Читати книгу - "Дороги і долі, Кубів Василь"

Сільрада підготовила списки найбідніших родин, з них почали формувати сільський актив. До цього активу вписали родину Копачиньских (в селі їх називали Каролькові), польського походження, хоч нічого спільного з поляками в них не було. Вдома розмовляли українською мовою. Тільки вони були хрещені в костелі. Поденно працювали наймитами в священика Глинського. Другою родиною зі списку була сім'я Бундзелякових. До "соціалізму" тягнувся тільки син Степан. Батько був прекрасним ковалем, і політикою не цікавився. З молодих хлопців почали формувати комсомол. Тихоліз Павло, Трач Іван, Галонський Григорій, Боровий Василь стали комсомольцями. Вони були майже одного віку з бідних селянських сімей.

Весною до Червоної армії були призвані Сташків (Михальків) Степан і Туркула Зеновій. Син священика Глинського Богдан був призваний до армії зі Львова, як студент ветеринарного інституту. У формуванні активу села відіграв немалу роль Шкугра Михайло, що був одружений з Палашкою, яка жила біля моста. Книжки з сільської бібліотеки сусіди закопали на городі.

В селі назрівав розкол, який стимулювала радянська влада. Національний актив почав гуртуватися з сусідських хлопців читальні. Це були Поздик Степан, його брат Дмитро і Євген, Мороз Іван, Шкугра Григорій, Чигрин Іван, Лучка Степан, Лучка Йосиф і його брат Микола. Всі вони були не жонаті. Великим авторитетом користувався Вовчок Василь, який одружився з Туркуловою Мількою а також Серафин Степан, що був одружений з Пружеляковою (Басістовою) Мількою.

Нова влада принесла в село тривогу за майбутнє. Поширилися чутки про арешти інтелігенції. В Будзанові і Теребовлі командні посади адміністративних органів займали переважно вихідці зі східної України і місцеві жиди.

З сусіднього села Залав'я прийшла жахлива вістка про арешт 14 молодих хлопців, красу і гордість села. До Будзанова час від часу почали викликати Палідвора Василя, Борового Василя, Трача Івана, Копачинського Петра, Вовчка Василя. Останнього дипломатично розпитували про настрої в селі, особливо молоді. Потім порівнювали почуте з інформацією, яку отримували від Палідвора Василя, Копачинського Петра, Борового Василя. Часто викликали голову сільради і теж розпитували про кожного з них. "Інженери людських душ", так називали себе районні партійні комісари, відшукували слабі місця у хлопців з незаможних родин, змальовуючи їм перспективу в кар'єрі і матеріальному забезпеченні, якщо вони згодяться співпрацювати з владою, владою бідних і покривджених попами, паразитами-куркулями, їх підкуркульниками та продажними агентами зарубіжних розвідок. Шукали і находили щілини в душах національно непідготовлених хлопців, які ніколи ніякої літератури не читали. Бундзеляк Степан і Шкугра Михайло з раннього віку захоплювалися ідеями соціалізму, раніше читали літературу "Сільроба", а тепер, маючи легальну пропаганду, літературу Радянської України, стали трубадурами нової влади на селі, втягуючи себе й інших незаможних несвідомих хлопців до співпраці з районною адміністрацією. Комісари їх хвалили, в розмові виманювали в них інформацію про неблагонадійних хлопців, про багачів–паразитів, в яких вони працювали наймитами, або за невелику оплату гнули на них спину. Обіцянки і розмови зробили свою справу. Хлопці повірили у свою силу і, вже не криючись, вели себе в селі нагло, погрожуючи декому відомстити за колишні образи. В селі, як і в місті, при спілкуванні люди можуть свідомо чи несвідомо завдати один одному образи словами чи діями. Завдана образа, що затаїлася в глибині душі, легко спливає при сприятливих умовах на реванш. Не важко собі уявити, що названі хлопці були покривджені соціальною несправедливістю. В них було гіпертрофоване почуття заздрості. Вони були менш освічені, бо щоденне наймитування їх виснажувало. Їм було не до читання книжок. Вони не бачили перед собою перспективи майбутнього сімейного життя.

І раптом совєтська влада відкрила перед ними райдужні перспективи. Можна відплатити, тим начитаним багацьким синкам за образи, умовні кривди. Можна самому чогось досягнути в житті. Вони не тільки рівні з багацькими синками, що хвалилися своїми моргами, вони тепер вищі від них, бо їм і тільки їм влада довіряє. Мабуть тому вони пішли на співпрацю з владою, розкриваючи їй всі нюанси сільського життя й інформуючи про настрої багачів, їх контакти між собою. Вони просто вислужувалися перед владою. Влада, що в основі своєї ідеології філігранно шліфувала методи розколу суспільства за допомогою донощиків, шантажу і провокацій, досягла своєї мети.

До села з Теребовлі приїхав Поздик Степан на нараду симпатиків ОУН, й розказав про арешти, скоєні енкаведистами в Теребовлі. Разом з дійсними членами ОУН – Морозом Іваном, Серафином Степаном і Вовчком Василем, він прийняв присягу( на декалозіі ) на вірність Україні. Разом з ним присягнули Шкугра Григорій, Лучка Йосиф, Лучка Микола, Поздик Дмитро і Чигрин Іван. Всі вони стали новими членами ОУН.

Ще до присяги Степан виступив з промовою приблизно такого змісту: "Дорогі друзі! Ви є найбільшими патріотами нашого села. Ви виховувалися на творах Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Ви читали історичні повісті Богдана Лепкого: "Марію", "Батурин", "Не вбивай", "Полтаву", "Втечу з Соловецької неволі", "Холодний яр", зміст яких привив вам любов до України, до її долі. Ви свідомі того, що найбільшим ворогом України сьогодні є московські окупанти. Їх підлість, жорстокість, провокації та шантаж не мають меж. Проти всіх окупантів зі зброєю в руках боролися наші предки. Прийшла черга тепер на нас. Найкращі патріоти краю створили організацію українських націоналістів. Я від повітового проводу пропоную вам вступити в її члени. За вас заручились старші члени ОУН. Під їх наглядом ви пройшли іспит на зрілість і гідність стати членом ОУН. Вашим провідником від сьогодні буде Іван Мороз, призначений повітовим проводом. Від сьогодні звернення між вами буде тільки через "друже". З метою конспірації кожний з вас буде мати псевдонім".

На нараді розглянуто питання про окремих членів ОУН , перехід членів на нелегальне становище, а також формування в селі нелегальної молодіжної організації "Юнацтво ОУН", що повинна складатися з молодих хлопців, віком від 15 до 18 років (згідно статуту ОУН). По-перше, нагальність створення організації "Юнацтво" була викликана тим, що в селі вже діяв актив комсомольської організації. І на противагу йому необхідно було відволікти молодь від негативного впливу комсомолу. По-друге, маючи легально діючу націоналістичну організацію, що прийняла присягу на декалозі, можна було отримувати від неї необхідну консультативну інформацію. А в майбутньому це повинен бути резерв ОУН.

Найскладнішим питанням, розглянутим на нараді, було питання зброї, яка так потрібна організації. Де її взяти? Кожному члену ОУН було доручено самостійно здобувати зброю і наголошувалося на схилянні до співпраці симпатиків ОУН (хлопців і дівчат досі незаангажованих до співпраці з владою). Зима 1940р. була для нелегалів ОУН першим психологічним і фізичним випробуванням. Організацію українських націоналістів почали створювати в навколишніх селах, використовуючи для цього родинні зв'язки. У найближчих сусідніх селах – Мшанці, Довгому, Залав'ї відродити активність ОУН було важко, бо найбільш свідомі хлопці у Залав'ї і Мшанці були арештовані, що наклало негативний психологічний вплив на молодь. Організацію "Юнацтва" ОУН, на мою думку, було покладено на Мороза Івана, який, працюючи в бібліотеці, добре вивчив смаки читачів та їх нахил до патріотичної літератури.

Питання зв'язку з районним проводом ОУН було покладено на Поздика Степана, який, працюючи в повітовому союзі торгівлі, мав тісний контакт з проводом ОУН у Теребовлі. Торговий союз був чи не єдиним центром, де кувалися кадри членів і симпатиків ОУН. Степан працював там простим робітником, перевіряючи і сортуючи яйця для відправки їх в західні країни Європи.

Джурба Петро, голова сільської Ради, був у розпачі. До району викликають секретаря, Вовчка Василя, а він третій день не приходить на роботу в сільраду.

Петро заходив до хати Полібрика, де мешкав Василь. Хата закрита, а Гринько, вітчим Василя, каже, що його вже три дні нема вдома.

Комсомольці за дорученням НКВД почали пошук підозрілих колишніх активістів читальні "Просвіти", нишпорячи по їхніх городах. Їм тоді ще не було відомо про присягу п'яти хлопців на декалозі. Знали лише, що зник секретар сільради Вовчок Василь, бібліотекар Мороз Іван і диригент церковного хору Серафин Степан. Комсомольці чатували по ночах біля їх хат. До їх активу долучився Шкугра Михайло і Тихоліз Павло з кінця села.

В селі відбувся повний розкол, інспірований владою. Кожна сторона хотіла заманити більше симпатиків в своє середовище. За добру працю в якості пропагандиста, інструктора ОСОВЯХІМу й інших придуманих посад влада платила гроші.Прислужники влади почали погрожувати господарям і їх синам, згадували їм вину за низьку плату на польових роботах в минулому, висміювали багатство, пропагували атеїзм. Їм на поміч прийшла влада, запропонувавши священикові Глинському забратися з проборства, готуючи базу для колгоспного господарства.

Коли стало відомо про зникнення дев'яти чоловіків зі села, до району викликали Джурбу Петра і наказали скласти списки на виселення родин підпільників і куркулів. Йому пояснили, що в списки куркулів потрібно записати тих, хто має пару коней і більше 6-ти гектарів орної землі.

Приїхав Джурба з району і вечором прийшов до Шкугрового Гринька:

– Навіщо ви, Шкугра, засунули мене в то ганебне ярмо? Що ви колись скажете, коли взнаєте, що я вас записав на виселення в Сибір?

Стояв Петро серед хати з протягнутими руками, немовби просив прощення. Слова Джурби, наче грім вразили всю сім'ю. Прийшовши до рівноваги, Гринько з Петром розглянули можливий список сімей на виселення. Крім дев'яти сімей підпільників, Джурба повинен включити в список як багачів: Стасишина Петра, Кравчука Андрія, Збаращука Григорія, Збаращука Данила, Кубіва Григорія, Грицика Андрія.

– Добре, – каже Петро, – але в районі вже мають список на 20 сімей.

– То навіщо ми тут мучимося і складаємо інший? А звідки вони мають такий список?

– Як звідки? Наші комсомольці донесли на тих, у кого працювали наймити.

– То чому цього списку не передали тобі, Петре? – А…, я знаю? Хочуть, щоб це від мене виходило і всім показати пальцем на мене.

Довго радилися і вирішили, що список Петро не буде складати а в районі скаже, що в нас багачів нема.