Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

         Кендра мала рацію, лізти під землю не хотілося, а тому слід було спочатку перевірити цей об'єкт і, лише якщо він нічого нам не дасть, тоді лізти під землю. Галон мав рацію, я теж не впевнений у надійності конструкцій через багато тисяч років. 

         На човнику політ до місця, в якому ми виявили дивний об'єкт, тривав не більш ніж одну хвилину, і то стільки часу пішло тому, що потрібно було двадцять секунд на зліт і посадку. 

       - Одягай,- кивнув я на труп теократа в скафандрі, сам я вже почав роздягати інший труп. У них були просунуті інженерні скафандри сьомого покоління. Звісно, краще б це були військові скафандри, але не варто було забувати, що теократи, які потрапили сюди, були не військовими, а дослідниками.

       - Мародерка,- скривилася Кендра,- Розумію необхідність, але ніколи не любила. Є в цьому щось огидне, брати речі загиблих людей.

      - Я й сам не особливо люблю цим займатися. Але ці скафандри однозначно кращі, ніж ті, які нам дісталися від тіїсців. - вимовив я, витрусивши кістки зі скафандра. 

       Кендра від мене не сильно відставала і незабаром теж звільнила скафандр і влізла в нього, зламуючи в процесі роботи системи скафандра. Це все ж таки був інженерний скафандр і не мав він хорошого інформаційного захисту.

         Свій скафандр я зламав ще до того, як почати витрушувати з нього кістки. Взагалі, тішило, що скафандри встигли зарядитися з того моменту, як Галон вивів човник із гібернації. Тут, на борту човника, під час його роботи скафандри не могли сісти в принципі, оскільки одночасно заряджалися бездротовою зарядкою. А ось за межами човника автономність була близько дванадцяти годин. 

          Підключившись до скафандра, я відчув ні з чим не порівнянне задоволення. Все ж використання примітивних технологій було виснажливим. Загерметизувавши скафандр і дочекавшись, коли це зробить і Кендра, я відкрив шлюз човника.

          Сканери скафандра одразу повідомили про те, що в цій ділянці фіксується зіонне випромінювання. Це трохи насторожило мене, з фізики багатовимірного простору, яку я знав вельми огидно, я пам'ятав, що зіонне випромінювання формується в зоні відкриття гіперокна в момент його створення. 

         Зіонни - це елементарні частинки іншого простору. Причому не гіперпростору, поки не доведено, якого саме, але вчені припускають, що це проміжний вимір, що знаходяться між гіперпростором і нашим виміром. 

         Мене напружила сама наявність стабільного зіонного випромінювання. Адже раніше його фіксували лише під час відкриття гіперокна. Або тут, поруч із нами, перебуває гіперокно, що постійно працює, або його випромінює щось інше. 

        - Мені це не подобається,- вимовив я, все ж зістрибнувши на землю з підніжки трапа. - Якби тут було гіперокно, то планету вже розірвало б на дрібні шматочки просторовими спотвореннями.

      - Тут щось інше, я не фіксую навіть гравітаційних спотворень, як навколо порталу. - відповіла Кендра,- Але, сподіваюся, це нам не зашкодить,- надмірно бадьоро додала вона, тут навіть без псіоніки можна було зрозуміти, що вона вважає, що воно зашкодить.

       - Решта показників у нормі, якщо не брати до уваги аномальну сферичну зону під землею, - промовив я, розвернувшись до човника, щоб пристебнути мононитку до корпусу. - Якщо щось піде не так, висмикуй мене.

        Кендра згідно кивнула, і я взявся до роботи. Використовуючи телекінез, копати було не дуже складно, головне було зрозуміти принцип роботи з сипучими речовинами. Створювати умовну поверхню внизу і піднімати нагору.

        Спочатку я спробував одразу підняти всю землю, що відокремлює нас від аномалії, але варто було тільки спробувати, як я зрозумів, що доведеться для цього надто сильно викластися, а тому довелося копати дрібнішими шматочками.

         - Стій,- раптово зупинила мене Кендра, зістрибнувши на землю і підійшовши до останньої купи землі, яку я викинув з котловану.       Трохи покопавшись у землі, вона дістала череп. - Це енул, дивись на його зуби. Зараз проведу радіовуглецевий аналіз по-швидкому. - як же нам пощастило, що скафандри були інженерними, вони володіли функціями, які більше ніде не були доступні, в основному це стосувалося діагностичних сканерів, до яких і входив сканер для проведення радіовуглецевого аналізу. 

         - Три сімсот, - вимовила Кендра, - Цьому черепу, мати його, три тисячі сімсот років.  Якого хріна він робив під землею на півтораметровій глибині.

         - Схоже, він тут не один,- викопав я телекінезом із землі ще кістки.- І, судячи з усього, вони належали різним людям. 

          - Якщо подумати, то за три тисячі років вони могли природним шляхом опинитися на такій глибині, - задумливо промовила Кендра, - Знаєш, а мені перестає здаватися гарною ідеєю розібратися з аномалією, як би він, - підняла вгору вона череп, - теж не намагався з'ясувати, що тут знаходиться.

          - Минуло майже чотири тисячі років, шанси, що те, що його вбило, вижило, не надто великі,- вимовив я більше для свого заспокоєння, ніж для заспокоєння Кендри.

           - Знаєш, твої слова мене зовсім не заспокоюють,- вимовила Кендра,- Наніти тут взялися звідкись, чому їм не вбити енула три тисячі сімсот років тому?

            - Мене мучить один момент,- зізнався я, продовживши копати,- Невже Дзени володіли такими просунутими технологіями чотири тисячі років тому? Коли там, у нас, почали використовувати масово наніти? Дві з половиною тисячі років тому? Але ж ті наніти були тим ще лайном, те, що бачив Галон, перевершує навіть найсучасніші наніти, які створені в Співдружності.

             - Теж думала про це, як мені здається, ці наніти - не дзенівська технологія. Занадто просунута, навіть за теперішніми мірками. - підтвердила мої думки Кендра, - Найімовірніше, якась старша раса або навіть стародавня-вимерла.

              - А це ми зараз дізнаємося,- варто було зняти останній шар землі, я одразу підійшов до краю котловану і подивився вниз, але там не було нічого, просто порожнина і все,- Тут нічого нема,- здивовано вимовив я.