Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У перший свій робочий день я, як завжди, одягнув улюблений чорний костюм від Hugo Boss і прибув на місце відбування покарання (так я називав цей цирк з викладанням). До речі, бути мені там потрібно було всього два рази в тиждень, однак це все одно мені не подобалося, адже окрім безпосередньо пар – до них потрібно було готуватися. Звісно, я б міг сказати, що такий професіонал як я може все пояснювати з ходу, але в нашій професії існувало безліч нюансів, які постійно потрібно було уточнювати. Саме тому я дійсно мусив повторювати багато матеріалу до кожної лекції.
Після перших двох пар я зрозумів, що викладання – не таке вже й покарання. Студенти слухали мене з відкритими ротами та дійсно бажали досягти успіху. Я одразу для себе запримітив декількох хлопців, яких точно колись хотів би бачити в себе в команді. Коротше, як не дивно, але мені дійсно сподобалося з ними спілкуватися.
А потім настала черга дизайнерів. Я багато від них не чекав, тож був впевнений, що просто дарма витрачу півтори години свого часу.
Пам'ятаю, ще й пару тоді нам поставили в якійсь такій аудиторії, що я й гадки не мав, як туди дійти. Гордість не дозволила мені спитати дорогу, тож я добрих хвилин п’ятнадцять блукав по корпусу, наче першокурсник якийсь, а не викладач.
Коли нарешті у лабіринті нескінченних коридорів я натрапив на той, який потрібен, моє роздратування досягло просто критичної точки. І саме в той момент я раптом почув розмову двох дівчат.
– Ну і навіщо нам цей спецкурс. Вже ж проходили це все. Ще й довбаний екзамен поставили з нього.
– Ой, ну то й що. Там, кажуть, такий красень викладає, що просто очманіти, – тоді мене потішило те, що я був всього декілька годин в університеті, а про мене вже почала слава ходити.
– Нічого собі. То що, можливо, потвориш свій торішній подвиг? Досвід зваблення викладача вже є, а тут ще й бонус – він красунчик. І за екзамен автоматик, і задоволення отримаєш, – тут мені вже стало цікавіше, адже я не очікував, що мене ще й зваблювати будуть.
– Ну, я подумаю ще. Перспектива непогана, але я вже оброблюю Дмитрика Михайловича, тож потрібно подумати: або відмовитися від когось, або зробити так, щоб вони один про одного не дізналися. А далі можна вже і в бій.
– Мда, подруго, по тонкому льодові ходиш.
– Все під контролем.
І обидві дівчини розсміялися.
Я, звісно, не ханжа, але навіть для мене все, що я тоді почув, це реально був перебір. Історії про студентів та викладачів це не новинка, але щоб ось так зваблювати і відкрито все обговорювати в університеті – фу.
Мені стало цікаво подивитися на цю "звабницю", тож я поспішив визирнути з-за кутка, в якому й став мимовільним слухачем "стратегічних планів". Мені потрібно було саме побачити дівчат, адже розумів, що по голосу потім не впізнаю, оскільки ехо в тому коридорі було таке, що всі голоси майже однаково звучали.
Визирнув і побачив перед собою трьох дівчат, що стояли біля великого вікна. Всі вони одразу помітили мене і вчепилися своїми поглядами. Дві з них дивилися злякано, а от третя – одразу мені посміхнулася, закушуючи нижню губу. Пазл склався.
Я зрозумів, що ця третя і є та сама “рокова жінка”. Подруги, очевидно, злякалися, що я почув розмову, але звабниця вирішила одразу піти в наступ. Думаю, вона навіть зраділа, що я дізнався про її наміри. Подумала, мабуть, що так буде ще легше тепер до мене підступитися.
Але мушу визнати, дівиця справді виглядала ефектно. Приваблива, з довгим білявим волоссям, тонкою фігурою, гарними випуклостями в потрібних місцях та довгими ногами, затягнутими у тісні джинси. А ще в неї були настільки сині очі, що я на мить навіть загубився в них.
Мабуть, я справді міг нею захопитися, якби не почув про її "методи" отримання оцінок. Але я почув, тож тепер в мене виникала справжня огида, як тільки я уявляв, скільки разів цю, на перший погляд, милу мордашку з неймовірними очима бачило під собою підстаркуватих викладачів.
Спочатку я думав щось сказати їй, але потім вирішив, що вона не варта моєї уваги. Але при цьому для себе вирішив, що дана особа не здасть мій предмет, навіть якщо в неї прокинеться совість, і вона різко почне щось вчити.
Відкладувати задумане не став, тож вже на занятті розпочав промацувати ґрунт. Декілька разів звертався до блондинки, але вона, як не дивно, відповідала чітко і правильно. Однак від мене не приховалося, що вона не переставала до мене посміхатися, невинно кліпаючи при цьому своїми довжелезними віями.
Дивився на неї і ще більше злився. Не дарма кажуть, що у тихому болоті чорти водяться. Тут той самий випадок. На перший погляд – типова відмінниця, а насправді – хай Бог милує.
На наступних заняттях з її групою я так і продовжив валити її. Бачив, що вона почала злитися, але навіть вякнути в мою сторону не могла. Мабуть, ще на щось сподівалася, але надовго її витримки не вистачило.
Одного разу вона, очевидно, вирішила піти у ва-банк і перестріла мене самого в пустій аудиторії після занять, цікавлячись, чому до неї така особлива увага. І дивилася при цьому на мене так, ніби я якийсь грецький Бог. Коротше, не приховувала свого "особливого" інтересу до мене. Тоді я холодно відповів, що їй зі своїми уміннями не місце на моїх заняттях, і пішов геть.
А вже з наступної пари розпочався справжній треш.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До зустрічі ніколи, Меланія Арт», після закриття браузера.