Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

– Ми з батьком збираємося розійтися, Арчі.

Фергюсону захотілося пересвідчитися, що він її вірно зрозумів, і тому повторив:

– Розійтися? Типу розлучитися?

– Так. Типу, «На все добре, було приємно познайомитися».

– І коли ж ви про це надумали?

– Сто років тому. Ми плануємо почекати, доки ти не вступиш до коледжу, чи куди ти там зібрався після закінчення школи, але три роки – це дуже довго, тому навіщо чекати? Звісно, якщо ти поставишся до цього схвально.

– Хто – я? А я тут при чім?

– Люди пліткуватимуть. Люди тицятимуть пальцями. Я не хочу, щоби тобі було неприємно.

– Мені байдуже, що думатимуть люди. Це – не їхнє діло.

– То як?

– Неодмінно. Хоч би там що. Як на мене, то це – найкраща новина, яку я почув за багато місяців.

– Правда?

– Звісно, що правда. Ні – брехні, ні – лицемірству. Починається доба щирості й правди!

Час ішов, і протягом наступних місяців Фергюсон знову й знову зупинявся, добряче придивлявся до того, що відбувалося довкола нього, і казав собі, що життя покращувалося. Він не лише закінчив дев’ять класів середньої школи (а це означало, що все написане ним більше не потраплятиме на рецензію місіс Болдвін). Схоже, розпад шлюбу його батьків спричинив розпад багато чого іншого, і коли старі й передбачувані порядки перестали розпалися, то стало дедалі важче передбачати, що відбудеться в проміжку від сьогодні до завтра. Фергюсон насолоджувався новим відчуттям нестабільності. Так, життя вирувало, часом – на грані безладу, але, принаймні, нудно не було.

Наразі вони з матір’ю зібралися перебратися до великого будинку в Мейплвуді. Батько орендував менший будинок в Лівінгстоні, недалеко від будинку його подруги Етель Блюменталь, яка на той час була іще таємницею, невідомою для Фергюсона, а стратегічний план полягав у тім, щоби продати великий будинок протягом кількох конкретних місяців після оформлення розлучення, після чого батьки мали переїхати деінде. Вважалося само собою зрозумілим, що Фергюсон залишиться жити з матір’ю. Він буде вільним бачитися з батьком коли забажає, але якщо такого бажання у нього не виникне, то батько матиме право бачитися з ним за обідом двічі на місяць. Це був мінімум. Максимуму встановлено не було. Така угода виглядала цілком справедливою, і всі вони на неї пристали.

Батько мав виписувати матері щомісячний чек на те, що було визначено як «основні витрати на проживання та різне», кожен з них мав свого адвоката, і дружелюбне розлучення, яке планувалося «оформити буквально за кілька тижнів», тягнулося місяцями в не надто дружелюбних суперечках про аліменти, розподіл спільного майна, та кінцевий термін виставлення будинку на продаж. З точки зору Фергюсона, гальмував процес батько, бо щось у ньому підсвідомо, але активно опиралося розлученню, і хоча він був невдоволений матір’ю (котра бажала покінчити з розлученням якомога скоріше), на першому етапі боротьби, яка відбувалася між його батьками, Фергюсону, хоч як це не дивно, був до вподоби бóтьків обструкціонізм, який, принаймні, свідчив, що «апостол прибутків» все ж таки був здатен на нормальні людські почуття, в чому його син сумнівався багато років, і те, чим пояснювався цей обструкціонізм – може, Стенлі Фергюсон і досі таїв у глибині душі кохання до жінки, з якою він одружився двадцять років тому (сентиментальна причина), може, розлучення й спричинена ним ганьба означала фіаско й приниження в очах оточуючих (соціальна причина), чи, може, йому просто не хотілося, щоби матір Фергюсона пішла, прихопивши з собою половину грошей, виручених від продажу великого будинку (причина фінансова) – було менш важливим, аніж сам той факт, що батько все ж таки мав хоч якісь почуття. І хоча він насамкінець здався й підписав угоду про розлучення в грудні місяці після того, як матір Фергюсона сказала, що готова відмовитися від своєї частки будинку, це засвідчило, що останнє слово було не за грошима, що справжньою причиною конфлікту були фактори сентиментальні та соціальні, і що суперечка з-за грошей була просто спробою зберегти обличчя.

Водночас використання грошей як тарану під час переговорів вразило Фергюсона як непробачний акт. Найбільшим спільним активом у володінні його батьків був будинок, великий будинок, яким Фергюсон завжди гидував, претензійний особняк в стилі Тюдорів, до якого він взагалі не хотів переселятися, і, позбавляючи свою без п’яти хвилин колишню дружину частки грошей від продажу цього найціннішого активу, Фергюсонів батько фактично заганяв Фергюсонову матір у злидні, унеможливлюючи їй покупку власного житла і прирікаючи її та її сина на убоге життя в дешевій тісній квартирі де-небудь біля залізничної колії. Він карав її за те, що вона його більше не любила, і той факт, що матір Фергюсона погодилася на такий жорсткий пункт угоди, лише засвідчив, наскільки відчайдушно намагалася вона вивільнитися з цього шлюбу, навіть ціною власної фінансової катастрофи, тоді як батько Фергюсона жорстоко наполягав на цій умові і не відступав. Якщо й крилася якась надія в формулюванні остаточної угоди, так це в тім, що будинок можна було виставити на продаж тільки через два роки після оформлення розлучення, а це більш-менш перекривало ті три роки, які Фергюсону залишилося вчитися в школі, але все одно, після спроби поставитися до батька неупереджено й навіть приязно після отого невдалого друку оповідання про двох черевиків, після відчайдушних намагань бути ввічливим до нього на протязі того довгого й нудного літа, коли він працював у магазині в Лівінгстоні, у Фергюсона з’явилося до батька щось дуже схоже на ненависть, і він твердо вирішив більше не брати від нього ані копійки всю решту свого життя – ані грошей на кишенькові витрати, ані на одіж чи уживане авто, ані на навчання в коледжі – більше ніколи й ані копійки. І навіть коли Фергюсон став уже дорослим і не спромігся опублікувати жодної зі своїх книжок, навіть коли він жив, часто зазираючи в чарку, в кварталі алкоголіків та нероб в районі Бауері, він не захотів зробити крок назустріч, коли батько спробував дати йому трохи грошей, а коли старий нарешті пішов у кращий світ, і Фергюсон успадкував вісімдесят мільйонів доларів та право власності на чотириста сімдесят три магазини електротоварів, він ці магазини закрив, а гроші розподілив порівну поміж волоцюгами, з якими товаришував у ті дні, коли йому доводилося жити, всіма покинутому, в жалюгідних нетрях.

А поки що життя покращувалося, і коли його батько другого липня виїхав з будинку, Фергюсон був вражений тим, як швидко його матір пристосувалася до нових обставин. Раптом все змінилося, стало інакшим, і обмежене місячне жалування