Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

               - Дай-но я дещо перевірю,- вимовила Кендра і, піднявши шматок землі, підкинула його просто в повітря. Поспостерігавши за тим, як він падає донизу, Кендра взяла ще одну грудку землі і, підійшовши до краю котловану, кинула її донизу, уважно спостерігаючи за нею. - Як я і думала.

                - Я трохи не зрозумів, для чого це ти робила, - запитав я в дівчини.

              - Іноді забуваю, що ти ще молодий. Усе покладаєшся на псионіку і технології.  Але ж я щойно провела ціле дослідження, кинувши двічі грудки землі... - уїдливо промовила Кендра.

              - Так-так, я такий молодий і дурний.  О, старенька, поділися своєю мудрістю!, - жартівливо я став на коліна, піднявши обидві руки вгору, після чого опустився шоломом на землю, роблячи уклін.

                - А за стареньку можна й отримати,- розсміялася Кендра,- Вставай, блазень.

               - Дякую за дозвіл, Премудра,- ще раз вклонившись, я встав на ноги. Цей дурний жарт розрядив ситуацію, відразу якось легше на душі стало.

                - Мені не раз доводилося працювати в зонах, суцільно засіяних аномаліями, у спробах дістатися до секретних дослідницьких лабораторій. І найчастіше використання різних детекторів призвело б до спрацьовування сигналізації. Ось у таких випадках і доводилося вдаватися до підручних засобів.

                 - Я вже зрозумів, що ти провела експеримент, кидаючи землю, і дійшла певного висновку, але я не помітив різниці між обома кидками, - перебив я Кендру.

                  - А вона є, під час проходження через порожнину, яка на наших сканерах позначена як порожнеча, як аномалія, крупинки землі сповільнилися. Ну? - подивилася на мене запитально Кендра, - Тобі це ні про що не говорить?

                  - Зсув фази,- після такого натяку не зрозуміти було неможливо,- Точно, під час проходження руки через капсулу я відчув опір, а значить, і у зворотний бік відбувається те ж саме.

                   - Браво,- награно вигукнула Кендра, якби вона не була в скафандрі, то й у долоні захлопала б.

                    - Тут недалеко знайшли пристрій для зсуву фази,- промовив я, замислившись. - Плюс наніти перебувають у зсуві. І я, до речі, зрозумів, звідки тридцять шість секунд.

                    - До мене теж тільки дійшло. Це необхідний час для синхронізації фази нанітів і жертви. Саме тридцять шість секунд необхідно для двостороннього підлаштування. Звідси ж і насамперед візуальне сприйняття "монстра". Саме фотони, які сприймаються оком, першими синхронізуються з жертвою.  Причому, зверни увагу, тіло залишається у фазі й не пошкоджується під час смерті, лише позбавляється клітинної енергії. 

                     - Йде не просто підстроювання фаз між нанітами і жертвою, йде синхронізація між нанітами і енергією, будь-якою енергією.  Адже я відчував щось у жертв, коли вони вмирали, але тільки зараз дійшло, розпад енерготіла. - вимовив я в захопленні, це справді був ідеальний пристрій для вбивства, нанітам ніхто не може нашкодити, до того ж навіть сама жертва до останнього моменту не може нічого зробити, бо наніти і жертва синхронізуються лише на енергетичному рівні. - Звідси ж і ментальний захист, що виникає з нізвідки. Свідомість здебільшого - це енергія, і вона починає переходити в іншу фазу, ось і перешкоди, які я відчував.

                   - Хто б не створив це, вони створили абсолютну зброю. Єдине залишилося незрозумілим, чому всі жертви - це хворі або старі? - запитала в мене Кендра.

                 - А ми це зараз і спробуємо з'ясувати,- промовив я, подумки потягнувшись до кристала, який зсував фазу для носія. Адже неспроста його знайшли недалеко звідси. - Якщо я маю рацію, то я зможу побачити те, що знаходиться там, унизу.

                - Упевнений, що варто це робити? - запитала Кендра, вона явно хвилювалася за мене, такі почуття приємно відчувати. Щоправда, домішка почуттів була якась дивна, але зараз не час було розбиратися в них, пора було з'ясувати, що ж тут відбувається. Я чомусь був упевнений, що зараз усе вирішиться. 

                - Я впевнений,- вимовив я й активував артефакт. - Хм-м, я бачу розмиті обриси чогось у ямі.  Спробую в налаштуваннях покопатися.

                 - Не треба...- почув я крик Кендри, а потім вона зникла. Натомість я завмер у страху. Навколо, куди б я не кинув погляд, були наніти, зображення саме таких нанітів надіслав нам Галон. Ось тільки їх була не невелика хмара, їх тут було справжнє море. Скрізь, куди я міг кинути погляд, був не менш ніж метровий шар нанітів. І найжахливіше було в тому, що я відчував опір нанітів, у яких я стояв чи не по пояс. Ой даремно я поліз у налаштування, ой даремно. Затамувавши подих, я вирішив повернути налаштування. Поступово наніти стали зникати з поля зору. Коли я опинився в стандартній протифазі, море нанітів здавалося лише легкими розмитими спотвореннями в повітрі,- Ти повернувся, ти повернувся, не роби так більше.

               - Я нікуди не зникав, - вимовив я, все ще зі страхом дивлячись на спотворення, відключивши артефакт, спотворення зникли, і я знову став матеріальним для світу, - Я з місця не зрушив.

                - Ти зник, ти повільно розчинився в повітрі, - відповіла Кендра, скинувши мені запис зі своєї нейромережі. 

            Виглядало це моторошно, спочатку у мене розчинився скафандр, потім одяг, слідом - шкіра, м'язи, внутрішні органи, а останніми розчинилися кістки. Мабуть, зсув фази стався досить глибоко, і я зник для навколишньої реальності.

            Але дивно те, що і в протифазі, коли я був серед нанітів, земля була навколо, вона відрізнялася за формою, але не надто. Мабуть, не всі об'єкти розрізняються в протифазі. 

             - У мене більш жахливі новини,- відповів я, скидаючи Кендрі вже свій запис із нейромережі.

              - Гарш волохатий,- вилаявся Кендра,- Виходить, ми перебуваємо просто зараз серед трильйонів і трильйонів нанітів, які вбивали людей із надзвичайною легкістю?