Читати книгу - "Війна з Росією"

Наша армія готова до закінчення операції в Україні. За вашою командою ми здатні рухатися і в Прибалтику. Нещодавні військові навчання показали, що Північний і Балтійський флоти, а також повітряні і наземні сили готові воювати. Наша ядерна артилерія перебуває у стані підвищеної бойової готовності, й усі п’ять стратегічних підводних човнів Північного флоту вже у морі з повним спорядженням, готовим до запуску ядерних ракет. Недавно ми підсилили Калінінград «Іскандерами». Відразу ж після того, як завершимо остаточні приготування, будемо готові до війни.

Президент замислився на мить і заговорив, як і завжди, охоплюючи зором усіх за столом:

— Я розумію вашу стурбованість подальшим ускладненням економічної ситуації в країні, але у нас є можливість перехопити ініціативу та включити східні області України у склад Російської Федерації як Новоросію, тобто — Нову Росію. Окрім того, присутність в Україні американських і британських інструкторів свідчить про очевидну загрозу для Росії та є найбільшим доказом агресії НАТО.

Міністр фінансів підняв руку:

— Якщо можна, Володимире Володимировичу... — він запнувся. Президент не любив, коли його переривають:

— Кажіть, — буркнув він із певним роздратуванням.

Міністр фінансів здавався знервованим:

— Будь ласка, вибачте мені за ці слова, але я таки мушу озвучити своє занепокоєння. Будь-яке зростання ризику виникнення воєнного конфлікту з НАТО відправить рубль у вільне падіння і спричинить ще більший тиск на економіку, ніж тепер.

— Досить, Борисе Михайловичу, — обірвав його президент. — Ви вже все сказали. Моє рішення — нанести удар зараз, поки маємо можливість. Щойно український Донбас стане нашим, ми забезпечимо для своєї економіки критично важливу виробничу базу. Посилюючи тиск, остаточно розколемо НАТО. Альянсу треба буде докласти чимало зусиль, щоб вирішити свої проблеми і подолати внутрішні протиріччя. Ми захопимо у заручники ще кількох американських і британських інструкторів. А це додатково вдарить по НАТО. Ми залишимо від України огузок, і він, беззахисний, буде під нашим контролем. Росія вкотре стане першою і непереможною. І ще... — тепер президент уже пильно дивився на міністра фінансів, — увесь світ буде наляканий тим, що відбувається. Ціни на золото підскочать, а на нафту — взагалі проб’ють дах. Це саме те, чого, як ви кажете, потребує наша економіка, чи не так?

Міністр фінансів закивав.

Тепер президент заговорив і до міністра оборони:

— Олександре Борисовичу, я хочу бути детально поінформованим щодо плану порушення режиму припинення вогню завтра вранці.

— Так точно, Володимире Володимировичу! — відрапортував той.

Комаров зібрав свої папери.

— У ваш завтрашній порядок денний я внесу ранковий брифінг. Також пропоную попередити всіх присутніх, що після того, як план запрацює, ми зберемося на нараду для розгляду поточної ситуації.

— Домовилися. До зустрічі у тренажерному залі ввечері. Я ще маю встигнути на вертоліт.

11:00, середа, 10 травня 2017 року Комплексний центр кризового й оперативного управління, Ставка Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, Бельгія

— Сідайте, будь ласка.

Заступник Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал сер Девід Мак-Кінлі, помітно кульгаючи, увійшов у конференц-зал. Сивочолий шотландець з такою гордістю носив звичайну літню уніформу Королівської морської піхоти, світлі сіро-зелені брюки і гімнастерку, ніби був одягнений у парадний мундир. Специфіка британської військової системи передбачала, що він, навіть ставши генералом, і далі її носитиме, а це неабияк дивувало союзників. Мак-Кінлі з усмішкою згадав, як у той день, коли він щойно змінив свого попередника у формі з кармазиновими брюками, один португальський генерал запитав: невже його англійським колегам дозволяють вигадувати власну форму? «Хай живуть відмінності», — подумав він та обвів поглядом кімнату.

Мак-Кінлі і справді якось не вписувався у звичний стереотип високопоставленого британського генерала. Він пройшов складний шлях від простого рядового до військового найвищого рангу. Цей колишній нападник з команди регбі військово-морського флоту мав вуса, а його кремезність межувала з огрядністю, проте він був загартований у боях, як і годиться справжньому ветерану-командосу. На вигляд мав більше за свої п’ятдесят сім років і говорив із помітним шотландським акцентом, притаманним жителям його рідного містечка Фолкерк. Він був людиною, що сприймає речі такими, які вони є, якщо, звісно, не існує вагомих причин вважати інакше.

Очолюючи протягом двох років центральний штаб Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, він добре орієнтувався у специфічному світі Північноатлантичного альянсу і знав про хитромудрі політичні й дипломатичні взаємовідносини в оточенні вищих посадовців. До того ж, порівняно з більшістю старших офіцерів Королівської морської піхоти, Мак-Кінлі як командир бригади мав чималі повноваження. Два ордени, з Іраку й Афганістану, свідчили про багатий бойовий досвід генерала. Як і протез на правій ампутованій вище коліна нозі, втраченій десять років тому через вибух міни у Гільменді.

Цього ранку Мак-Кінлі заміняв свого боса — адмірала Макса Товарда, Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Американський адмірал Говард, розумний і обізнаний у політиці Сполучених Штатів, полетів на своєму приватному літаку на конгрес у Вашингтон і зараз перебував десь над Атлантикою. Ще одного співробітника Ставки — генерала з чотирма зірками на погонах, начальника штабу флоту Курта Віттмана — викликали до Берліна. Він вважався спеціалістом з логістики та політиком з хорошими зв’язками, проте зовсім не мав досвіду бойових дій. Тому Мак-Кінлі був того дня за старшого та й взагалі — єдиним із керівництва штабу, хто лишився на місці.

— Що ж, пані та панове, — почав він, займаючи за столом місце головуючого, — перейдемо до справи.

Він не встиг продовжити, бо його перервали.

— Вибачте, сер, — підійшов і схилився над ним полковник Джеймі Свінтон, головний офіцер штабу, — ми щойно отримали дзвінок від служби зв’язку Верховного головнокомандувача. Він ще у повітрі, але хоче негайно поговорити з вами. Ми все підготували для того, щоб ви прийняли відеодзвінок у своєму офісі за п’ять хвилин.

— Дякую, Джеймі, зараз буду. Панове, я прошу вибачення і знаю, скільки зусиль було докладено, щоб організувати цей брифінг. Скіпе, продовжуйте, будь ласка, — сказав він, звертаючись до заступника начальника оперативного штабу Скіпа Вільямса — коротко стриженого, з вольовим підборіддям та спортивної статури молодого американського генерал-майора. На рукаві його камуфляжної форми була емблема із зображенням орла, а це свідчило про те, що він належав до 101-ї повітрянодесантної дивізії.

— Продовжуйте без мене, потім поінформуєте про результати зустрічі.

— Звісно, сер, — відповів Вільямс.

Після цих слів Мак-Кінлі встав і покинув кімнату разом із полковником.

За п’ять хвилин