і дивним світлом у серці баронеса Ірма дивилася на свій будинок. І щемливі спогади, ніби різдвяні пухнасті сніжинки, пропливали перед нею. Тут пройшли її благодатне дитинство і юність, тут разом із батьками, а потім із власною родиною святкувалися Різдво, Великдень, інші сімейні торжества. У старовинних залах, під мелодії вальсів, літали, наче пелюстинки магнолій, молоді пані і їх кавалери. Звучали арії із опер і жартівливі пісеньки з оперет, вечорами не замовкала класична музика світових геніїв. Тепер же із будинку лунала п’яна гармошка і такі ж хмільні сороміцькі «частушкі» на кшталт:
С неба звьоздочка упала Прямо міламу в штани! Нічєво, што отарвала, Только б не било войни!Там, у маєтку баронеси, сьогодні відзначали теж якесь велике свято… Із усього видно, день народження нового господаря — радянського полковника. Ірма із гущавини парку дивилася, як із букетами і пакунками у двір заходять військові з дамами, і зовсім не мала злоби чи ненависті до цих людей, їй просто стало невимовно жаль себе: викинута на вулицю із рідної домівки… син Золтан у могилі серед дикого степу… долі молодшого Владя і чоловіка Іштвана зовсім невідомі. А ще баронесі стало дуже жаль античні скульптури, які колись прикрашали всю територію довкола будинку. Древні всемогутні боги, грізні римські легіонери, недоступні пишногруді музи, амбіційні служителі Олімпу із арфами — всі вони, бачилося, гордо йшли крізь тисячоліття, несучи у собі велич минулих цивілізацій. Аж тут випадково зайшли на мукачівське
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя», після закриття браузера.