Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

               - Вірно, але, що дивно, вони нас не атакують, вони немов не активні. - промовив я,- Думаю, треба провести експеримент, давай відлетимо на кілька кілометрів, і я знову спробую увійти в протифазу. Хочу зрозуміти, ці наніти скрізь на планеті чи тільки тут, навколо.

            Кендра погодилася зі мною, що це буде важливим експериментом, треба було зрозуміти, в дупі якої глибини ми перебуваємо просто зараз. Щоправда, запропонувала не летіти, а просто відійти.

           За ті десять хвилин, які ми йшли в бік від аномалії, ми не зронили ні слова.  Кожному з нас було про що подумати, за останні пару годин ми настільки часто були близькі до смерті, що це накладає певний відбиток на думки.

            Новий зсув фази пройшов точно так само, як і попередній.  Спочатку лише стандартний зсув, коли втрачається лише матеріальність.  Поглянувши навколо, я побачив набагато менше тих ледь помітних обрисів спотворень у повітрі, і перебували вони біля самої землі.

           Зібравшись з духом, я знову в налаштуваннях посилив зсув фази, перш ніж Кендра зникла з мого сприйняття, я помітив, як її поза змінилася на напружену, мабуть, я знову зник для неї.

         Поглянувши під ноги, я полегшено видихнув. На відміну від метрового шару нанітів біля аномалії, тут їх було від сили сантиметрів десять. А отже, з великою ймовірністю тут, на планеті, заражені лише деякі частини нанітами.

        Після повернення у фазу ми відійшли ще на кілометр і знову провели експеримент. Цього разу наніти були ледь помітні через свою малу кількість. Тут їх були мільярди, на відміну від квадрильйонів або навіть квінтильйонів біля аномалії.

         Ще через кілометр я не зміг виявити нанітів взагалі. Ясна річ, що вони можуть бути і тут, просто їх було занадто мало.    Сканер скафандра, як і сканер нейромережі, також не змогли виявити їх. Але з огляду на те, що розмір одного наніта майже в сто разів менший, ніж середній розмір нанітів у Співдружності, то в цьому дивного нічого не було. 

       Перед тим як повертатися до аномалії і човника, ми вирішили зробити невелику перерву і, розгерметизувавши скафандри для свіжого відпочинку, просто лягли на траву. Нам слід було осмислити те, що ми щойно з'ясували.

            - Як думаєш, нас заради цього зібрали разом? - запитала Кендра в мене.

            - Не знаю, але схоже на те. Я з самого початку, коли дізнався про "монстра", думав, що це пов'язано якось із тим, заради чого нас зібрали разом. І зараз у нас є шанс дізнатися все. Але чи варто це робити, - запитав я в неї, - Як би ми ще гірше не зробили. Поки що наніти не активні й нападають лише на хворих та старих, але якщо раптом я активую їх? 

             - Адже ти зараз не про нас думаєш, - тямущо промовила Кендра, - Але знаєш що? Нехай краще зараз, ніж потім. Уяви, вони висадилися, створили певну цивілізацію, розв'язали всі термінові проблеми, вони ж точно відправлять сюди людей. Тут човники знаходяться, та й вирішать вивчити тут усе. Але ж у нас більше можливостей зрозуміти, що відбувається тут. Не варто забувати, що з енулами у нас майже чотири тисячі років різниці розвитку, та й з тіїсцями не менше трьох століть, а враховуючи, що нинішні тіїсці, скажімо так, далекі від першого покоління, то з урахуванням деградації і того більше. Уяви, що вони тут можуть накоїти. Краще вже ми.

            - Напевно, ти маєш рацію, - погодився я, - досить відпочивати, час за роботу.

           - Такий ти мені подобаєшся більше,- вимовила Кендра.

             - О-о-о-о, так я тобі подобаюся,- багатозначно вимовив я, масляно подивившись на неї. 

             - Та йди ти,- відмахнулася Кендра від мене. Щоправда, у неї промайнули якісь незрозумілі емоції, але оскільки я не був налаштований на неї, то не встиг розшифрувати.

            Перед тим як вирушити назад, я загерметизував скафандр, оскільки мені доведеться стрибати в яму, в якій розташована аномалія, а ось Кендра вирішила не паритися і йшла з відкритим шоломом.

            І дорікнути їй нема в чому. Ми на скафандрах не вмикали щити, а отже, наніти вже мали проникнути і в нас. Та й не допомогли б вони, виріши вони атакувати.

           Я не був особливо віруючою людиною, але я припускаю, що, можливо, і є боги, але сильно в цьому сумніваюся, та й наука Співдружності про богів мовчить, але ж це дуже розвинена цивілізація.

          Але про всяк випадок, перед тим як зануритися в яму до аномалії, я перехрестився. І найдивовижніше, що я відчув полегшення одразу після цього. Швидше за все, це самонавіювання, але мені справді стало легше на душі.

         Активувавши артефакт, я швидко опинився по пояс серед нанітів. Ями, в якій знаходиться аномалія, видно не було.  Та варто було мені до неї наблизитися, я відчув, як падаю.

         За секунду падіння зупинилося, а я був з головою похований під нанітами. Датчики скафандра показали тиск у кілька сотень кілограм з усіх боків. Немов я перебував глибоко під водою, за фактом же я впав менш ніж на кілька метрів.

       Сенсори скафандра серед нанітів немов повністю осліпли. Наніти повністю глушили все навколо, щоб хоч якось орієнтуватися, я активував телекінез і почав обережно ворушити ним серед нанітів. 

        Досить швидко я зрозумів, що зараз перебуваю на дні якогось колодязя, і він був ширшим, ніж я викопував яму, та й стіни колодязя були з якогось металу. Шкода, що на дотик було не визначити, якого саме. 

         У центрі ж цього колодязя висіла якась сфера близько півтора метра в діаметрі. Ось до неї я і став рухатися за допомогою телекінезу. Навіть і не знаю, як би я без нього переміщався, в теорії потужності сервоприводів скафандра для цього мало б вистачити, але перевіряти не хотілося.

         Метр, що відділяє мене від сфери, я зміг подолати за хвилину. А після вже навіть рукою зміг намацати твердий об'єкт перед собою. Так я і завмер, не знаючи, що робити. Лише секунд за двадцять до мене дійшло розуміння, що якщо артефакт управляється ментально, то й ця сфера повинна мати ментальний доступ.