Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

Судячи з того, як Тім накинувся на їжу, маг і справді не їв, щонайменше, дні два. Він жадібно відкушував то шинки, то хліба і не менш жадібно, великими ковтками запивав, навіть до ладу не прожувавши.

— Стривай, погодь… — притримав я його за руку, коли Тім спробував наповнити свій кухоль утретє. — А то тебе зараз з голоду розвезе, і ми до завтра нічого так і не дізнаємося…

— Правильно… — маг зітхнувши відсунувся від столу. — Але, спершу дай відповідь, Владе. Ти знаєш, куди йти?

Тінь переводив погляд із нього на мене, явно нічого не розуміючи. А ось Тім, схоже, не просто так питав. Ну, на те він і маг, щоб знати більше, ніж звичайна людина.

— Не до кінця впевнений, але ціль мені позначили…

— Говори… Не кліщами ж із тебе тягнути… — Тім машинально взяв зі столу шматок сиру, потягнув до губ, але одразу ж поклав назад.

— Мені б карту… — знизав плечима я. — На словах описати складно.

— Є десь… Зараз знайду.

Тім Подорожник узяв зі столу підсвічник і присвічуючи собі, почав ритися в купі сувоїв, що лежали на великій скрині біля входу.

— Де ж вона?.. Ага… Ось…

Маг повернувся до столу, зсунув трохи тарілки, звільняючи частину стільниці, і розгорнув принесений сувій.

Так, карта… Майже така сама, як я бачив біля вогнища. Трохи менш детальна, але двогорбий вулкан на ній позначений.

— Ось сюди! — тицяю пальцем між вершинами.

— У Долину Мертвих? — здивовано вигукує Тінь. — Жартуєш?

— Ні… А що там так погано?

— Гірше тільки в пеклі, — впевнено відповідає рейнджер.

— Поясни?

Тінь знизує плечима, мовляв, та що там пояснювати? Фатальне місце.

— Там був Світлозерськ… — Тім, бачачи, що рейнджер мовчить, почав розповідати сам. — Давно… Років за сто до війни між людьми та іншими расами. Велике місто. Згідно з літописами, там мирно вживалися всі народи. Вищу владу мали ельфи — як довгоживучі. Але й решті жилося цілком привільно. Закони загальні, жодних різночитань… Загалом, як заведено говорити, — Золоте століття. А потім сталося виверження... — маг тицьнув пальцем спочатку в ліву вершину вулкана, потім — у праву. — Причина, через яку вони прокинулися, у літописах не згадується. Тільки невеликі натяки про чорну магію. І не просто «чорну» — а про некромантію. Але нічого конкретного. Важливо лише те, що вулкани вибухнули глибокої ночі… коли всі спали… І виверження було таким потужним, що вже за годину вся долина між жерлами була залита магмою та засипана попелом… Уціліли лише ті, хто жив на околицях. Та й то, лише частина... Буйство вулканів, що прокинулися, супроводжувалося землетрусом... будинки йшли під землю цілими кварталами... а зверху летів град каменів, деякі розміром зі скриню... Загалом, прийнято вважати, що тієї ночі загинуло близько дванадцяти тисяч жителів Світозерська. А тих, хто вижив, рахували десятками…

— Ожив вулкан і землетрус — це, звичайно, той ще жах, — погодився я. — Але ж ви самі кажете, що сталося все це понад сто років тому. Тепер що? Чи побоюєтеся, що виверження може повторитися?

Тінь похитав головою, але відповідати надав Тіму.

— Ні, Владе… На пробудження вулканів не чекають найближчим часом. Це я тобі як маг землі говорю. Там інше… Як би простіше пояснити… Розумієш, долина між жерлами стала братською могилою багатьох тисяч людей і нелюдей, які загинули насильницькою смертю. І душі їх відійшли без покаяння... Більшість, звичайно, особливо дітей, були безневинні, чисті і упокоїлися смиренно. Але подумай сам, скільки серед загиблих було таких, що мали за душею і непристойні вчинки, в яких не встигли розкаятися? Це ж сотні... І з роками, що минають, вони не стали добрішими... Адже найпростіше, до чого вдається будь-який грішник, це пошуки винного. Того, кого можна звинуватити у скоєному та виправдати себе. А якщо немає такої можливості, то хоч кривду і злість зірвати...

— Це так… — погодився я.

— Ось… — підняв угору вказівний перст Тім Подорожник. — Тому і немає бажаючих відвідати з власної волі Долину Мертвих.

— Зовсім? За стільки років ніхто навіть не намагався? — Не повірив я.

— Намагалися… — кивнув маг. — Кілька разів вирушали туди екзорцисти. Але жодного разу ніхто не повернувся.

— Цікаво… — гмикнув я. — А що ж робити? Мені чітко дали зрозуміти, що найближча ціль саме там. Як і порятунок для всього світу.

— Помилки немає?

— На жаль… Ось приблизно на такій самій карті й показали.

Тінь знизав плечима і зітхнув. Мовляв, що ж, треба, значить, треба. Сходимо, а там як пощастить. А ось Тім відреагував інакше. Він потягся до того аркуша, на якому писав, і показав його мені.

— Мені теж було видиво… І ось результат… Заклинання очищення землі від скверни. Не знаю, чи я правильно запам'ятав, треба ще перевірити, але якщо воно працює — у нас буде шанс…